Розділ «8.5. Ресурсозабезпечення і його значення для розвитку народного господарства країни»

розробка менш деревомістких конструктивних матеріалів, освоєння нових і розширення виробництва високоефективних видів продукції (деревного борошна, паркету, пресованих паливних брикетів тощо);

концентрація лісопиляння і деревообробки, поглиблення спеціалізації лісогосподарського і деревообробного виробництва.

У перспективі лісогосподарської діяльності необхідно здійснити реструктуризацію системи організаційної структури управління лісогосподарським комплексом, організувати єдиного господаря лісової галузі, створивши комплексні господарства - лісокомбінати, які б цим займались від посадки до вирощення лісів і глибокої переробки деревини. Досвід і практика показали, що не варто від'єднувати від підприємств деревообробної промисловості їх сировинну базу. Це має бути єдиний лісогосподарський комплекс, який забезпечуватиме безвідходне і маловідходне виробництво. Використання сировини вторинних ресурсів деревини у вигляді їх заготовки від виробництва інших галузей народного господарства сприятиме зростанню виробництва продукції для широкого вжитку населення, яке займається домашнім господарством.

Водні ресурси

Як уже було сказано раніше, у країні спостерігається нестача водних ресурсів, тому їх ефективне і бережливе використання має виняткове значення як для споживання населення, так і для виробничої діяльності. Галузь водопостачання є однією з найбільш енергомістких. Річне споживання електроенергії становить понад 8 млрд. кВт год, що дорівнює потужності майже всього каскаду Дніпровських ГЕС.

Дослідження констатують, що за останні роки значно погіршилась якість води основних джерел водопостачання, що характеризує незадовільну діяльність водогосподарських організацій. Значною мірою спостерігається забруднення річкових стоків і підземних водоносних горизонтів органічними сполуками, фенолами, нітратами, нафтопродуктами, патогенними мікроорганізмами, промисловими і побутовими відходами тощо.

Як констатують санітарно-епідемічні служби, сьогодні в 260 населених пунктах України питна вода за окремими фізико-хімічними показниками (загальний вміст солей, жорсткість, залізо, аміак природного походження) не відповідає вимогам стандарту. Крім цього, через відсутність місцевих джерел води близько 1200 населених пунктів в АР Крим і південних областях України частково або повністю забезпечуються привізною водою.

Значна частина раніше побудованих водопроводів та очисних споруд, фільтрувальних станцій, водозаборів не відповідають сучасним нормативним вимогам, і населенню надходить не якісна вода. Складні ситуації з водопостачанням у Луганській, Донецькій, Хмельницькій, Запорізькій, Херсонській, Харківській і ряді інших областей, де понад 2 млн. м3 води (14 %) не відповідають вимогам стандарту.

Незважаючи на дефіцит води, непродуктивні її втрати за даними експертних оцінок становлять 32 %, а це додаткові втрати електроенергії, реагентів, матеріальних та трудових ресурсів.

У структурі промислового водокористування переважають водомісткі галузі (енергетична, металургія, хімія), маловодомісткі становлять близько 10 %.

Як за обсягом використаної води із водних джерел, так і за безповоротними її втратами до найбільш водомістких галузей належить сільське господарство. На його долю припадає 24 % загального і 57 % безповоротного водопостачання в Україні.

Прогноз і перспективи розвитку продуктивних сил України і її регіонів повинні грунтуватись виключно на основі їх природної водозабезпеченості, з урахуванням територіальної мінливості річкового стоку, кількісних і якісних показників природних вод та можливості обґрунтованого з еколого-економічних позицій їх перерозподілу. Основним показником для визначення обсягів водних ресурсів, які можуть бути залучені у господарський обіг народного господарства, має бути рівень ресурсної і самовідновної здатності водних об'єктів, які є, з одного боку, джерелами водопостачання населення, а з іншого - найважливішими компонентами природного середовища, що забезпечують його функціонування.

Мінеральні ресурси