Розділ 7. Обставини, що виключають одиничний злочин у структурі множинності злочинів

Перевіривши матеріали справи й обговоривши викладені в касаційному клопотанні доводи, судді Судової палати у кримінальних справах і Військової судової колегії Верховного Суду України дійшли висновку, що його необхідно задовольнити з таких підстав,

Відповідно до ст. 9 Основного Закону чинні міжнародні договори. згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Ці договори застосовуються у порядку, передбаченому Законом від 29 червня 2004 р. № 1906-ІV «Про міжнародні договори України».

У ст. 14 Європейської конвенції про видачу правопорушників 1957 р. (ратифікована Україною згідно із Законом від 16 січня 1998 р.) передбачено, що видана особа не може переслідуватися, засуджуватися ні за яке правопорушення, вчинене до її видачі, крім того, за яке вона була видана.

Як убачається із матеріалів справи, Генеральна прокуратура Російської Федерації (далі — РФ) видала Т. А. для притягнення його до кримінальної відповідальності тільки за незаконне придбання, виготовлення, перевезення та зберігання наркотичних засобів без мети збуту, за грабіж, а також за розбій, вчинений за попередньою змовою групою осіб. При цьому було відмовлено у задоволенні клопотання Міністерства юстиції України про видачу засудженого для притягнення його до кримінальної відповідальності за примушування до виконання цивільно-правових зобов’язань з погрозою насильства над потерпілим, вчиненого повторно за попередньою змовою групою осіб (оскільки згідно із кримінальним законодавством РФ це діяння не містить складу злочину та відповідно такої кваліфікуючої ознаки, як повторність), а також за незаконне придбання, перевезення та зберігання без мети збуту макової соломи вагою 80 грамів (оскільки відповідно до законодавства РФ вчинення таких дій у цьому розмірі наркотичного засобу не містить складу злочину).

Незважаючи на наведені обставини, міський суд, не перевіривши умови видачі Т. А. Україні, засудив його за ч 2 ст. 355 КК, за якою він не видавався. Суд також кваліфікував дії Т. А. за ч. 2 ст. 186 КК та ч. 2 ст. 2296 КК 1960 р. як учинені повторно, хоча його дії за такою ознакою кваліфіковані не були, тобто порушив вимоги Європейської конвенції про видачу правопорушників і вийшов за межі домовленості між РФ та Україною.

Більше того, до призначеного Т. А. покарання було частково приєднано один місяць не відбутої ним частини покарання за попереднім вироком, яким його було засуджено за діяння, що не зазначалося у запиті про його видачу.

Враховуючи наведене, Верховний Суд України вирок Рівненського міського суду Рівненської області від 16 червня 2007 р. у частині засудження Т. А. за ч. 2 ст. 355 КК та ч. 2 ст. 2296 КК 1960 р. за незаконне придбання, зберігання та перевезення без мети збуту макової соломи вагою 80 грамів скасував і справу в цій частині закрив.

Цей суд також виключив із зазначеного вироку таку кваліфікуючу ознаку злочину, як повторність, перекваліфікувавши дії Т. А. з ч. 2 на ч. 1 ст. 2296 КК 1960 р. як незаконне придбання, виготовлення та перевезення без мети збуту наркотичного засобу, та з ч. 2 на ч. 1 ст. 186 КК, і постановив вважати його засудженим на підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 ст. 2296 КК 1960 р., ч. 1 ст. 186 та ч. 2 ст. 187 КК, на п’ять років позбавлення волі з конфіскацією майна, яке є його власністю. Виключено з вироку і вказівку про призначення Т. А покарання за сукупністю вироків на підставі ст. 71 КК[381].

По-третє, якщо особа вчинила на території України декілька злочинів, але у залиті про видачу ставиться питання про її видачу за вчинення лише одного злочину (чи хоча і декількох, але не всіх), то в такому випадку особа на території України може бути притягнута до кримінальної відповідальності лише за той злочин, у зв'язку зі скоєнням якого її видали. Таким чином, і у цій ситуації злочини, за які особа не видавалася, виключаються зі складу їх множинності.

Однак і з цих питань суди ще припускаються помилок.

Так, Цюрупинський районний суд Херсонської області вироком від 8 червня 2005 р. засудив Н.І. за ч. 2 ст. 187 КК на сім років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого; за ч. 2 ст. 189 КК на п'ять років позбавлення волі; за ч. 3 ст. 289 КК на 10 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого.

На підставі ст. 70 КК суд першої інстанції визначив Н.І. остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 11 років з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого.

За цим же вироком Н.Е., 21 липня 1979 р. н., громадянка України, не судима, засуджена: за ч. 2 ст. 187 КК із застосуванням ст. 69 цього Кодексу на п'ять років позбавлення волі з конфіскацією ½ частини майна, яке є власністю засудженої; за ч. 2 ст. 189 КК на чотири роки позбавлення волі.

На підставі ст. 70 КК суд першої інстанції визначив Н.Е. остаточне покарання у виді позбавлення волі на п'ять років з конфіскацією ½ частини майна, яке є власністю засудженої.

У клопотанні, внесеному за поданням п'яти суддів про перегляд зазначених судових рішень у порядку виключного провадження, Н.І. порушив питання про внесення до постановлених щодо нього судових рішень відповідних змін у зв'язку із безпідставним засудженням його за ч. 2 ст. 187 КК, оскільки це суперечить ратифікованим Україною положенням міжнародного законодавства.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, думку прокурора про наявність підстав для задоволення клопотання засудженого Н.І. та внесення відповідних змін у судові рішення щодо обох засуджених, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у клопотанні доводи, судді Судової палати у кримінальних справах та Військової судової колегії Верховного Суду України дійшли висновку, що це клопотання слід задовольнити з таких підстав.

Відповідно до положень ст. 9 Конституції чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і застосовуються у порядку, передбаченому Законом від 29 червня 2004 р. № 1906-IV «Про міжнародні договори України».

Згідно з положеннями ст. 66 Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 р., яку було ратифіковано Законом від 10 листопада 1994 р. № 240/94-ВР, видана особа не може бути притягнута до кримінальної відповідальності або бути покарана за злочин, вчинений до її видання, за який її не було видано.

Перевіркою матеріалів справи встановлено, що 1 липня 2003 р. слідчий Цюрупинського РВ УМВС України в Херсонській області виніс постанову про притягнення як обвинувачуваних Н.І. та Н.Е. за ч. 3 ст. 289. ч. 2 ч. 189 КК. 15 липня 2003 р. було оголошено розшук обвинувачуваних, а 18 січня 2004 р. їх затримали на території Російської Федерації.

Дані долучених до матеріалів справи клопотань про видачу Н.І. та Н.Е. свідчать, що з таким проханням українська сторона зверталася до правоохоронних органів Російської Федерації у зв'язку із необхідністю притягнення обвинувачених до кримінальної відповідальності лише за незаконне заволодіння транспортним засобом Ф. і вимагання грошей у К., тобто за ч. 3 ст. 289, ч. 2 ст. 189 КК. Це клопотання української сторони було задоволено Генеральною прокуратурою Російської Федерації.