Розділ IX. Іудаїзм

ломоні (X ст. до н.е.) до загибелі останньої з єврейських держав — Іудеї, зруйнованої спочатку вавілонцями в VI ст. до н.е., а потім остаточно римлянами в І ст. н.е.

Для цього етапу характерним є збереження в іудаїзмі численних пережитків примітивних релігій, які існували у древніх євреїв і споріднених з ними семітських племен, що кочували в степах і пустелях Аравії та в інших країнах Передньої Азії (сам іудейський бог Ягве раніше був полоненим духом — покровителем одного з єврейських племен).

Лише наприкінці цього етапу племінні культи, а також фетишистські та інші язичницькі погляди витісняються іудейським монотеїзмом, який є духовним відбиттям становлення централізованої стародавньої єврейської рабовласницької монархії, а центром і головним ідейним захисником цього монотеїзму стають жреці єрусалимського храму, вони й створюють першу священну книгу іудаїзму — Книгу законів (Тору) про релігійні реформи царя Іосії (VII ст. до н.е.). Після реформ Іосії, під час так званого вавілонського полону, і пізніше, повернувшись з полону, жреці відбудовують зруйнований Єрусалимський храм, створюють Книги пророків і писання, і разом з Торою створюють іудейську Біблію. Біблія складається з Старого і Нового завітів. Іудейська релігія визнає тільки Старий завіт, християнство приймає за священні книги Старий і Новий завіти.

Ті біблейські книги, які церква визнає священними, складають канон (правило), тобто твердо зафіксований комплект священних книг, яким приписувалася найвища релігійна авторитетність, богодуховність. Вони називаються канонічними.

Перша частина Біблії — Старий завіт — складається з 3-х частин: Л'ятикнижжя Мойсея, або Тора (староєвр. — закон, вчення), книги Пророків, Писання. Сама Тора складається з 5 книг: Буття, Вихід, Левит, Числа і Повторення закону.

Іудаїсти завжди вважали, що Тора має божественне походження — вона продиктована пророку Мойсею самим Богом і жодна книга древнього і сучасного світу не може рівнятися з Торою. Що ж собою являє П'ятикнижжя? В книзі Буття розповідається про створення світу Богом (приблизно за 3760 років до н.е.), перших людей, про їхнє життя, вигнання з раю, про всесвітній потоп. Вихід описує життя євреїв у Єгипті і їхній вихід звідти. Левит, присвячений законам, виявленню гріхів, заповідям. У книзі "Числа" викладено "історію" поневірянь, які випали на долю єврейського народу після виходу, нарешті "Повторення" закону, або друга книга законів, повторює багато законоположень. В ній заповіді, закони, рішення переплітаються із споминами і повчаннями. В древньому світі рабовласницьким законам приписувалося божественне виникнення, щоб надати їм більшої сили. Так, Тора, за своїм змістом, — звичайний кодекс рабовласницького права, вона встановлює правила іудейського культу і старанно доводить монотеїзм Яхве.

Друга частина Старого завіту — Пророки — є нішо інше, як викривлення літописів. В них розповідається про завоювання Палестини і розселення євреїв у Ханаані. Книги зображують період довавілонського полону, період після повернення євреїв із Вавілону у Палестину і т.ін.

Третя частина Старого завіту — Писання — це псалми, притчі, пісні та ін.

Відомі дві редакції Старого завіту — масоретська і септуагин-та.

Масорети — це єврейські рабині, які остаточно відредагували Старий завіт у II ст. до н.е., а септуагина ("сімдесят") — це переклад староєврейського тексту Старого завіту на грецьку мову, зроблений немовби 72 перекладачами протягом 72 днів в І ст. до н. е. Насправді ця робота продовжувалася два століття. Останній текст, успадкований християнством, є тепер найбільш розповсюдженим.

Важливим джерелом історії іудейської релігії у 11—І ст. до н.е. і в І ст. н.е. є тексти різного змісту, виявлені в кінці 40—50-х рр. XX ст. на західному узбережжі Мертвого моря, у печерах Курма-на і Вади Муррабба'ат (Кумаранські рукописи). Ці тексти свідчать про широке розповсюдження в Іудеї релігійного сектантства. Численні фрагменти із книг Старого завіту, виявлені у печерах Іудейської пустелі, мають велику кількість різночитань. Тепер, завдяки цим (домасоретським) текстам, вчені одержали можливість конкретніше висвітлити процес створення Старого завіту, краще показати антинауковість тверджень єврейських і християнських богословів про його незмінність і святість.

Відомо, що ассирійські і вавілонські завойовники насильницьким шляхом вивели маси євреїв в Месопотамію і Мідію. Так були переселені маси іудеїв із Палестини в Єгипет. Помпей привіз у Рим сотні полонених євреїв. Причини масової еміграції іудеї із Палестини в інші країни мають різне походження і характер. В багатьох випадках це не залежало від їх доброї волі. Розселення євреїв за межами Палестини має назву діаспори. Масове розселення євреїв по країнах Середземномор'я у VI—IV ст. до н.е., римські завоювання у кінці І ст. до н.е. призвели до того, що кількість євреїв в різних країнах світу вже в І ст. н.е. набагато перевищувала кількість населення самої Іудеї. Історики твердять, що на початку нашої ери тільки в Римській імперії проживало 4 — 4,5 млн. євреїв, в самій Палестині лише 1 млн. Таке розселення євреїв у різних країнах світу вимагало реформування релігії.

