Таблиця 24. СТІЙКІСТЬ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ КУЛЬТУР ПРИЗАМОРОЗКІВ У РІЗНІ ФАЗИ РОЗВИТКУ, °С
Жаростійкість рослин означає здатність витримувати спеку без незворотного пошкодження. Жаростійкість складається з можливостей протоплазми витримувати екстремально високі температури та можливості уникати пошкоджень екранованих та відбитих предметів, теплозахистом, охолодженням внаслідок транспірації.
Жаростійкість залежить від тривалості впливу тепла, тобто підпорядковується впливу тепла та закону кількостей: більш помірна спека при значній тривалості проявляє таке ж пошкодження, як і короткотермінова велика спека. Тому жаростійкість вважають характеристикою перенесення певних температур при їх півгодинній дії.
За жаростійкістю розрізняють групи нежаростійких видів рослин, які пошкоджуються вже при 30-40 °С, жаростійких здатних переносити півгодинне нагрівання до 50-60 °С.
Температура вище 60 °С є неперехідною межею для високо-диференційованих рослинних клітин. Більш високі температури здатні переносити лише жаростійкі біотипи рослин.
Жаростійкість — дуже специфічна властивість, навіть близькі види однієї і тієї ж родини можуть помітно відрізнятися за цією ознакою. Найбільш суттєві відмінності в стійкості встановились у процесі еволюції та відбору.
З культурних рослин жаростійкістю характеризуються рослини південних широт — сорго, рис, бавовник. У період утворення генеративних органів жаростійкість однорічних рослин зменшується.
Відношення рослин до світла
Світло має велике значення в житті рослин. Під його впливом у рослинах відбувається фотосинтез, завдяки чому рослина створює органічні речовини, а в повітря виділяється кисень, необхідний для дихання всіх організмів.
Світло помітно впливає на ріст і розвиток рослин. При недостатньому освітленні порушується нормальний ріст і у більшості рослин формуються видовженні, тонкі стебла. Недостатня інтенсивність світла негативно впливає на якість урожаю — знижується вміст білка в зернових, цукру — в буряках, крохмалю — в картоплі, жиру — в насінні соняшнику тощо.
Фотосинтезу належить провідна роль в утворенні органічної речовини рослин. Завдяки цьому процесу утворюється 95 % маси сухих речовин рослини. Тому керування фотосинтезом посіву — один з найефективніших шляхів управлінням продуктивністю рослин.
До найважливіших факторів, що визначають рівень продуктивності посівів сільськогосподарських культур, належать: енергія сонячного світла, яка забезпечує проходження фотосинтезу; забезпечення посівів вуглекислим газом; рівень мінерального живлення, умови водопостачання та тепловий режим.
Основне завдання землеробства — використання енергії сонячної радіації з найбільшим коефіцієнтом корисної дії.
Необхідність переходу до біологічно чистої енергоощадної технології вирощування сільськогосподарських культур зумовлює максимальне використання потенційних можливостей рослин при спрямованому для цього керуванні життєво необхідними факторами їх життя.
За сучасними уявленнями, оптимальні за структурою, рівнем забезпечення водою, мінеральним живленням та вуглекислим газом посіви найпродуктивніших сортів можуть використовувати 5 % ФАР (фотосинтетично активної радіації) на фотосинтез та нагромадження органічної речовини. Але при середніх урожаях в країні (20-25 ц/га) зернові культури використовують не більше як 0,6-0,9 % ФАР. Отже, для збільшення врожаю цих культур існують великі резерви. Важливим для дальшого його зростання є створення високопродуктивних сортів та гібридів, які характеризуються підвищеною фотосинтетичною активністю, а також розроблення науково обґрунтованих технологій їх вирощування.
Формування більшої чи меншої асимілюючої поверхні всіх листків рослин, як правило, позначається на їх загальній продуктивності.
Валова продуктивність фотосинтезу залежить від середньої за обліковий або за весь період вегетації, інтенсивності фотосинтезу, площі листків і тривалості процесу. Проте ще не всі можливості використовуються для підвищення продуктивності синтезу. Найскладнішою є проблема підвищення інтенсивності фотосинтезу, на яку впливають такі фактори навколишнього середовища, як концентрація вуглекислоти в повітрі та ґрунті, інтенсивність світла, температура і вологість ґрунту й повітря, вміст мінеральних поживних речовин у ґрунті.
Дослідження показують, що середній вміст С02 в повітрі, який становить 0,03%, мінімальний для рослин. Тому збільшення його концентрації завжди сприяє підвищенню енергії фотосинтезу і є корисним для рослин.
Встановлено, що в процесі фотосинтезу сільськогосподарські рослини на 1га посіву за звичайних умов росту засвоюють з повітря за добу в середньому 120-250 кг С02. Для врожаю озимої пшениці 40 ц/га рослини повинні поглинути з повітря не менше як 20-25 т С02. Така кількість С02 міститься в шарі повітря заввишки 200 м на 1га посіву.
Розподіл С02 в різних шарах атмосфери неоднаковий. Найбільша його кількість міститься в приземному шарі, а також у повітрі ґрунту. Особливо багато С02 в ґрунтовому повітрі орного шару, де його кількість досягає 0,12-2,5%. Значна концентрація С02 в ґрунті (вище 1%) токсична для коренів рослин, життєдіяльності більшості аеробних мікроорганізмів.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Адаптивні системи землеробства» автора Гудзь В.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „4. Агробіологічна оцінка сільськогосподарських культур“ на сторінці 2. Приємного читання.