Розділ «9. ПОРІВНЯННЯ І ТИПОЛОГІЯ В КРАЇНОЗНАВСТВІ»

- класифікація як поділ множини об'єктів на підмножини на підставі їх подібності чи відмінності у певному відношенні. Це, наприклад, виділення якісно різних (типологічних) районів на одному таксономічному рівні. Великий досвід у цьому відношенні накопичено в природному районуванні країн і районів.

Отже, за першого підходу класифікація тлумачиться як система понять, за другого - як система множин. У першому випадку класифікація розглядається з точки зору змісту понять, у другому - з точки зору їхніх обсягів. Перший вид класифікації називають "вертикальним" поділом, або "таксономією в районуванні", а другий - "горизонтальним" розподілом об'єктів, рівних за рангами (як уже зазначалося, розподіл на одному рівні таксономії - це виділення типів районів).

Районування як пізнавальна процедура - це особливий випадок класифікації. Воно включає два великих класи:

- перший з них - класифікації за подібністю ознак, внаслідок яких виділяються однорідні географічні райони;

- другий - класифікації за зв'язками, тобто вузлове географічне районування.

Усі класифікації спираються на чотири основні правила поділу понять. Поняття, яке поділяється, називається родовим, а нові поняття, отримані в результаті поділу, - видовими.

Правило 1. На одному і тому ж рівні поділу слід застосовувати одну і ту ж основу.

Правило 2. Достатності розподілу. Сума обсягів виділених видів (класів) повинна дорівнювати обсягу родового поняття, що класифікується. Тобто після класифікації (як поділу обсягу поняття) не повинно залишатися нічого "зайвого" чи утворюватися прогалин.

Правило 3. Непересічності класів. Виділені види (класи) повинні виключати один одного, щоб жоден із об'єктів, які класифікуються, не можна було віднести до двох видів.

Правило 4. Безперервності поділу. Класифікація ("вертикальний" поділ) повинна бути безперервною, тобто при поділі не можна оминати логічні ступені. Тому складні класифікації будуються у вигляді дерева. Цей графічний прийом називається деревом логічних можливостей. Він застосовується до якісних класифікацій.

9.4. Особливості типології в країнознавстві

Одним з найбільших недоліків країнознавства є недостатнє застосування типологічних підходів. Типологія - це вершина описового підходу, досить суттєвий крок до синтезу загального й особливого.

Недостатнє використання типології можна пояснити тим, що в країнознавстві працюють люди з переважно емпіричним складом мислення. Типізації, до яких вони вдаються, здебільшого не стосуються країни загалом. Типологічні поняття недостатньо використовуються і як інструменти пізнання.

Типологія - це узагальнення, в процесі якого виробляється класифікаційний погляд на світ. Можна виокремити три переваги типології країн:

- зменшення кількості досліджуваних об'єктів;

- увиразнення індивідуальних ознак на фоні типологічних;

- можливість виявлення загальних закономірностей розвитку.

Отже, типологічний підхід дає змогу побачити життя країни в усій його багатогранності й водночас виявити особливості загального процесу.

Крім загальнонаукових типологія в країнознавстві виконує й конкретні завдання, зокрема завдання типології країн, яка звичайно здійснюється на підставі формаційних ознак. Країна в таких типологіях розглядається як "точка", тобто територія без внутрішніх географічних відмінностей. Загалом у географії типології і класифікації "точкових" об'єктів (міст, промислових і транспортних вузлів) розроблені набагато краще, ніж "територіальних". Територіальна структура "точкових" об'єктів не має вирішального значення для типології (наприклад, для функціональної типології міст).

"Територіальні" об'єкти - від районів до цілих країн - є абсолютно різними, кожен з них - це складна мозаїка територіально-суспільних ознак, особливостей населення, природи, господарства, історії і культури. Оскільки йдеться про типологію не "точок", а "просторів", важливою є група ознак, які характеризують внутрішню територіальну структуру району чи країни, тобто взаємопереплетення в них територіальних структур різних галузей і сфер діяльності людини, центра і периферії, особливостей системи розселення, взаємозв'язків міст і сільської місцевості тощо.