Життя євреїв концентрувалось навкруг їх релігійного центру — общини. За вимогами ритуалу євреї збирались щосуботи для богослужіння, читання священного писання, обговорення різних справ, які стосувалися всієї общини

Зв'язок євреїв з Єрусалимським храмом та його жрецями в цей час був незначним. Паломництво тричі на рік в Єрусалим, що вимагалося Біблією, було неможливим для більшості євреїв, які жили в інших, віддалених країнах. Тому вже в IV ст. до н.е. почала виникати нова форма релігійної общини — синагога, яка спочатку розглядалася як доповнення до храмової організації замість відвідування єрусалимського храму. Віруючі збиралися тепер в молитовний будинок (синагогу), де замість жертвопринесення проголошувалися молитви і похвальні гімни богу Ягве або ж читалися розділи із Біблії, які духовенство тут же пояснювало. Особливе значення набуває спеціальний день для молитовних зборів — субота, святкування якої запозичене у вавілонян Це свято стає обов'язковим для кожного єврея.

Спочатку синагоги були лише випадковими і тимчасовими зборами віруючих, але з часом вони перетворилися на постійний релігійний заклад. Синагога була не тільки молитовним будинком, а й окремою світською організацією віруючих. Вона виступала як представницький орган єврейських общин, здійснювала в них відомі функції управління, була центром суспільного життя. Посадові особи синагоги, як правило, вибирались із представників знатних сімей і фактично безконтрольно розпоряджалися її майном і фінансами. В перші століття нашої ери остаточно складається та форма іудейської релігії, яка в основному збереглася до нашого часу Головні положення її старанно розроблені в Талмуді і равінській літературі. Талмуд (по-древньоєв-рейські — вчення, вивчення) стосується числа основних пам'яток іудейської релігійної і правової літератури. Він збирається і редагується в Палестині і Вавілоні приблизно від IV ст. до н.е. ло І ст. н.е.гТалмуд виник в результаті необхідності пристосувати старе релігійне вчення і біблейське законодавство до нових, умов життя свреїв. Іудаїзм, в період якого складається Талмуд, прийнято називати талмудичним

В синагогах рабини не тільки коментували і пояснювали Тору, а й складали нові релігійні розповіді, розробляли віровчення, реформували іудаїзм у відповідності з часом. Тому Талмуд є кодексом релігійних, побутових і правових приписів іудейства. Він вміщує в собі легенди і міфи про Бога, вигадані історії про потойбічний світ і загробне життя, повчальні притчі і таке інше. Щодо будови Всесвіту, Талмуд вчить, що небо складається із семи частин: перше небо являє собою завісу, яка вранці підіймається, а ввечері опускається; друге небо тверде, до нього причеплені зорі, місяць, сонце; на третьому небі працює великий млин, який меле манну крупу, що йде в "їжу небесному населенню; на четвертому знаходиться небесний Єрусалим; на п'ятому живуть ангели; на щостому розташовані склепи, наповнені снігом, градом, дощем, а також є комори з бурями і димом; сьоме небо — рай, там живуть справедливість і добродійність, там же перебувають душі праведників і тих, хто ще не народився.

Єдиним джерелом знань і повчань молоді Талмуд вважає священне писання і вимагає вивчати Біблію вдень і вночі. "Ходити на арені, дивитися зміїв, чарівників, відвідувати світські ігри... забороняється... Це відволікає людину від вивчення Тори". До світських наук іудаїзм ставиться з презирством, засуджує їх: "Про те, що вище тебе, не думай. В те, що не по силах тобі, не заглиблюйся, незрозумілим для тебе не займайся, про те, що заховане від тебе, не запитуй", — повчає Талмуд. Світським наукам можна навчатися лише в час, який не належить ні дню, ні ночі.

Іудейська релігія консервативна. Система іудейської освіти побудована на сліпому поклонінні перед авторитетом. Вищим авторитетом вважається рабин. Навіть очевидна дурість, висловлена ним, набуває сили закону. "Якщо рабин навіть скаже тобі ліве на те, що праве, а праве на те, що ліве, ти повинен слухатись його", — повчають талмудисти. Все, що говориться в Талмуді про будову Всесвіту, рослини, тварини, людину, — не наукове. Взяти хоча б таку талмудичну мудрість: "Затемнення Сонця віщує язичникам голод і війну, затемнення Місяця — погана прикмета для Ізраїлю", "Меркурій — секретар Сонця, і хто народився в його час, буде знаменитим і мудрим", або ж: "Хвороби посилає людям Бог як покарання, а вилікуватися можна молитвою", "Недостатність дощу від того, що мало вивчається Тора". Талмуд — це знаряддя реакції, зібрання найтемніших уявлень його авторів про оточуючий світ. Розмір Талмуда — 5894 стор. Все в ньому розкидане безсистемно, подане схоластично. Цей великий збірник вміщує записи дискусій рабинів з питань тлумачення окремих місць Старого завіту. В Талмуді також викладені правові норми, релігійні прописи, закони, що стосуються судових справ — кримінальних і громадських, богословські роздуми з питань культу, догматики, етичні норми, примітивні дані з математики, астрономії, медицини, науки, казки, легенди, притчі, байки, міфи тощо.

Біблію і Талмуд іудаїзм вважає першоджерелом свого віровчення, ці книги широко використовуються в даний час рабинами для затьмарювання свідомості віруючих євреїв.

В епоху феодалізму становище бідних трудящих євреїв в країнах Західної Європи було вкрай важким. Вони були вимушені жити окремо від іншого міського населення, в так званих гетто. За межами цих кварталів вони не мали право поселятися без дозволу влади. Основну масу тут складали дрібні ремісники і поденники. Вони жорстоко експлуатувалися єврейськими купцями і лихварями в союзі із служителями релігійного культу.