Розділ «Глава 4. Регіони у системі територіального поділу праці»

постадійний, за якого стадії виробничого процесу територіально роз'єднані. Наприклад: вилов риби - переробка - консервування, копчення, соління; вирощування бавовни - виготовлення пряжі, тканини, пошив одягу;

фазовий - одна і та ж сама продукція (наприклад, овочі, фрукти) надходять до центрів з різних місць протягом року;

епізодичний - райони або країни здійснюють обмін товарами між собою не постійно.

У своєму навчальному посібнику "Розміщення продуктивних сил і територіальна організація виробництва" академік Академії наук Вищої школи, професор Іщук С. подає галузевий і територіальний поділ праці в системі суспільного поділу праці. За масштабами просторового охоплення він виділяє такі рівні територіального поділу праці:

♦ світовий поділ праці;

♦ міжнародний;

♦ міжрайонний внутрідержавний;

♦ внутрірайонний;

♦ внутріобласний;

♦ локальний (рис. 4,1)

Рівень територіальної спеціалізації (мікрорайонна, внутрірайонна, внутріобласна) визначають виходячи з масштабів територіального поділу праці. Галузі спеціалізації світового і міжнародного значення розглядаються окремо, хоча вони одночасно виконують важливі функції і в регіональному (територіальному) поділі праці країни. Таким чином, спеціалізація виробництва економічних районів, як і процес районоутворення, в будь-якій території чи країні знаходяться під впливом об'єктивного процесу територіального поділу праці, який виникає лише за певних умов. Вивчення умов розвитку цього складного процесу є одним з найбільш важливих завдань проведення наукових регіональних досліджень.

М. Баранський, який одним із перших розкрив зміст просторової форми поділу праці, розрізнив два можливі випадки його розвитку:

Pис. 4.1. Галузевий і територіальний поділ праці в системі суспільного поділу праці.

район ввозить необхідну продукцію, яку не може виробляти внаслідок несприятливих не відповідних природних умов для організації її виробництва. У цьому випадку на перший план виступає географічне положення району-споживача щодо районів - виробників цієї продукції;

район ввозить продукцію, яка може виготовлятися на місці, однак затрати на її виробництво значно вищі ніж в інших районах, звідкіля він її ввозить.

Перший випадок названий вченим абсолютним, а другий - відносним. Завдяки науковому аналізу територіального поділу праці відкрилися широкі можливості для виявлення конкретних форм його прояву при вивченні різних об'єктів (галузей господарства, міжгалузевих поєднань, районів та окремих країн). Отже, для вивчення кожного окремого об'єкта мають застосовуватись методологічні основи територіального поділу праці. За науково-технічного прогресу територіальний поділ праці набуває низки специфічних рис:

ускладнюється територіальна спеціалізація господарства, а також галузева, функціональна, розселенська та техногенна структури;

прискорюється територіальна концентрація господарської діяльності;

розвиваються нові форми територіальної організації виробництва.

4.2. Спеціалізація економічних районів та методики її оцінки