Розділ 7. Обставини, що виключають одиничний злочин у структурі множинності злочинів

Одиничний злочин є структурним елементом будь-якого виду множинності злочинів. Утім, не завжди формальна наявність двох чи більше одиничних злочинів утворює їх множинність. Обов'язковою ознакою множинності є те, що всі одиничні злочини, які входять до її складу, повинні бути юридично значущими та зберігати свої юридичні властивості. На цьому наголошує більшість авторів, які досліджували множинність злочинів.

Зокрема, І.М. Тяжкова та Б.М. Леонтьев пишуть, що множинність злочинів — це вчинення однією особою двох чи більше злочинів. за які не спливли строки давності і не погашена судимість[349].

З.А. Незнамова під множинністю розуміє «сполучення в поведінці однієї й тієї самої особи декількох правопорушень, передбачених кримінальним законом, за умови, що кожний із актів злочинної поведінки суб’єкта є самостійним складом злочину, зберігає кримінально-правове значення і не має процесуальних перешкод для кримінального переслідування»[350]. Такий погляд на сутність множинності підтримується І.Б. Агаєвим, В.П. Малковим та іншими науковцями[351].

Наведені судження знаходять своє безпосереднє втілення і в нормах кримінального закону. Так, у ч. 4 ст. 32 КК прямо передбачено, що повторність відсутня, якщо за раніше вчинений злочин особу було звільнено від кримінальної відповідальності на підставах, встановлених законом, або якщо судимість за цей злочин було погашено або знято. А в ч. 1 ст. 33 КК зазначається, що у разі визнання вчиненого сукупністю злочинів не враховуються такі злочини, за які особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом. На юридичну значущість попереднього злочину вказується і в ст. 34 КК, коли зазначається, що рецидивом визнається не просто вчинення особою нового умисного злочину, а лише за умови, якщо за попередній умисний злочин така особа має судимість, бо погашення або зняття останньої виключає наявність такого виду множинності, як рецидив.

Отже, можна стверджувати, що множинність злочинів буде відсутньою, якщо хоча б по одному із двох вчинених одиничних злочинів встановлені обставини, що знищують його кримінально-правові наслідки або виключають кримінальне переслідування за нього. Зважаючи на цю ознаку множинності, в літературі зазначені обставини звичайно розглядаються як такі, що виключають множинність злочинів[352].

Ми вважаємо, що в даному випадку більш правильно говорити про обставини, що виключають одиничний злочин у структурі (із структури) множинності злочинів. Пояснюється це, перш за все, тим. що одиничний злочин є первинним елементом множинності, тому й питання щодо останньої виникає лише тоді, коли особа вчинила хоча б два одиничних злочини. По-друге, обставини, що виключають окремий одиничний злочин із структури множинності, не завжди спроможні виключити саму множинність у випадках, якщо до її складу входять, наприклад, не два, а три чи більше одиничних злочинів.

Слід ураховувати також, що соціально-правовий зміст множинності злочинів нерозривно пов'язаний із одиничними злочинами, які є структурними елементами останньої. Ось чому, з одного боку, поза поняттям «множинність злочинів» існування поняття «одиничний злочин» втрачає будь-який сенс, а, з іншого, — саме від особливостей вчинення та сполучення одиничних злочинів залежить як існування самої множинності, так і наявність того чи іншого її виду. Через це і обставини, що виключають одиничний злочин у структурі множинності злочинів у багатьох випадках обумовлюються її видом.

До висловленого додамо, що оскільки одиничному злочину притаманні всі загальні ознаки злочину, передбачені в ч. 1 ст. 11 КК, то відсутність хоча б однієї з них, виключає наявність і одиничного злочину, так само, як не може розглядатися як одиничний злочин діяння, що підпадає під ознаки ч. 2 ст. 11 КК. Отже серед обставин, що виключають одиничний злочин, загальні питання щодо злочинності та караності діяння, на нашу думку, розглядати недоцільно, адже вони презюмуються[353].

Під зазначеним кутом зору з'ясуємо обставини, що виключають одиничний злочин у структурі множинності злочинів. Такими обставинами є передбачені КК та іншими нормативними актами випадки, за наявності яких знищуються юридичні властивості вчиненого злочинного діяння, коли воно стає «юридично нікчемним» і не породжує кримінально-правових наслідків.

Аналіз чинного законодавства дає підстави для поділу вказаних обставин на дві групи: загальні та спеціальні.

Загальні обставини виключають одиничний злочин незалежно від виду множинності злочинів, тоді як спеціальні — залежать від певного її виду: повторності, сукупності чи рецидиву.

До загальних обставин, що виключають одиничний злочин, на нашу думку, належать: 1) декриміналізація злочину; 2) застосування закону про амністію; 3) застосування акта про помилування; 4) засудження особи судом іншої держави; 5) дотримання умов видачі особи, яка вчинила злочин.

1. Декриміналізація злочину[354]. Ця обставина буде мати місце у випадку, коли набрав чинності новий закон, який усуває злочинність і караність вчиненого одиничного злочину (ст. 5 КК).

Декриміналізація, як матеріальна підстава зворотної дії кримінального закону' в часі, полягає в такій його зміні, внаслідок якої діяння, яке раніше визнавалося злочинним та кримінально-караним, більше таким не визнається. За способом декриміналізація може бути здійснена шляхом зміни змісту, форми чи змісту і форми кримінального закону одночасно. За змістом декриміналізація може полягати у визнанні: а) суспільно-небезпечного діяння таким, що не є кримінально протиправним: б) формально протиправного діяння таким, що не є суспільно небезпечним: в) діяння, яке раніше вважалось злочином, таким, що не є кримінально протиправним та суспільно небезпечним Таке діяння визнається або правомірним, або правопорушенням іншого виду, наприклад, адміністративним проступком[355].

У будь-якому разі внаслідок декриміналізації одиничний злочин втрачає свої юридичні властивості як структурний елемент множинності злочинів. Тому в цих випадках виключається визнання вчиненого повторністю (ч. 4 ст. 32, ч. 2 ст. 74 КК), сукупністю (ч. 1 ст. 33 КК) або рецидивом злочинів (ст. 33, ч. 3 ст. 88 КК).

2. Амністія[356]. Згідно з ч. 1 ст. 44 КК особа, яка вчинила злочин, звільняється від кримінальної відповідальності на підставі закону України про амністію[357]. Амністія оголошується законом України (ч. 3 ст. 92 Конституції України) стосовно певної категорії осіб (ч. 1 ст. 86 КК). Закон про амністію приймається у відповідності із положеннями Конституції України, КК України та Закону «Про застосування амністії в Україні» від 1 жовтня 1996 р.[358].

Передумовами звільнення від кримінальної відповідальності на підставі закону про амністію є: а) вчинення злочину, який відповідає ознакам певної категорії злочинів, що передбачені в законі про амністію; б) відповідність особи, що вчинила злочин, ознакам тієї категорії осіб, на яких поширюється дія закону про амністію. Як слушно зазначали В.Є. Квашис та К. Мірзаджанов, амністія поширюється на групу осіб, які індивідуально не визначені, але відповідають певним «родовим ознакам»[359].

При цьому згідно зі ст. 4 Закону «Про застосування амністії в Україні» дія закону про амністію поширюється на злочини, вчинені до дня набрання ним чинності включно, і не поширюється на злочини, що тривають (триваючі злочини) або продовжуються (продовжувані злочини), якщо вони закінчені, припинені або перервані після прийняття закону про амністію.

Саме з цього приводу в судовій практиці ще допускаються помилки.