Розділ «Глава 9. Міжгалузеві господарські комплекси та регіональні особливості їх розвитку і розміщення»

Без вивчення територільно-структурних процесів в Україні будь-які дослідження територіальної структури будуть неповними та однобічними. Як показують проведені дослідження, однією з причин економічної кризи в державі була вкрай спотворена структура економіки, особливо це прослідковується в промисловому виробництві, яке в Україні було в основному зорієнтоване на виробництво засобів виробництва. Як показує статистика, з 10 працюючих в народному господарстві тільки 2 працювали на забезпечення потреб населення.

При колишньому СРСР структура економіки України склалася неефективною і екологічно небезпечною, фактично вона не була соціально орієнтованою і не задовольняла потреб населення в товарах і послугах. Структура економіки України була консервативною з великою кількістю традиційних галузей, зорієнтованих на витратні показники. Варто зазначити, що частка галузей, які обслуговують науково-технічний прогрес у структурі народногосподарського комплексу, значно, нижча, ніж у розвинутих країнах. Ресурсомісткість вітчизняної продукції перевищує європейський і світовий рівень у 2-3 рази, а енергомісткість у 4-6 разів вища від її собівартості, часом перевищує 50 %.

Зміни, які відбуваються в структурі економіки, мають сприяти розширеному відтворенню архаїчного, ресурсо- і трудомісткого господарства. Трансформації мають здійснюватись на новітніх наукових досягненнях і засадах, під чітким законодавчим і виконавчим контролем державних і господарських органів, у надійній системі організації та управління. Це має принципове значення, оскільки стратегія структурної перебудови економіки має грунтуватися на принципах самоорганізації, самозабезпечення, самофінансування, а не на зростанні випадковості (невизначеності) економічних процесів.

У ринкових умовах господарювання, на думку вчених, структурна перебудова національної економіки має мати за стратегічну мету не індустріальний тип суспільства, а постіндустріальний, який вимагає принципово нового підходу до формування макроекономічної динаміки господарської системи. В основу аналізу макроекономічної структури національної економіки сьогодні прийнято брати концепцію системи національних розрахунків (СНР), які, як відомо, є міжнародним стандартом (СНР ООН 93), що використовується більш як у 150 країнах світу з ринковою економікою. Структура національної економіки визначається, в першу чергу, рухом і структурою валового внутрішнього продукту, який найбільшою мірою відображає сутність внутрішнього і зовнішнього розвитку економічної системи і є ключовим показником СНР

Пожвавлення і зростання економіки не може здійснюватись "автоматично". Воно вимагає мобілізації та цілеспрямованого використання необхідних інвестицій та інноваційних ресурсів, стимулів до високопродуктивної праці та розвитку підприємництва. Цьому має сприяти і макроекономічна структура, яка запрограмована на оптимізацію макроекономічних процесів. Сутність економічного розвитку полягає не стільки у нагромадженні капіталу і нарощуванні додаткової робочої сили, скільки у перерозподілі наявних капіталу і робочої сили з менш ефективних сфер економічної діяльності до більш ефективних.

Макроекономічна структура України ще не сформувала свої самоорганізуючі агрегати, які б забезпечували збалансованість сфери обігу капіталу та виробничої сфери, і на цій основі підтримували безперервність процесу суспільного відтворення. На жаль, вона втратила той потенціал, який був нагромаджений тоталітарною системою: за рівнем ВВП на душу населення Україна у 2000 р. посідала передостаннє місце в Європі, випереджуючи лише Молдову.

Україна проголосила курс розвитку народного господарства за напрямом до європейського ринку. Тому і має бути створена економічна структура, суміжна із західноєвропейською, яка б була здатна функціонувати з нею в одній системі координат. Головним елементом такої структури повинні стати різноманітні самостійні суб'єкти господарської діяльності, які б у своїх діях спиралися тільки на закон і економічну вигоду як для держави, так і для себе. Здобувши економічну самостійність та налагодивши випуск конкурентоспроможної продукції, підприємства України зможуть знайти своє місце на міжнародному ринку. Удосконалення організаційної структури і системи управління є важливим фактором ефективності суспільного виробництва. Під удосконаленням структури потрібно розуміти встановлення такого співвідношення галузей, за якого досягається максимальна економія суспільно необхідних затрат, тобто оптимальний обсяг виробленого національного доходу при мінімізації використання у виробництві ресурсів.

Формування ефективної галузевої структури суспільного виробництва на тому чи іншому етапі передбачає правильне визначення пріоритетів і розвиток окремих галузей, що необхідно для забезпечення прогресивних змін у господарських пропорціях. Пріоритетний принцип розвитку галузей зумовлений низкою об'єктивних факторів, серед яких важлива роль належить пріоритету потреб, різної міри їх актуальності. Він також обумовлюється неоднаковим впливом різних галузей на темпи розвитку і ефективність суспільного виробництва. Переважаючий розвиток прогресивних галузей, які базуються на останніх досягненнях науки і техніки, також сприяє підвищенню ефективності всього суспільного виробництва.

