На підвищенні стоїть довгий стіл, напевне для демонстрації експериментів, на ньому переносна книжна полиця. Вундт зробив пару манірних рухів - задумливо підніс до лоба вказівний палець, вибрав крейду, а потім став обличчям до аудиторії, опершись на книжну полицю. Така поза посилює враження, що це людина високого зросту.
Він почав говорити тихим голосом, ніби вибачаючись, однак уже після перших двох речень у приміщенні запанувала повна тиша, в якій лунав лише впевнений голос лектора - він прочитав лекцію на одному диханні. У нього виявився густий баритон, не дуже виразний, деколи ніби гавкаючий: однак слухати його було легко, в голосі його відчувалась переконливість, інколи навіть полум'яність, однак скоріше напускна для підтримки інтересу слухачів... Ні в які папери Вундт не заглядав; наскільки я міг судити, Вундт взагалі не опускав погляд, хіба що раз вій поглянув на полицю, коли перебирав папери, які там лежали... Руки Вундта ні хвилини не лежали спокійно: лікті були нерухомі, а плечі і кисті весь час рухались, ніби хвилі... ці рухи зачаровували і якимось таємничим чином ілюстрували його мову... Він завершив лекцію в точно призначений час і, все так само сутулячись, прогримів черевиками до виходу. І якщо б не цей осоружний гуркіт, я б залишився в цілковитому захопленні".
Про особисте життя Вундта відомо мало. Із опублікованих матеріалів можна скласти враження, що в побуті він був досить скромною та невибагливою людиною. Не так давно знайдені щоденники його дружини Софі свідчать, що він вів упорядковане життя: зранку працював над своїми рукописами, ознайомлювався з публікаціями, редагував журнал; опівдні прямував до університету, де працював у лабораторії, однак довго там не затримувався. Він наснажував своїх послідовників та учнів до експериментальних досліджень, однак не заглиблювався в експериментальну роботу. Американський дослідник Дж. Кеттел зазначав, що "не зважаючи на свою непохитну віру в експериментальні дослідження, сам він не був створений для роботи в лабораторії". У другій половині дня Вундт здійснював прогулянку, о 16-й годині він читав лекцію. Фінансове становище Вундта та його сім'ї було досить пристойним, у його будинку була прислуга та відбувались світські прийоми. Вечорами в сім'ї Вундта любили поспілкуватись, слухали музику, вели дискусії про права робітників і студентів.
Дослідник присвячував багато часу вивченню філософії, мистецтва, мови, намагався зрозуміти соціально-психологічні явища, антропологію та історію. Він охопив своєю увагою процеси гіпнозу, спіритуалізму, психологію тварин.
Вундт працював як учений до останнього дня. Він встиг завершити книгу спогадів.
Загальний обсяг наукової спадщини Вундта вражає. За період своєї наукової роботи (з 1853 по 1920 рр.) він написав більше 54 тисяч сторінок. Американський вчений Борінг, який вивчав історію психології, підрахував, що він писав по 2,2 сторінки щодня, або кожні дві хвилини - по слову. Так у своєрідній формі втілилася дитяча мрія Вундта стати знаменитим письменником. Вундт, як свідчать його біографи, хвилювався з приводу того, що його як вченого можуть "не зрозуміти, або зрозуміти неправильно".
Найвизначнішим твором стала його праця в 10-ти томах "Психологія народів", видана в 1900-1920 рр. У ній учений визначив дві лінії розвитку психології - експериментальну та соціальну. Вундт вважав, що експериментальному вивченню підлягають простіші психічні процеси (відчуття, сприймання), а не процеси вищого порядку (пам'ять, здатність до навчання, оволодіння мовою). Хоча він був засновником експериментальної психології, однак розглядав експеримент лише як спосіб покращити інтроспекцію, не бачив за ним майбутнього і вважав, що використання експерименту в психології матиме обмежене значення. Із розвитком експериментальної психології цю думку вченого було спростовано: вищі пізнавальні процеси почали досліджувати експериментальними методами.
За життя заслуги Вундта визнавались науковим товариством, його обирали членом багатьох європейських академій, зокрема Петербурзьської академії наук у 1902 р. Вундта вважають кабінетним вченим, однак у його працях піднімались важливі питання не лише академічного характеру, зокрема, в 1915 р. він опублікував книгу, яка була присвячена аналізу причин Першої світової війни.
