Розділ 7. Кормові культури

7.1. Багаторічні бобові трави

Конюшина лучна (червона) — цінна кормова культура, що дозволяє збалансувати вуглеводисті корми за вмістом протеїну. На 1 кормову одиницю має у 1,5 рази більше перетравного протеїну, ніж його потрібно за зоотехнічними нормами. Містить майже всі амінокислоти, в т. ч. найважливіші — лізин, метіонін, триптофан. У фазі бутонізації конюшина лучна містить 20,5 % протеїну, на початку цвітіння — 18 %, а в фазі повного цвітіння -17,4 %. В 1ц зеленої маси міститься 21 кормова одиниця, в 1 ц сіна — 53 корм. од. Урожайність зеленої маси за два укоси в середньому становить 300-500 ц/га, сіна — 50-100 ц/га.

Вона збагачує ґрунт органічною речовиною, азотом, фосфором, калієм. Поліпшуючи агрофізичні, агрохімічні й біологічні властивості ґрунту, конюшина є кращим попередником для всіх небобових культур. Вирощування конюшини на схилах захищає ґрунт від ерозії. Використання азоту з повітря і можливість знижувати внесення мінеральних добрив дозволяє вирішувати екологічні проблеми.

Конюшина червона — культура помірного клімату. Це вологолюбна рослина, що погано переносить посуху. Під час вегетації краще росте при відносно низьких температурах, ніж при високих. Насіння починає проростати при температурі 2 °С. Сходи витримують приморозки до 5 °С, а короткочасне зниження температури навіть до мінус 6-7 °С.

Як багаторічна культура добре зимує під сніговим покривом, витримує морози до мінус 25-30 °С.

Конюшина добре переносить затінення під покривом ячменю чи інших культур. Невибаглива до ґрунтів. Оптимальна величина рН 5,5-7,0. При підвищенні кислотності пригнічується діяльність бульбочкових бактерій, внаслідок чого порушується живлення рослин азотом.

Конюшина біла (повзуча) є однією з найцінніших трав, яку вводять у травосуміш для пасовищного використання. Вона дуже стійка і конкурентоздатна в травостої, добре витримує витоптування, зберігається впродовж багатьох років (10 і більше). Не витісняється злаковими травами. Кормова цінність і поїдання добрі. За кількістю білка переважає лучну і гібридну конюшини, містить багато вітамінів. Добрий медонос. Витримує 4-6 циклів випасання, дає до 400 ц/га зеленої маси.

Конюшина біла — вологолюбна рослина, здатна витримувати затоплення. Оптимальний рівень ґрунтових вод для неї 60-80 см. Це зимостійка рослина, добре переносить холодні зими. Невимоглива до ґрунтів, добре росте на глинистих, суглинкових, торфових, супіщаних, кам'янистих ґрунтах. Це одна з найпридатніших трав для вирощування на меліоративних землях. На підвищену кислотність ґрунту конюшина біла менш реагує, ніж лучна, але на дуже кислих росте погано.

Конюшина гібридна (рожева). Природний гібрид лучної і повзучої конюшини. Від лучної відрізняється меншою висотою рослин і розмірами блідо-рожевих головок. Добре росте на вологих луках, де конюшина червона випадає з травостою, а також на осушених болотах. Менше, ніж лучна, чутлива до кислотності ґрунтів. Вона може рости де рН становить 4,0-4,5. Витримує затоплення, сильні морози, дуже рідко вимерзає, але чутлива до посухи. У лучних травосумішках тримається 4-6 і більше років. Після випасання відростає добре, після скошування повільно. На пасовищах не випадає довго завдяки самопідсіванню і вегетативному відновленню подібно до білої конюшини. Дає поживний корм, але поїдається в чистому вигляді гірше, ніж конюшина лучна або біла, оскільки має гіркуватий смак. У суміші із злаковими травами поїдається добре. Добрий медонос.

Люцерна посівна, або синя. Основна бобова кормова культура в системі кормового конвеєра, одна з найцінніших трав для польового травосіяння. У сіні люцерни, зібраному у фазі бутонізації, міститься до 10% білка, а у висушеному листі — до 20 % білка, який за якостями не поступається білку курячих яєць. У люцерні є багато вітамінів, фосфору і кальцію. 100 кг люцернового сіна містить 52 корм. од., у 100 кг зеленої маси — до 20 корм. од.

Висока кормова цінність люцерни поєднується з її високою продуктивністю. Вона швидко відростає (3-4 рази протягом вегетаційного періоду) і може давати впродовж літа ніжний поживний корм. Урожайність зеленої маси може становити 400- 600 ц/га, сіна 50-120 ц/га і більше.

Добре росте на родючих, добре дренованих ґрунтах, у тому числі і на слабкозасолених, погано — на кислих ґрунтах. Не витримує весняного затоплення. Допустимий рівень ґрунтових вод для неї — не вище, ніж 150 см. Досить посухостійка, але для посиленого росту потребує багато вологи, яку витрачає дуже економно. На другий-третій рік життя добре переносить витолочування. Після скошування і випасання добре відростає. Цінна сіножатна і пасовищна рослина. У другій половині дня тварин можна випасати на чистих посівах люцерни. Вранці, по росі це неприпустимо, оскільки можливе захворювання тварин тимпанією.

Люцерна — холодостійка культура, сходи витримують приморозки до 5-6 °С. Мінімальна температура, проростання насіння 1-2 °С. Відновлення вегетації навесні і припинення її восени відбувається при переході середньодобової температури через 5 °С. Максимальний урожай формується при 25 °С. Зимостійкість висока, навіть при відсутності снігового покриву може витримувати морози 20-25 °С. Під снігом не вимерзає навіть при мінус 40 °С.

Добре росте на різних ґрунтах. Малопридатні торфовища і кислі ґрунти. Вимагає реакції ґрунтового розчину в межах рН 6,5-7,5.

Вирощування люцерни має важливе агротехнічне й меліоративне значення. У кореневій системі міститься 2,5-4,0% азоту в розрахунку на суху речовину. Після її відмирання і розкладання у ґрунті залишається 150-200, іноді 300 кг/га азоту. Тому люцерна є одним з найкращих попередників для більшості сільськогосподарських культур.

Люцерна жовта, або серповидна. Цей вид люцерни більш посухостійкий та зимостійкий, ніж люцерна синя. Погано відростає після скошування, врожайність набагато поступається люцерні синій, тому не набула значного поширення. Кормова цінність добра, охоче поїдається тваринами. У 100кг зеленої маси у фазі цвітіння міститься 22-23 корм. од., в сіні — 57корм. од. Добре витримує випасання. До ґрунтів не вимоглива.

Еспарцет. В Україні вирощують три види еспарцету: еспарцет виколистий або посівний, еспарцет піщаний, еспарцет закавказький.

Еспарцет належить до цінних кормових рослин. У 100 кг зеленої маси міститься 19-20 корм. од., в сіні — 50-51корм. од., тобто за кормовою цінністю не поступається люцерні. На пасовищах його охоче їдять коні, але інші види худоби — гірше. При згодовуванні зеленої маси тварини не хворіють на тимпатію (здуття). Не стійкий проти випасання, особливо в перший рік використання.

Еспарцет є добрим попередником для більшості культур сівозміни. Він нагромаджує в ґрунті 100-200 кг/га азоту. Цінний медонос, з 1 га його посіву одержують 1,0-1,5 ц меду.