Розділ 10. Вівчарство

♦ буковинський тип (створено через використання на місцевих вівцематках асканійських кросбредних та асканійських чорноголових баранів);

♦ дніпропетровський тип (створено через використання ас кенійських кросбредних баранів на вівцематках асканійської тонкорунної породи та новозеландського кориделя).

Чисельність тварин зазначеної породи становить 22,3 тис. голів, у тому числі вівцематок — 10,3 тис, баранів — 399 голів.

Асканійські чорноголові вівці міцної конституції, скороспілі з прекрасно вираженими м'ясними формами. Тулуб видовжений, бочковидний, груди широкі та глибокі, індекси масивності, збитості та м'ясності характерні для овець англійських м'ясних порід. Тварини високо технологічні: спокійної натури, легко стрижуться, барани комолі, у вівцематок добре виражений материнський інстинкт, а молока достатньо, щоб вигодувати двох ягнят.

Характерною особливістю є крупна величина (середня жива маса баранів — 122-136,8 кг, баранів-річняків — 72-83, вівцематок — 72-80 і ярок 60-66 кг) при середній багатоплідності 141,5% (максимальна 183,3%) і виході м'яса на вівцематку 78 кг, довгововновість (у баранів-плідників — 16-18 см, вівцематок — 13,7-14,4, молодняку у 14-місячному віці — 19-21 см) при високих коефіцієнтах шерстності (6082 г/кг) і великих настригах у чистому волокні у середньому 4,5-5,3 кг (у баранів-плідників — 7,6-8,12, вівцематок — 4-4,87 кг) вирівняної, чітко звивистої, міцної (9,5-11,2 км розривної довжини) еластичної і шовковистої з люстровим блиском кросбредної шерсті зниженої тонини (у баранів 37,5, маток — 35,2 мкм) з високою якістю жиропоту світлих відтінків (співвідношення жиру і солей поту у баранів-плідників становить 1:0,98). Маса тушок баранчиків становить при відлученні (4,5 місяця) 15-23 кг, у 9,5-місячному віці — 24,4-25,8 кг, смакові якості м'яса високі.

Тварини добре пристосовані до місцевих умов, досить чутливі до високого рівня годівлі, ефективно використовують поживні речовини корму в продукцію, стійко передають нащадкам свої цінні ознаки.

Асканійські чорноголові вівці щодо конституційної міцності, напряму та рівня продуктивності — унікальні, вони є державним генофондом і відповідають вимогам світового рівня. їх використовують як для створення нового напряму вівчарства — м'ясо-шерстного з кросбредною вовною, так і промислового схрещування з метою підвищення скоростиглості, м'ясної, шерстної та молочної продуктивності, поліпшення якості м'яса, шерсті, шкір та хутрових овчин. Використання асканійських чорноголових баранів дає змогу не тільки інтенсифікувати галузь, а й відмовитися від імпорту баранів аналогічного напряму продуктивності, уникнути труднощі їх акліматизації та зекономити валютні кошти.

Прекоси — порода скоростиглих тонкорунних порід м'ясо-шерстного напряму. Тварини великі, характеризуються правильною статурою, міцним, добре розвиненим кістяком і м'ясними формами. Тварини в більшості своїй без складок, дуже вибагливі на умови годівлі і утримання.

М'ясних мериносів вперше було одержано в 1860 р. у Франції від схрещування мериносів рамбульє з англійськими м'ясними вівцями. Починаючи з 1924 р. впроваджуються племінні книги тварин, а в 1929 р. зареєстровано новий тип безскладчатого мериноса, який дістав назву мерино-прекос (скороспілий).

Вперше в Росію м'ясних мериносів (прекосів) було завезено з Німеччини за рекомендацією М. Ф. Іванова в 1910 р. в "Асканію-Нова". З 1927 р. розпочався масовий завіз як племінних, так і користувальних тварин породи прекос. Значна кількість тварин цієї породи надійшла в країну після другої світової війни.

До 1990 р. овець породи прекос розводили в Україні, Білорусії, Росії (Центральна чорноземна зона, Татарстан, Удмуртія). За чисельністю вона посідала третє місце, поступаючись кавказькій породі та радянському мериносу, однак переважаючи останніх за ареалом розведення.

Прекосів використовували при утворенні 20 нових порід, і через 24 інші породи вони здійснювали вплив на породоутворення.

В Україні на основі відтворювального схрещування було створено два нових внутріпородних типи тварин: закарпатський та харківський з відповідною генеалогічною структурою.

Харківський внутріпородний тип овець у породі прекос було сформовано в 1980-1995 рр. методом відтворювального схрещування з використанням провідних австралійських порід — меринос, полварс і корідель, які являють собою кращий світовий генофонд тонкорунних та напівтонкорунних порід. Створений великий масив помісей, які представляють більшу частину тварин провідних племзаводів по розведенню прекосів (понад 50 тис. голів).

Закарпатський внутріпородний тип було одержано методом відтворювального схрещування місцевого типу овець породи прекос з австралізованими плідниками асканійської і алтайської порід. Чистопородні прекоси та вівці нових типів відносяться до комбінованого м'ясо-шерстного напряму, вони поєднують високу вовнову продуктивність із скороспілістю, мають задовільну багатоплідність та добрі м'ясні якості.

Тип конституції тварин цієї породи відповідає їх виробничому напряму. Вівці мають міцний кістяк, широку постановку ніг, глибокий і довгий тулуб, рівну і широку спину та крижі, добре виповнені стегна. Матки комолі. У 20% баранів зустрічається рогатість. Чистопородні прекоси малос-кладчаті, вівці нових заводських типів мають складчатішу шкіру.

У племінних стадах жива маса баранів — 120-150 кг, маток — 6070 кг, ягнят при народженні — 4-5 кг, відлученні — 30-32 кг. Настриг митої шерсті у баранів 6-8 кг, у маток — 2,7-3,5 кг. Довжина шерсті у баранів 8-9,5 см, у вівцематок — 7-8 см. Більшість тварин має шерсть 64 якості з відхиленням до 60-58 якості. Вихід митого волокна — 47-50%.

Шерсть білого кольору з достатньою кількістю жиропоту, руно штапельне, кількість волокон на площі 1 см2 шкіри — 4-5 тис. штук. Вирівняність волокон за товщиною в штапелі і за руном посередня, жиропіт від світло-кремового до кремового кольору.

При повноцінній годівлі скороспілість досить висока, середньодобовий приріст маси може досягати 300 г, оплата корму висока.

Прекоси мають достатньо високі показники відтворення і характеризуються поліестричністю. Близько 20% маток можуть приходити в охоту в період так званого "мертвого сезону". Яловість маток здебільшого не перевищує 10-15%. Кількість двійнят нерідко досягає 30-40%. Плодючість добра — 120-140 %. Нині здійснюється робота, спрямована на підвищення плодючості маток систематичним добором та підбором для створення нових багатоплідних ліній. При такій селекції багатоплідність маток у стаді може зростати на 2-3 % за рік.