Розділ «2. ГЛОБАЛЬНІ ПРОСТОРОВІ СТРУКТУРИ І КРАЇНОЗНАВСТВО»

На цьому ґрунті виникли різні форми фундаменталізму, зокрема ісламізм - політизований іслам. Однак у деяких ісламських країнах, які обрали шлях модернізації суспільства, створені світські держави на основі кемалізму - протилежної течії фундамен-талізму. Термін "кемалізм" походить від імені турецького лідера початку XX ст. Мустафи Кемаля Ататюрка, який після падіння Османської імперії повів країну шляхом модернізації. Для цього йому довелося відокремити іслам від держави і віддати його суспільству як релігію.

Західна. Вважають, що ця цивілізація почала формуватися в VIII-IX ст. Вона включає такі основні ареали: європейський, північноамериканський, австралійський, новозеландський, південноафриканський і, ймовірно, латиноамериканський. За рівнем розвитку протягом декількох сотень років вона відставала від багатьох інших цивілізацій.

Європейська культура почала розвиватися між XI і XIII ст., систематично запозичуючи досягнення візантійської й ісламської цивілізацій. У цей період Угорщина, Польща, скандинавські та прибалтійські країни прийняли християнство, а також римське право й інші аспекти західної цивілізації, що стабілізувало східну межу цієї цивілізації. Протягом XII-XIII ст. Захід вів боротьбу за панування над Іспанією й встановив панування в Середземномор'ї. До 1500 р. відбувається ренесанс європейської культури, а розширення торгових зв'язків й технічні досягнення творять основу нової ери світової політики. Захід демонструє стійку експансію і впливає на інші цивілізації.

Наприкінці XV ст. до Заходу остаточно відходить Іберійський півострів, до цього зайнятий маврами. У цей же час починається португальське проникнення в Азію, а іспанське - в Північну та Південну Америку. Наступні 250 років уся Західна півкуля і велика частина Азії потрапляють під європейське правління чи панування. Проте наприкінці XVIII ст. настає кінець безпосереднього європейського контролю спочатку в США, потім на Гаїті, на більшій частині Латинської Америки. Однак у другій половині XIX ст. Захід інтенсивно поширює свій контроль на Африку, Індостан та інші регіони Азії, а на початку XX ст. підкорює Близький Схід, за винятком Туреччини. До 1914 р. європейці чи колишні європейські колонії (в обох Америках) контролювали 84% поверхні земної суші, а 1920 р. цей показник був ще вищим, оскільки значна частина Османської імперії була поділена між Великобританією, Францією та Італією. Внаслідок наступної деколонізації в XX ст. Захід втрачає переважну частину залежних територій. Сьогодні Захід ототожнюється з тим, що раніше називалося західним християнством.

Православна. А.Тойнбі вважав, що історичні передумови виникнення православної цивілізації аналогічними тим, які виявляються в основі західної історії. Еллінське суспільство стало "батьком" двох "синів". Розрив між католицькою і православною церквами 1054 р. завершив процес диференціації суспільних структур, внаслідок чого спочатку у Візантії, а потім і в державах, які прийняли православ'я пізніше, почала формуватися самостійна цивілізація. Уже в Середньовіччя православне християнство було цілковито відмінним від західного християнства.

Латиноамериканська. Латинська Америка володіє порівняно яскраво вираженою ідентичністю, що відрізняє її від Європи і Північної Америки. Хоча її походження і пов'язане з західнохристиянською цивілізацією, проте вона інтегрує місцеві культури, подібних до яких в Європі не існує, а в Північній Америці вони були знищені.

Латинська Америка може також розглядатися або як субци-вілізація в межах західної цивілізації, або як окрема цивілізація, що тісно пов'язана з Заходом і внутрішньо роз'єднана в питанні приналежності до Заходу.

Африканська. Більшість відомих фахівців, окрім Ф. Броделя, заперечують існування окремої африканської цивілізації. Північна частина Африканського континенту і його східне узбережжя належать до ісламської цивілізації.

