Розділ «Частина 2»

До ХІІІ століття Німеччина складалося з економічно і політично відособлених князівств, суверенітет яких у цей час вже остаточно оформився. Князі привласнили собі право вибирати імператорів.

У середині ХУ століття в Німеччині виник широкий суспільний рух, спрямований на звільнення від впливу католицької церкви, що одержав назву Реформації. Його ідейним натхненником став професор Вітенберг-ського університету Лютер, який виступив 31 жовтня 1517 року з 95 тезами проти торгівлі індульгенціями. Наслідком цього руху стала Селянська війна, що почалася у 1525 році й охопила Швабію, Франконію, Саксонію і Тюрінгію. Після Селянської війни селяни на два століття потрапили у кріпосницьку залежність, що перешкоджало розвитку промисловості у Німеччині в ХУІ-ХУІІ століттях.

Розпад Німеччини був довершений у 1648 році, коли за умовами Вест-фальського договору, що був укладений після перемоги Швеції і Франції над Німеччиною у Тридцятирічній війні (1618-1648 рр.), ряд територій Німеччини відійшов до переможців, і була визнана повна самостійність князів.

У ХУІІ-ХУІІІ століттях формально існувала "Священна римська імперія німецької нації", але фактична влада була зосереджена в руках самостійних князів. На 30 мільйонів жителів доводилося 297 самостійних держав-князівств. Серед них були тільки два більш-менш великих державних утворення: Австрія і Бранденбург.

У 1614 році курфюрст Бранденбургу Іоганн приєднав до своїх володінь герцогство Прусське, що стало основою Прусської держави. Австрія - друга велика німецька держава, стала такою за рахунок приєднання Чехії і частини Угорщини.

У 1806 році після поразки Австрії у війні з Францією "Священна Римська імперія німецької нації" була ліквідована. Під протекторатом Наполеона був створений Рейнський союз, куди ввійшли 21 німецька держава, а в 1807 після розгрому Пруссії у цей союз увійшла вся Західна Німеччина.

Після поразки Наполеона в Лейпцігській битві у 1813 році Рейнський союз розпався.

На Віденському конгресі 1814-1815 р. був створений Німецький союз, до якого увійшли 39 великих і дрібних німецьких держав, переважаючу роль у якому відіграла Австрія. Він проіснував до 1866, коли після перемоги Пруссії у війні з Австрією, закінчив своє існування. В другій половині ХІХ століття Австрія і Пруссія були державами-суперниками в процесі об'єднання німецьких земель.

У 1866 році Пруссія здобула перемогу у війні з Австрією. Результатом цієї перемоги було приєднання до Пруссії дрібних німецьких держав, таких як Ганновер, Кургессен, Нассау, Шлезвіг, Гольштейн. Чотири південно-німецьких держави: Баварія, Баден, Вюртемберг і Гессен-Дармштадт були зв'язані з Пруссією секретним військовим союзом проти Франції.

У 1867 році був створений Митний союз, що охопив усю Німеччину і став економічною основою для повного об'єднання країни. Цьому об'єднанню заважала Франція, що перешкоджала приєднанню до Пруссії чотирьох південно-німецьких держав.

Перемога Пруссії у війні з Францією у 1870 році завершила процес об'єднання Німеччини. 18 січня 1871 року прусський король Вільгельм I був проголошений німецьким імператором.

За конституцією Німецької імперії, прийнятою 16 квітня 1871 року, у її склад увійшли 22 монархії і кілька вільних міст, чільне місце зайняла Пруссія, якій належало 60% території імперії.

Економічна криза в Німеччині у 1881-1882 рр. змусила країну боротися за колонії. Протягом 1884-1885 рр. вона встановила протекторат над значними територіями у південно-західній, східній і південно-східній Африці.

У 1914 році Німеччина, оголосивши війну Росії, розпочала Першу Світову війну. Війна виявилася занадто важким тягарем для економіки, що призвело до скинення у 1918 році монархії й утворення Веймарської республіки.

29 червня 1919 року був підписаний Версальський договір, що констатував поразку Німеччини у війні. У договорі була передбачена контрибуція, що накладається на Німеччину, і обмеження її збройних сил. У 1921 році була визначена сума репарацій з Німеччини у розмірі 132 млрд марок, а в 1922 Англія і Франція, що перемогли у війні, зажадали встановлення контролю над фінансами Німеччини, що призвело, фактично, до втрати економічної незалежності.

Відмова Німеччини від сплати репарацій дала привід Франції і Бельгії окупувати у 1923 році Рурський басейн, що остаточно підірвало економіку Німеччини.

З 1929 року в країні починається відновлення військово-промислового комплексу як засобу пожвавлення економіки. У 1933 році до влади в Німеччині прийшла націонал-соціалістська партія на чолі А. Гітлером, в основі ідеології якої лежав реванш за програш у першій Світовій війні. У 1936-1937 р. був створений військово-політичний блок Німеччини, Японії й Італії. У 1938 році Німеччина розпочала Другу Світову війну, яка закінчилася 8 травня 1945 року повною капітуляцією Німеччини і фактичним розчленовуванням її території на чотири окупаційні зони, що, в остаточному підсумку, призвело до утворення трьох самостійних держав: Федеративної Республіки Німеччина (на території американської, французької й англійської окупації), Німецької Демократичної Республіки (на території радянської зони окупації) і Західного Берліну - міста-держави з особливим статусом.

Сучасна Німеччина, як єдина держава, була утворена на основі об'єднання ФРН і НДР, що відбулося 3 жовтня 1990 року після того, як канцлер Гельмут Коль, міністр закордонних справ Ханс Дитріх Геншер і президент СРСР М.С.Горбачов прийшли до згоди, що чисельність нових німецьких збройних сил не буде перевищувати 346 тис. чоловік. Об'єднана країна змогла продовжити своє членство в НАТО.

Населення

За чисельністю населення (82,4 млн осіб) Німеччина посідає друге місці в Європі після Росії.