Вундт мав певні сумніви щодо експериментального методу. Він вважав, що такі феномени, як мова, мислення, воля перебувають за межами його досяжності, однак надзвичайно сприяв утвердженню емпіризму в психології. Вундт бачив психологію як науку, що вивчав феномени свідомості інтроспективними та експериментальними методами. Зміст творів Вундта нині відомий лише фахівцям, які останнім часом знову зацікавились його науковим доробком, однак він належить до тих психологів, про яких знають усі, хто прослухав хоча б один з університетських курсів із психології. Вундт ставив питання про фундаментальні "закони психологічної причинності", він прагнув визначити та пояснити закономірності психічних явищ і показати необхідність психології як окремої науки. Вундт долучився до процесу виникнення психології в історичний момент: він упорядкував роботу попередників і надав наснаги послідовникам.
Дослідницька програма, яку сформулював Вундт для себе особисто і для своїх учнів, визначалась тими поглядами, які він поділяв. Перш за все він вважав, що психологія має вести дослідження в тих питаннях, де вже є емпіричні результати. Вундт сам не звертався до дослідження нових проблем.
У лабораторії Вундта вивчались психологічні та фізіологічні проблеми зору, слуху, тактильні відчуття, психофізика кольору, периферичний зір, кольоровий контраст, оптичні ілюзії, сприйняття об'єму, образи післядії, почуття часу, сприйняття різних відтінків часу. Особливу увагу приділяли експериментам, спрямованим на дослідження часу реакції. Цю тему розробляли також попередники Вундта Г. фон Гельмгольц та Ф. К. Дондерс.
Вундт прагнув переконати, що в реакції на подразник проявляються три етапи: сприйняття, аперцепція, прояви волі. Він прагнув визначити стандартні значення часу для людської думки, аналізуючи, який час потрібен для різних психічних процесів (пізнання, вміння розрізняти, бажання). Сам задум із сучасних позицій видається безперспективним, оскільки зрозуміло, що такі процеси мають індивідуальні відмінності. А прагнення Вундта спонукати досліджуваних до того, щоб розрізнити кожен із трьох етапів реакції, не дали результату.
У лейпцизькій лабораторії проводились дослідження уваги, тривалості та стійкості уваги. Увагу Вундт розглядав як яскраве сприйняття невеликого, однак цілісного фрагмента свідомості в певний момент часу.
Прагнучи розвинути свою теорію тривимірності почуттів, Вундт використав теж досить конструктивний експериментальний прийом – попарне порівняння: досліджуваним давали завдання порівняти подразники з точки зору тих почуттів, які ці подразники у них викликають. В окремих експериментах досліджувалось, як фізичні показники (частота пульсу, швидкість дихання) пов'язані з відповідними емоційними станами.
У лабораторії також досліджували вербальні асоціації: учасників просили дати відповідь одним словом на слово-подразник. Вундт провів класифікацію типів зв'язку (асоціацій), які були встановлені в процесі дослідження реакцій на подразники.
Учений цікавився питаннями дитячої психології та зоопсихологи, однак відповідні дослідження не проводив, бо усвідомлював, що не зможе забезпечити контроль за чистотою експерименту.
Він писав: "Я завжди намагався сприяти тому, щоб психологія посіла самостійне місце як емпірична наука поза філософією і щоб при цьому не втратила допомогу з боку природничої методики, оскільки остання до неї може використовуватись, однак не менше я прагнув звичайно і того, щоб результати, досягнуті подібним шляхом психологією, своєю чергою використовувались філософією".
Вундт створив нову психологію і відірвав її від старої спекулятивної науки. Він показав тогочасним дослідникам, що психологія має бути наукою, яка визнає факти, що для проведення психологічних досліджень не потрібно вести дискусії про безсмертя душі та її зв'язок із тлінним тілом.
Відтак Вундт розвинув нову сферу наукової діяльності, створив лабораторію, проводив у ній дослідження та публікував у своєму журналі отримані результати. За прикладом Вундта інші дослідники пішли його дорогою, створили подібні лабораторії та досягли значних результатів. Роль Вундта як основоположника сучасної психології є незаперечною, він посідає особливе, унікальне місце в розвитку сучасної науки. Для того, щоб вивести психологію на шлях сучасної науки, Вундт проявив науковий талант, самовідданість та мужність справжнього вченого.
Діяльність Вундта була визнаною, однак загальна картина психологічних досліджень ще тривалий час залишалась незмінною. У Вундта були також і противники, тож психологія не одразу посіла належне місце в університетах як окрема наука. Навіть у Німеччині до 1941 р. її розглядали як розділ філософії. Однак поступово психологія отримала визнання, особливо активно (створення факультетів, підготовка і залучення фахівців) ця наука розвивалася у США.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Класичні експерименти в психології» автора Копець Л. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Вільгельм Вундт - організатор першої психологічної лабораторії“ на сторінці 3. Приємного читання.
