Розділ 10. Вівчарство

- південно-уральська;

- південно-казахський меринос;

- північно-казахський меринос.

Комбінована продуктивність овець цього напряму добре виявляється в умовах помірного клімату і при достатньо повноцінній годівлі. Тому в основному розводять їх в степових зонах Півдня країни, Північного Кавказу і Алтайського краю.

Асканійських тонкорунних овець розводять на півдні України у Херсонській, Миколаївській, Запорізькій, Дніпропетровській та Кіровоградській областях.

За чисельністю поголів'я асканійська порода займає перше місце серед порід овець України і становить 34,6 %. Від овець цієї породи одержують понад 45 % всієї шерсті, що виробляється у господарствах України, у тому числі тонкої понад 66 %.

Виведена академіком М. Ф. Івановим (1925-1935 рр.) в Інституті тваринництва степових районів "Асканія-Нова" з допомогою ретельного добору тварин, індивідуального і лінійного підбору та схрещування місцевих мериносів з баранами американського рамбульє з одночасним поліпшенням умов годівлі й утримання тварин.

Тварини нового типу характеризуються міцною конституцією, достатньо крупною величиною, добре розвиненим кістяком. Екстер'єр відповідає вимогам тварин комбінованого шерстно-м'ясного напряму. Спина рівна, шия коротка, кряжі рівні, незвислі, тварини компактні. Матки в основному комолі, барани рогаті, але є і комолі. Матки мають малу та середню складчастість шкіри, барани — середньо- та багато-складчасті. Колір жиропоту білий, світлий, світлокремовий та кремовий. Оброслість тулуба значна, голови — до рівня очей, передніх ніг — до зап'ясного суглоба, задніх — до скакального. Звивистість шерсті — від малої до крупної. Довжина шерсті у маток — 8-9 см, у баранів — 10-12 см. Генеалогічну структуру асканійської породи складають: таврійський внутріпородний тип, три заводські стада, 10 ліній та 13 споріднених груп.

Асканійська порода овець достатньо плодюча: від 100 маток одержують 125-130 ягнят, в кращих отарах — до 160 і більше.

Порода полварс створена в Західній Вікторії (Австралія) методом схрещування австралійських мериносів і Лінкольнів. З 1880 р. застосовувалось зворотне схрещування помісей першого покоління з мериносами. Тварин, що мали 3/4-кровності за мериносами і 1/4 за Лінкольнами, розводили "в собі".

В Україну овець цієї породи було завезено в 1981 р. Всього було закуплено 8 плідників і 29 ярок. Чистопородним розведенням за лініями та родинами чисельність овець цієї породи досягла 350, в тому числі 180 вівцематок.

В умовах генофондного стада дослідного господарства "Чувиріне" жива маса баранів-плідників досягає 90-125 кг, вівцематок — 60-66 кг (кращі — до 85 кг), настриг чистої шерсті у плідників — 6-9 кг, у маток

— 3,5-5,1 кг, довжина шерсті — 11-15 см, тонина — 23,5-26,5 мкм у плідників і 23-25,5 мкм — у маток. Вихід чистої шерсті — 60-73%.

Жива маса ягнят при відлученні від матерів у віці 110-115 днів становить 28-34 кг (48-50 кг — найкращі) при ягнінні у січні-лютому.

Тілобудова у полварсів компактна, м'ясні форми гарно означені. Вівці відносно приземкуваті порівняно з вітчизняними породами. Барани і матки безрогі. Випадки крипторхізму у плідників, на відміну від породи прекос, зустрічаються вкрай рідко.

Барани і матки мають гарно визначений запас шкіри у вигляді бурди, або 1-2 неповних складок. Як правило, по тілу і особливо біля кореня хвоста зустрічається зморшкувата складчатість.

Полварси відзначаються своєрідною архітектонікою руна, яка дає змогу розводити цих овець в умовах високої вологості. Ця особливість полягає в тому, що при помірній щільності (5-6 тис. волокон на 1 см2 шкіри) і відмінній вирівняності волокон вершини вищерозміщених по тілу штапелів перекривають нижчерозміщені, роблячи цим руно малодоступним для вологи і забруднювачів.

Колір жиропоту у баранів білий з блакитнуватим відтінком, у маток

— білий та світлий, стійкий до вимивання і окислення, що створює відмінні захисні якості руна.

Порода полварс використана при утворенні харківського внутріпородного типу овець у породі прекос.