Розділ «6. РОЗСЕЛЕННЯ НАСЕЛЕННЯ»

У термін "місто" в різних країнах вкладається різний зміст. У більшості держав Північної Європи до міст відносять поселення з кількістю жителів понад 200; у Канаді, Австралії - понад 1 тис.; у Німеччині, Франції - більше 2 тис.; у США, Мексиці - більше 2,5 тис.; в Австрії, Індії, Ірану - понад 5 тис.; у Швейцарії, Малайзії більше 10 тис.; у Нігерії - більше 20 тис.; в Японії - більше 30 тис., у Південній Кореї - понад 40 тис. осіб. Людність залежить від загальної чисельності населення країни, щільності населення в цьому районі, від історичних особливостей розвитку поселення, від економічних і адміністративних функцій, які воно виконує. Наприклад, у багатьох країнах деякі поселення споконвічно виникали як фортеці, порти чи торгові центри. Незалежно від людності такі поселення майже відразу отримували статус міста, хоч їхній наступний розвиток іноді був незначним, людність їх майже не збільшувалася. Багато міст Швеції, Великої Британії та інших європейських країн отримали магдебургське право ще у середньовіччі і зберігають свій статус, незважаючи на сучасну невелику кількість мешканців. У деяких країнах світу (Монголії, Бразилії, країнах Африки) містами вважають усі поселення, які виконують адміністративні функції.

Міста - не тільки "нервові вузли" економіки, але і місця спільного проживання різних соціальних і етнокультурних груп населення. Міста відігравали і продовжують відігравати важливу роль у формуванні націй і в етнокультурному розвитку територій.

Розселення, особливо сільське, дуже тісно пов'язане з природними й історичними особливостями території. Населення в сільських поселеннях зайнято переважно в сільському господарстві. Перші сільські поселення з'явилися після переходу людства до землеробства, до осілого способу життя. На відміну від міст, що виникають і існують на перехрестях транспортних шляхів, сільські поселення виникають і розвиваються поблизу ресурсів, як правило, на родючих землях. Незважаючи на безупинне зниження частки сільського населення, близько половини населення світу все ж проживає в сільській місцевості. У світі налічується близько 20 млн сільських поселень. У розвинених країнах сільські жителі становлять 10-20 % населення. Багато країн, що розвиваються, досі залишаються слабо урбанізованими, переважно сільськими. Але й в індустріальних, і в країнах, що розвиваються, сільське розселення як органічна складова всього розселення зберігає своє значення.

За функціональними особливостями сільські поселення поділяються на три типи: 1) сільськогосподарські, 2) несільськогосподарські, 3) змішані. Сільськогосподарські поселення відрізняються від інших типів переважаючою часткою зайнятого населення у сільському господарстві. Такі поселення переважають у країнах, що розвиваються. Несільськогосподарські поселення виникають у тих країнах, де розвивається промисловість і сфера послуг, а міський спосіб життя поширюється у сільській місцевості. Населення таких поселень зайняте переважно в неаграрних видах діяльності. Виділяють такі типи несільськогосподарських поселень: промислові, транспортні, лісопромислові, рибацькі, рекреаційні, наукові. У таких поселеннях, зазвичай, добре розвинена сфера послуг. Несільськогосподарські поселення переважають у розвинених країнах світу. До змішаного типу належать такі сільські поселення, населення яких зайняте і в сільському господарстві, і в промисловості, і на транспорті, і в інших галузях економіки.

Існують дві головні форми сільського розселення: групова і розсіяна (дисперсна). Практично в кожній країні трапляються обидві форми. Конкретні райони їхнього поширення залежать від особливостей природи, історичного й економічного розвитку країни. Села переважно розташовані у долинах річок, поблизу ставів, тобто джерел водопостачання. Річки використовують як транспортні шляхи. У заболоченій місцевості села розташовані на підвищених ділянках. У гірських районах села розташовані в долинах уздовж річок і транспортних шляхів. Високо у горах переважає дисперсне розселення. Групова форма розселення переважає в Росії, Західній Європі, Китаї, Японії і більшості країн, що розвиваються.

Для сільської місцевості характерна переважно малоповерхова забудова. Але одноповерхові будинки типові в основному для південних районів з помірковано вологим кліматом. У північних, гірських чи перезволожених районах типові дво-, триповерхові будинки. При цьому нижній поверх часто споруджений з каменю, а верхній - з дерева (наприклад, у передгірних і гірських місцевостях Австрії, у Португалії). Іноді будинки споруджуються на палях, наприклад, в Індонезії, Якутії, на півночі європейської частини Росії. В оздобленні будівель часто використовуються народні мотиви, зокрема в оформлення вікон, даху, сходів.

