Розділ «1. ПРЕДМЕТ, МЕТОД ТА ЗАВДАННЯ КРАЇНОЗНАВСТВА»

1.3. Наукові принципи країнознавства

Як уже було зазначено, наука - це знання про предмет, методи та еволюцію уявлень про нього. Необхідно зазначити, що науки розрізняються не тільки за предметом, але й інколи за методом. Зростає кількість наукових дисциплін, таких як картографія, статистика, що працюють над розробкою методів досліджень.

Слово "метод" з грецької означає "шлях до чого-небудь", тобто це спосіб досягнення. Це спосіб вивчення предмету науки.

Якщо охопити всі методи, техніку і процедурні особливості роботи географа, то кількість таких прийомів, які б не зустрічалися в інших науках, не є великою. Проте існує специфіка в методі географії. Більшість географів таким специфічним методом вважає хорологічний (просторовий), тоді як в істориків провідний метод - хронологічний (часовий). Це різні способи опису об'єктів дослідження, хоча, можна об'єднати підходи, тому що хорологічні умови є обов'язковими, але недостатніми для визначення явища, що розглядається.

Хорологічний метод об'єднує всі географічні науки. Отже, усі географи схильні вважати хорологію наукотворчим фактором.

Хорологічний принцип отримав широке поширення на початку XX ст., в основному завдяки праці німецького географа А. Геттера "Географія, її історія, сутність і методи", виданій в Німеччині в 1927р.

Хорологічний принцип тісно пов'язаний з принципом комплексності країнознавчого дослідження. Комплексність означає всебічне вивчення конкретної території. Одна з особливостей підходу до вивчення предмету країнознавства полягає в тому, що для його пізнання необхідно охопити, досліджувати всі його сторони, усі взаємозв'язки.

Сьогодні проблема комплексності, пошуку взаємодій є надзвичайно актуальною, вона належить до розряду вічних проблем та на кожному етапі розвитку науки вирішується індивідуально.

Крім всебічності аналізу в країнознавстві необхідне застосування генетичного методу-аналізу, який розкриває особливості формування явищ і процесів.

В науці це є основним методом пояснення і прогнозування. Баранський підкреслював на особливому впливі історичного минулого території. Відома така філософська проблема, як співвідношення логічного й історичного. Без генетичного (історичного) підходу не можна перейти від функції опису до функції пояснення, а обмежуватися лише наявністю фактів у науці є недостатньо.

Характеризуючи географічний метод дослідження, Е. Б. Алаєв говорив про "триєдиний" підхід: територіальність, комплексність і конкретність. [Алаев, 1983]. Він також запропонував доповнити "конкретність дослідження" ще однією якістю - глобальністю, тобто обов'язковим поєднанням локальних, регіональних, національних, континентальних, зональних та інших проблем зі світовими (глобальними). На початку XXI ст. процес глобалізації соціально-економічних і політичних процесів набув особливого розмаху.

Одним з основних принципів країнознавства є екологічний принцип. Географічне мислення враховує взаємозв'язок соціально-економічних об'єктів з географічним середовищем.

На сьогодні екологічний імператив є очевидним. Вирішувати потрібно не тільки проблему раціонального використання природних ресурсів, але й проблеми оптимізації середовища перебування людини, естетизації простору країни.

В країнознавстві дуже важливо вміти виявляти взаємозв'язки природного середовища з особливостями господарства, розселення, способу життя.

Одним з провідних принципів, покладених у метод країнознавства є гуманістичний, котрий акцентує увагу на розвитку людини як мети, досліджуючи такі сфери людської діяльності як соціальну, політичну та культурну. Сьогодні значна увага приділяється гуманістичному принципу, про що свідчить поява нових напрямків - географії послуг, рекреаційної географії, культурної географії, а також вивчення умов і способу життя населення в рамках країнознавства.

Виникнення, існування та взаємодія країн на політичній карті світу і окремих їхніх частин є наслідком дії (впливу, реалізації) як об'єктивних (незалежних від волі людини) законів і закономірностей, так і суб'єктивної волі людських спільнот.

У суспільних науках закономірності не є абсолютно детермінованими і незмінними в просторі і часі. Вони є об'єктивними відношеннями, які не залежать від волі людей, але їх реалізація в суспільстві можлива лише в процесі людської діяльності в тій чи іншій сфері життя певної країни або міждержавних відносин. У цьому головна відмінність суспільних законів від законів природи. Пізнання й ефективне практичне застосування суспільних закономірностей дає змогу якнайкраще функціонувати країні на політичній карті світу, регіонально взаємодіяти з іншими державами. Тому ті країни, де уряди здійснюють оптимальну внутрішню і зовнішню політику, що ґрунтується на пізнанні закономірностей внутрішньої і зовнішньої організації держави як системного організму, процвітають. У протилежному випадку країна, яка має всі об'єктивні умови для успішного розвитку, але має непрофесійне або злочинне керівництво, перебуває в перманентній соціально-економічній кризі.

Сформульовано кілька закономірностей розвитку держав.

Закономірність неминучого розпаду імперій. За цією закономірністю будь-яка багатонаціональна імперія неминуче приречена на розпад. За цією закономірністю імперія на початку свого існування зростає поступово. З часом територіальна експансія стає все стрімкішою. Згодом темпи загарбання нових територій, народів і країн уповільнюються. На цій стадії імперія досягає стану "насичення" і втрачає стабільність. Після гострої кризи імперія починає розпадатися, але можливе її короткочасне відновлення. Врешті-решт імперія остаточно і назавжди розпадається з утворенням нових країн.

Прикладом даної закономірності є розпад великих багатонаціональних імперій: Римської, Османської, Британської, Радянського Союзу тощо.