Структурна перебудова економіки повинна здійснюватись послідовно — від етапу до етапу, в міру розгортання інвестиційної та інноваційної діяльності, зростання обсягів внутрішніх нагромаджень і можливого припливу зовнішнього капіталу.

Перший етап структурної перебудови економіки повинен бути зосереджений на галузях, які визначають життєзабезпечення населення, використовуючи наявні продуктивні сили і оборотний капітал виробничої сфери, що гарантує сталість виробництва і реалізацію товарів (послуг). Дуже важливо в цій сфері відновити інвестиційний попит на оновлення і розвиток товарного виробництва, забезпечивши його достатніми внутрішніми нагромадженнями та інвестиційною підтримкою держави. Такими галузями зі швидкими темпами економічного обороту, високим і сталим ринковим попитом є харчова і легка промисловість, сфера послуг. Сюди доцільно скерувати приватний капітал і підприємницькі структурні підрозділи, створивши для них режим найбільшого державного і ринкового сприяння малому і середньому бізнесу. На цьому етапі необхідно відновити нормальні вартісні співвідношення і пропорції валового суспільного продукту шляхом активізації податкової та цінової політики з метою досягнення відповідного рівня рентабельності і норми прибутку. Тут також важливо не допустити різких змін у ціновій політиці та заробітній платі, які можуть негативно вплинути як на відтворювальну, так і на галузеву структуру економіки. Треба пам'ятати, що процес структурної перебудови економіки є не тільки довгостроковим, а й достатньо дорогим, тому також необхідно - за певної обережності в стратегії щодо її відкритості - визначити пріоритетні галузі промисловості для залучення іноземних інвесторів та створення спільних виробництв, виходячи із зацікавленості закордонних інвесторів у розміщенні в нашій країні своїх виробництв. Зацікавленість і вигідність полягає в тому, що в державі є достатня кількість робочої сили, досить високої її кваліфікації, наявність виробничих площ (що вивільняються) у зв'язку з закриттям неефективних і непотрібних виробництв (колишнього воєнного комплексу), а також наявність різноманітних мінерально-сировинних ресурсів і вигідне географічне положення України. Для структурної перебудови економіки, в першу чергу, потрібно використати можливості максимального використання власного інноваційного потенціалу країни, провідних науково-дослідних і конструкторських центрів. Сюди варто залучити весь наявний інтелектуальний потенціал, його прогресивні технічні і технологічні розробки для впровадження у виробництво і виготовлення нових власних товарів, здатних бути конкурентоспроможними на зовнішніх ринках. Цим самим ми поступово будемо позбуватися економічної залежності. Треба пам'ятати, що технологічні інновації можуть забезпечити понад 40 % ефективності ринкової економіки.

Перший етап структурної перебудови економіки може розпочатися тільки при досягненні стабілізації фінансової системи, формування надійного ринку цінних паперів і капіталу, введенні науково-обґрунтованої амортизаційної політики, регулюванні темпів зміни співвідношення руху фондів нагромадження і споживання. Безперечно, одночасно перевести всі галузі на сучасну новітню технологічну базу неможливо, але необхідна поетапність цього непростого процесу. Наукові розрахунки та досвід зарубіжних країн стверджують, що для нормалізації відтворення основних фондів питому вагу нагромаджень у використаному національному доході треба буде підтримувати нарівні, не нижчому 20 %. Одночасно ряд галузей треба інтернаціоналізувати і провести їх структурну перебудову за рахунок іноземного капіталу.

На другому етапі на чільне місце повинні надходити інвестиції до наукомістких галузей, до процесів технологічного переозброєння промисловості та сільського господарства, засобів інженерного забезпечення, управління і ринкової інфраструктури, тобто на всі ті напрями, що підвищують швидкість відтворювального і оборотного циклів і тим самим скорочують їх.

Третій етап структурної перебудови економіки - перехід до нормального функціонування ринкової економіки з конкуренцією в усіх сферах бізнесу під регулюючим впливом держави. На цьому етапі відтворювальні процеси відбуваються в умовах вільного переливання капіталу між галузями і сферами діяльності залежно від змін у ринковому попиті. Норми нагромадження і обсяги інвестицій визначаються переважно безпосередньо товаровиробниками під їх власні потреби - для забезпечення конкурентоспроможності та розвитку. Підприємництво і ринкова активність на третьому етапі залежатимуть значною мірою від діяльності зовнішніх ринків, від інтеграції економіки до світового економічного простору.

Економічна та фінансова кон'юнктура вимагають зосередити увагу на головних напрямах структурних змін, які повинні сприяти кардинальному поліпшенню економічної ситуації в країні. Головними напрямами пріоритетів структурної перебудови вважають наступні:

підвищення конкурентоспроможності виробництва і зростання експортного потенціалу держави;

посилення соціальної орієнтації економіки, освоєння нових, конкурентоспроможних товарів широкого вжитку;

реалізація безвідходної, ресурсо- та енергозберігаючої моделі розвитку економіки;

технічне та технологічне оновлення виробництва;

реструктуризація і санація підприємств та організацій;

розробка і реалізація програми створення ефективних регіональних структур економіки.