Для розсіяної форми сільського розселення характерні хутори чи ферми. Хутори трапляються переважно в Європі і частково в Азії. У Північній і Латинській Америці, в Австралії більше поширені ферми. Наприклад, сучасні австралійські фермери живуть дуже усамітнено, зв'язок із сусідами і зовнішнім світом підтримують здебільшого за допомогою телефону й Інтернету.

6.2. Методи дослідження мережі розселення країни

Одним з основних методів дослідження мережі розселення країни є дослідження фіксованого на визначений момент часу розподілу населених пунктів по території. Населений пункт (поселення) - це геопросторово цілісна і компактна концентрація населення разом із засобами його життєдіяльності, якими є місця постійного проживання населення, його праці і відпочинку, відтворення, суспільного проживання тощо. Досліджуючи моделі географії міст і розміщення населених пунктів, Б.Дж. Гарнер розглядає населені пункти як складну сукупність взаємозв'язків між людьми, у якій просторовий розподіл людської діяльності відображає упорядковане пристосування до фактора відстані.

Усі поселення поділяють на статичні та динамічні. Статичними є більшість поселень світу. Вони мають незмінне, стабільне географічне розташування. Динамічними є тимчасові поселення кочівних груп населення, морські платформи, космічні станції з екіпажем, підводні судна, де люди живуть протягом декількох місяців.

Населення розміщується дуже нерівномірно: близько 70% усіх людей проживає на 7% суходолу. Практично неосвоєні людьми 15% суходолу. Звичайно, на розміщення населення впливають природні умови. Неосвоєні або слабо освоєні регіони - це насамперед території з екстремальними природними умовами. Проте, в кінцевому підсумку, розміщення населення визначається насамперед розміщенням виробництва.

Протягом усієї історії людської цивілізації на розселення людей дуже впливає тяжіння до транспортних і торгових шляхів. Нерівномірність розташування населення зумовлена природними умовами, особливостями демографічного розвитку, історичними особливостями заселення території та господарською діяльністю.

На розміщення населення, а також на його кількість і склад сильно впливають міграції. Міграції населення (від лат. migratio - переселення) - переміщення людей, пов'язані зі зміною місця проживання, задоволення потреби у праці чи духовних потреб. Міграції бувають зовнішні і внутрішні. Зовнішні міграції поділяють на еміграцію (від лат. emigro - виселятися) - виїзд громадян зі своєї країни до іншої на постійне проживання або на тривалий термін - та імміграцію (від лат. immigro - вселятися) - в'їзд до країни громадян іншої держави на постійне або тривале проживання. Визначають сальдо зовнішніх міграцій: позитивне, коли еміграція перевищує імміграцію та негативне, коли імміграція більша, ніж еміграція.

Виділяють такі види міграції: постійну (безповоротну), пов'язану зі зміною місця проживання; циклічну та епізодичну.

Циклічна (поворотна) міграція має форми: маятникової, або човникової (щоденне просторове переміщення людей між населеними пунктами з обов'язковим поверненням до вихідного поселення) і періодичної (з тижневими, місячними, сезонними, річними чи навіть кількарічними циклами). Епізодична міграція охоплює одноразові поїздки в інші місця (відрядження, експедиції, рекреації тощо).

За причинами виникнення виділяють такі міграції: соціально-економічні, які пов'язані з пошуком роботи, намаганням покращити житлові умови; політичні, зумовлені расовими, релігійними, етнічними проблемами чи політичними переслідуваннями; військові, зумовлені веденням військових дій і намаганням населення уникнути небезпеки; екологічні, зумовлені екологічними катастрофами, або зміною природних умов і неможливістю вести звичний спосіб життя.

Люди, як писав М.Баранський, - не перелітні птахи, і їхнє переселення пояснюється не біологічними, а суспільними законами. Головна причина міграцій - економічна, але їх зумовлюють також політичні, національні, релігійні та інші причини.

Просторові переміщення людей завжди зумовлені зміною соціального статусу. Отже, міграція є складним соціально-демографічним процесом, що впливає на перерозподіл трудових ресурсів, сприяючи економічному прогресу завдяки більш повному використанню працересурсного потенціалу.

Під час еволюційного розвитку міської системи розселення країни одні міста в силу їхнього значного економічного, адміністративно-політичного і культурного потенціалу і ступеня його реалізації зростають швидше за інші. Формується визначена закономірність у розподілі міст за людністю.

Мережа міського розселення має як ієрархічну, чи "вертикальну, так і територіальну, чи "горизонтальну", будову. Особливості територіального розподілу міст характеризує теорія центральних місць, розроблена двома німецькими географами В. Кристаллером і А. Льошем. Американський географ В. Бунге назвав цю теорію великим теоретичним відкриттям у географії. У теорії центральних місць розкривається не тільки "горизонтальна" будова мережі міст, але й подається поєднаний аналіз "вертикальної" і "горизонтальної" компонентів мережі.