Розділ 10. Вівчарство

Характеристику екстер'єру овець при їх бонітуванні дають у балах.

Вік овець за зміною зубів визначають тільки за стиранням різців. При цьому треба мати на увазі, що зміна різців у овець відбувається в такій послідовності: зачепи змінюються у віці 1-1,5 роки, середні внутрішні — у 2 роки, середні зовнішні — у 2,5-3 і окрайки — у 3-3,5 роки. У віці чотирьох років зубна аркада рівна, зуби добре зімкнуті і ще не стерті. У 6,5-7 років зуби починають приймати долотоподібну форму, між ними утворюються простори, а в 7,5-8 років різці сильно стираються й овець вибраковують як "зубний брак".

Екстер'єр овець — це їх зовнішні форми, статура, а інтер'єр — внутрішня будова тварин, ступінь розвитку окремих органів і тканин, що визначають життєдіяльність організму. Вівці з різним екстер'єром зазвичай розрізняються по рівню і характеру продуктивності, а також по життєздатності. При оцінці екстер'єру вимоги до окремих статей вівці встановлюють відповідно до напряму продуктивності.

Шкіра. її властивості визначають шерстну продуктивність, якість смушка, овчини і шкіряної сировини. Шкіра має значення в обміні речовин, тому при оцінці тварин на неї звертають велику увагу. У овець, що дають тонку шерсть з хорошими технічними якостями, шкіра повинна бути тонка і щільна; у м'ясо-шерстих овець — товща дещо рихла. Дуже товста і рихла шкіра небажана. Товщину і щільність (рихлість) шкіри зазвичай визначають шляхом промацування.

Голова. У овець всіх напрямів продуктивності голова не повинна бути дуже важкою і грубою. У тварин шерстного напряму голова довша, сухіша, а у м'ясо-шерстних — ширша. Форма голови служить непрямою ознакою статі тварини. У баранів вона важча і масивніша, ніж у маток. Довга і вузька перерозвинена голова небажана, оскільки вона указує на слабкість вівці.

Шия повинна бути середньої довжини, достатньо широкої і глибокої. У м'ясо-шерстих овець вона масивніша і коротша, ніж у тварин шерстного напряму продуктивності. Дуже довга, вузька і плоска шия вважається порочною для овець всіх напрямів продуктивності.

Грудна клітка повинна бути широкою і глибокою, оскільки в ній розташовані такі важливі органи, як серце і легені. Ширші груди властиві м'ясним вівцям; у шерстних тварин вона глибока. Вузька і неглибока грудна клітка є великим недоліком для овець будь-якого типу, оскільки вона указує на слабку конституцію і погане здоров'я.

Загривок повинен бути широким і знаходитися на одній лінії із спиною. У овець шерстного напряму загривок декілька виділяється над спиною і вужчий, ніж у м'ясних тварин. Висока і гостра холка - порок для овець будь-якого напряму продуктивності.

Спина з попереком і крупом у овець повинна бути міцною, прямою і широкою, особливо це добре виражено у м'ясних скоростиглих овець. Провислість спини, попереку і звислість крупа — ознаки слабкості кістяка. Горбаті спина і поперек вважаються пороком.

Кінцівки повинні бути міцні, добре розвинені і правильно поставлені. Постановка кінцівок повинна бути широкою і більш менш прямовисною. Недолік постановки кінцівок — це їх зближує в скакальних і п'ясткових суглобах і саблистість. Неправильна постановка кінцівок утрудняє пересування овець на пасовищі. Молочні залози повинні бути об'ємисті, з нормальними, добре розвиненими сосками.

Про розвиток овець і форми їх статури судять по живій масі і промірам, а також на підставі окомірної оцінки окремих статей. Така оцінка дозволяє виявити позитивні і негативні особливості екстер'єру тварин і отримати повніше уявлення про нього.

Основні проміри овець, що відображають особливості їх екстер'єру, наступні: висота в загривку, висота в крижах, коса довжина тулуба, обхват тулуба за лопатками, глибина грудей, ширина грудей, ширина в маклоках, обхват п'ясті, довжина голови, ширина, глибина голови, а у жирнохвостих і курдючних овець, крім того, довжина і ширина хвоста, або курдюка. Вимірювання рекомендується проводити незабаром після стрижки. Жива маса овець коливається залежно від вгодованості, породи, статі, віку і пори року. Овець зважують вранці до годівлі. Дорослих овець зважують, як правило, навесні після стрижки і восени перед злучкою.

Створити сприятливі умови годівлі, утримання овець і отримання максимальної продукції неможливо без знання їх біологічної своєрідності.

Найважливіші особливості овець, що визначають їх широке розповсюдження, — велика пластичність в пристосовності до різних кліматичних і господарських умов, різностороння продуктивність, швидка відтворювальна здатність, достатньо висока скороспілість і здатність якнайповніше використовувати пасовищні корми.

Своєрідна будова передньої частини голови овець, а саме: вузька морда, дуже рухомі тонкі губи і гострі зігнуті різці — дозволяють їм більш повно, ніж великій рогатій худобі, використовувати траву, збирати опалі зерна, поїдати низькорослі пасовищні рослини. Добре використовують вівці дешевий корм не тільки на рівнинних пасовищах, але і на схилах пагорбів і гір, часто недоступних для інших видів худоби, і поїдають найбільшу кількість видів різних рослин.

Вівці — скоростиглі тварини. Статева зрілість у них наступає в 5-6-місячному віці. Проте перший раз ярок спарюють в 12-14-місячному віці, бо рання злучка порушує ріст і розвиток організму. Висока господарська скороспілість виявляється у виробництві повноцінної продукції в ранньому віці. Так, баранину можна отримувати у віці 6-8 місяців, пояркову шерсть — в 5 місяців.

При належній годівлі і утриманні молодняк овець росте швидко, середньодобовий приріст живої маси до відлучення складає 250-300 грама і досягає до відлучення (4 місяці) 45-50 % живої маси дорослих тварин, а до однорічного віку — 80-90 %.

Середньодобовий приріст маси овець може досягати більше 600 г.

Плодючість овець більшості порід складає 120-150 %, а романівських — 250-300%.

Іншою цінною якістю овець є їх здатність використовувати найдешевші корми. З 800 видів рослин, що виростають на природних пасовищах, вівці поїдають більше 400, тоді як велика рогата худоба — 150, коні — 90.