Розділ «1. ПРЕДМЕТ, МЕТОД ТА ЗАВДАННЯ КРАЇНОЗНАВСТВА»

Закономірність зростання кількості країн на політичній карті світу полягає в поступовому збільшенні кількості незалежних держав. Ця закономірність теж має фактологічне підтвердження в просторі і часі. У XIX ст. у світі було близько 50 країн. З часом їх кількість зросла до 100, 150, сьогодні ця цифра сягає двохсот. Кількість країн на політичній карті світу буде зростати і в майбутньому.

Закономірність створення національних держав виявляється в бажанні будь-якої нації створити незалежну державу. З цією метою нація мобілізує всі наявні в неї ресурси, аж до ведення перманентних воєн. Наприклад, бездержавні курди, будучи доволі численним народом, продовжують боротьбу за створення власної національної держави. Ця боротьба, то стихаючи, то знову наростаючи, триває вже не одне століття.

Так як на сучасній політичній карті налічується близько 200 країн, а всього на нашій планеті понад 5000 народів, можна передбачити у XXI ст. загострення національно-визвольної боротьби. Це пов'язано насамперед з тим, що без створення власної держави жодна нація не може повністю самореалізуватися.

Закономірність геополітичного маятника історії. За цією закономірністю, яку ще можна назвати закономірністю історичної справедливості, через значний час починається відродження знищених, захоплених, сплюндрованих національних держав і створення ними цивілізацій та культур. Звичайно, це не стосується багатонаціональних імперій, а саме національних утворень, які існували в минулому.

Як маятник, який рухаючись в одному напрямку, досягає певної точки і починає свій рух в протилежному напрямку, так і плин історії неминуче карає загарбників, призводячи до поступової деградації їхніх держав.

Проте принципи в країнознавстві, розроблені людьми на основі пізнання закономірностей виникнення, функціонування держав на міжнародній арені та їхньої взаємодії, є мінливими в часі та просторі, і відображають сучасний рівень розвитку людства. Здебільшого ці принципи на сучасному етапі суперечать один одному. У зв'язку з цим виникають так звані подвійні стандарти. Одне і те саме явище чи процес у різних країнах і регіонах, різними політичними силами і міжнародними організаціями оцінюються не лише по-різному, а й часто з протилежних позицій.

У XXI ст. очевидну перевагу у соціально-економічному розвитку мають не великі за площею і кількістю населення країни, а малі й середні, бо великою країною об'єктивно набагато важче ефективно управляти, ніж малою. За показниками ВВП на душу населення нині попереду малі і навіть карликові країни [Масляк, 2008, с. 299].

1.4. Країнознавство в системі географічних і суміжних наук

Для розвитку науки важливою є суспільна потреба в ній. Спробуємо з'ясувати, чи є чи суспільні потреби в країнознавстві.

Роль країнознавства в суспільстві визначається насамперед його просвітницьким і світоглядним значенням. Воно допомагає людині перебороти відчуження, приймає участь у створенні географічної картини світу, виробляючи "візитні картки" країн і районів.

Важливою функцією країнознавства є інформаційна. Вона полягає у збиранні, збереженні і наданні можливостей використання відомостей про географію країни і її районів.

Знання, звичайно, коштує дорого, але незнання обходиться набагато дорожче. Комплексні характеристики країн і районів можуть бути використані в територіальних проектах, в управлінні соціально-економічним розвитком. Особливо актуальним є створення мережі автоматизованих географічних інформаційних систем (ГІС) як комплексу найрізноманітніших, але взаємопов'язаних джерел інформації про природні, економічні, соціальні, політичні і культурологічні явища і процеси як по країні загалом, так і по окремих її районах.

Країнознавчі роботи використовуються для обґрунтування і здійснення регіональної політики, регіональних цільових програм, районного планування і т. д. Комплексний країнознавчий підхід дозволяє виявити географічну своєрідність території, що є надзвичайно важливим для районних планувань [Машбиц, 1998].

Значну роль країнознавство може відігравати в сфері зовнішніх економічних і політичних зв'язків, сприяючи підвищенню рівня їхньої компетентності й ефективності шляхом формування географічної культури влади, підприємців і дипломатів. Це особливо важливо в процесі інтеграції країни в систему світового господарства.

Рекреаційне країнознавство сприяє внутрішньому і міжнародному туризму, виступаючи основою наукового обґрунтування туристично-рекреаційного освоєння районів країни, створення повноцінних путівників, оптимізації туристичних маршрутів.

Країнознавство є складовою частиною географії як навчальної дисципліни в середній школі й у багатьох спеціальностей у вузах.

У своєму розвитку країнознавство базується на багатьох географічних дисциплінах і суміжних науках, одночасно і впливаючи на них.

У системі географічних наук воно відіграє консолідуючу роль, зберігаючи цілісність географії.

Комплексне географічне країнознавство збагачує і негеографіч-ні науки, особливо такі як економіку, соціологію, культурологію, які усе частіше звертаються до оригінальних синтетичних країнознавчих матеріалів, поглиблюючи свої висновки просторовими варіаціями досліджуваних процесів.

У своїх працях про країнознавство М. М. Баранський відзначав, що ні фізична, ні економічна географія окремо не можуть дати навіть будь-якого цілісного уявлення про вигляд країни чи району, не говорячи вже про вирішення якого-небудь конкретного практичного питання. Комплексні географічні характеристики не можуть обмежуватися природою і господарством, а повинні охоплювати і історію, і культуру, і побут, і політику [Баранский, 1980].