Особливу культуру представляє Ефіопія. У Південній Африці спочатку голландські, потім французькі, а згодом англійські поселенці сформували європейську культуру, значно доповнену африканським племінним компонентом. Свого часу європейський імперіалізм приніс християнство значній частині континенту на південь від Сахари. Однак у цій частині Африки домінують різні племінні ідентичності і язичество. На ґрунті трайбалізму виникають численні локальні та міждержавні збройні конфлікти, які забирають життя сотень тисяч людей, а живих спонукують до вимушеної міграції.

Для країнознавства дуже важливою є проблема чіткості територіальних меж цивілізацій на визначений момент часу. Цивілізації не мають чітких кордонів. Історично люди можуть змінювати свою ідентичність, оскільки культури народів взаємодіють і взаємозбагачуються. Змінюється і ступінь відмінності чи подібності цивілізацій. Однак, незважаючи на цю невизначеність, цивілізації є значними спільнотами, розділені границями, хоча в багатьох випадках не чітко вираженими.

2.5. Геоекономічна структура світу та завдання країнознавства

У країнознавстві дати об'єктивну економіко-географічну оцінку країні можна, лише розуміючи її роль і місце у світовому господарстві. Економісти довели, що світова економічна система має власні (синергетичні) якості, які впливають на соціально-економічний розвиток і територіальну організацію країн. Ще на початку 30-х років ХХ ст. М.М. Баранський писав, що оскільки економічний розвиток кожної окремої країни значною мірою визначається її положенням відносно світових центрів і світових шляхів, знайомство зі світовим господарством у вивченні економічної географії обов'язково повинно передувати знайомству з окремими країнами, тому що не можна зрозуміти частин, не маючи хоча б загального уявлення про ціле. Оскільки основні центри і шляхи світового значення протягом людської історії весь час змінювалися, підхід до ознайомлення зі світовим господарством повинен бути історичним.

Соціально-економічне процвітання чи, навпаки, занепад країни у сучасному світі ще більше залежать від її місця у світовому розподілі праці, від джерел і структури нагромадження капіталів, а також від значущості її думки при ухваленні рішень геоекономічного (світогосподарського) характеру.

Сучасне світове господарство - це система, яка перебуває в постійному русі від одного стійкого стану до іншого. Рушійними силами нескінченної еволюції виступають, по-перше, міжнародний поділ праці; по-друге, постійні порушення рівноваги світового господарства, тобто пошук ефективніших технологій і способів виробництва, які дають змогу поліпшувати умови життя людей.

У сучасній світовій економіці відбувається перехід від індустріального до постіндустріального суспільства, а в технологічному відношенні - до інформаційно-наукового суспільства, яке поєднує досягнення науково-технічного прогресу з соціально орієнтованим ринковим механізмом господарювання.

Рушійною економічною силою світогосподарського розвитку є просторова акумуляція капіталу, яка відображає географічну картину розподілу сукупного світового продукту на користь тих чи інших країн у визначений період часу.

Теоретично світовий ринок - це світовий інститут ціноутворення на основі конкуренції виробників. Загальна тенденція є такою: світовий ринок пропонує дедалі більше товарів усе вищої якості щоразу за меншу ціну. Це означає, що на світовому ринку відбувається відбір ефективних моделей економічного розвитку.

Сьогодні на світовий ринок помітно впливають транснаціональні корпорації (ТНК), яких налічується понад 50 тис. На 500 найбільших з них припадає четверта частина загальносвітового валового продукту, третина експорту промислової продукції, чотири п'ятих світової торгівлі технологіями.

Під впливом внутріфірмових обмінів (всередині дочірніх підприємств ТНК), а також між ТНК, які утворюють альянси, світовий ринок стає більш регульованим. Теоретично трансферна (внутріфірмова ціна) повинна дорівнювати ринковій ціні, встановленій договірно між двома незалежними фірмами, але часто ніякого ринку не існує і встановлюється ціна, що є нижчою від ринкової. Особливо це характерно для фірм, які пропонують нематеріальні товари. За даними Організації економічного співробітництва і розвитку, близько 60% світової торгівлі пов'язано з угодами всередині ТНК. Вони сьогодні формують великі регіональні і планетарні ринки.

Основними суб'єктами світогосподарських зв'язків є не держави, а фірми. Глобальні фірми здійснюють міжнародний рух факторів виробництва (капіталу, робочої сили, технології), використовуючи усі форми міжнародних відносин: торгівлю товарами, фінансові інструменти, міжнародні розрахунки.