Розділ 4. Продовжуваний злочин

4.1. Наукові підходи до визначення поняття продовжуваного злочину

Поняття продовжуваного злочину було запозичено із Європи російським дореволюційним кримінальним правом і широко використовувалось теорією і судовою практикою. В Уложенні 1845 р. продовжувані злочини називались «поновлюваною злочинною діяльністю», а Урядовий Сенат в 1892 році, постановляючи рішення з конкретної справи, дав трактовку цього поняття, як такого діяння підсудного, «що є результатом одного й того самого наміру, спрямоване до одної мети, що досягається одним і тим же способом, і складає один продовжуваний злочин»[162].

Приблизно таке саме визначення містила і наука кримінального права тих часів. Зокрема, М.С. Таганцев зазначав, що «для поняття продовжуваного злочину необхідно, щоб всі діяння підсудного були втіленням одного й того самого злочинного наміру, а єдність різних об'єктивних умов: об'єкта, часу, місця та способу дії, може слугувати тільки доказом єдності наміру»[163].

М.Д. Сергєєвський вважав, що продовжуваний злочин є низкою актів, з котрих кожен, взятий окремо, містить у собі повний склад злочинного діяння і може розглядатись як закінчена дія, однак визнається одним злочинним діянням і інкримінується як таке, а не як сукупність злочинних діянь. Як приклад такого злочину М.Д. Сергєєвський наводить щоденне викрадення із особистої бібліотеки по одній книзі[164].

В. Спасович називав такі ознаки продовжуваного злочину, як: а) багаточисельність злочинних дій; б) кожна окрема дія має бути злочином чи замахом на нього; в) ці дії мають бути однорідними, належати до одного злочину і порушувати один і той же кримінальний закон; г) всі злочинні діяння можуть бути віднесені на рахунок одного злочинного наміру і розглядатися як його здійснення[165].

Водночас у науці існували і протилежні думки, автори яких заперечували навіть існування продовжуваного злочину, вважаючи його видом сукупності. Так, О.Ф Кістяківський писав, що до видів сукупності злочинів належать: а) ідеальна; б) реальна; і в) продовжуваний злочин[166]. А.А. Піонтковський (батько) займав проміжну позицію, стверджуючи, що в одних випадках продовжуваний злочин є видом складного одиничного злочину, а в інших — різновидом сукупності злочинів. При цьому він вказував, що думка, згідно з якою продовжувана злочинна діяльність є спеціальним випадком сукупності злочинів «більш правильна, більш наближена до істини, більш відповідає природі продовжуваної злочинної діяльності»[167].

У радянському кримінальному праві поняття продовжуваного злочину було закріплено вже в згадуваній тут постанові Пленуму Верховного Суду СРСР від 4 березня 1929 р. «Про умови застосування давності і амністії до триваючих і продовжуваних злочинів»[168]. Однак лише з середини 40-х років минулого століття спостерігається посилення цікавості до дослідження вказаного питання наукою кримінального права. На думку А.М. Рішелюка. цю тенденцію можна пояснити низкою причин: з одного боку, це закріплення в нормах кримінального закону кваліфікуючих ознак (повторності, неодноразовості), яких майже не існувало в законодавстві 20-30-х років, а з іншого, — все більш широким застосуванням таких кваліфікуючих ознак, як великий і особливо великий розмір розкрадань[169].

Як бачимо, поняття продовжуваного злочину виявилося тим засобом, за допомогою якого можна було вирішити проблеми співвідношення і розмежування вищезазначених кваліфікуючих ознак, дати більш точну кваліфікацію вчиненого, призначати покарання, що є адекватним суспільній небезпечності злочину.

У той же час у сучасній науці кримінального права немає одностайності при визначенні змісту цього поняття та його ознак.

М.І. Бажанов, В.П. Малков під продовжуваним злочином розуміють злочин, що складається із низки тотожних злочинних діянь, які спрямовані до спільної мети і утворюють в цілому єдиний злочин[170]. На думку Малкова В.П., особливістю таких діянь є те, що вони вчиняються не безперервними, а поновлюваними в часі діями, кожна з яких не має характеру самостійного злочину, а є етапом здійснення одного й того самого злочинного діяння[171].

П.К. Кривошеїн вказує, що продовжуваний злочин є сукупністю (двох чи більше) юридично тотожних правопорушень, які посягають на об’єкт, конкретизований предметом і місцем їх вчинення, причому кожний із цих елементів, взятий окремо, не утворює самостійного злочину[172].

А.М. Ришелюк зазначає, що продовжуваним слід вважати злочин, який складається із низки тотожних діянь, що представляють собою реалізацію єдиного умислу винного і наслідки яких є єдиним злочинним результатом[173]. На думку цього автора, продовжуваними можуть бути тільки майнові злочини, які мають своїм предметом різного роду матеріальні блага, або в якості результату яких виникає шкода вартісного (що вираховується в грошових сумах) характеру. Інші злочини не можуть бути визнані продовжуваними через несумісність, неможливість складання наслідків окремих дій. Очевидно така точка зору в А.М. Ришелюка склалася під впливом теорії А.А. Піонтковського про «єдиний злочинний наслідок» у злочинах даного виду.

Вважаємо, що запропонований A M Ришелкжом підхід істотно звужує межі продовжуваного злочину. Адже не викликає сумніву, що продовжуваними можуть визнаватись не тільки злочини з матеріальним складом, а і з формальним. Наразі судова практика на рівні Верховного Суду України визнає можливість продовжуваного зґвалтування, хабарництва, хуліганства, вимагання тощо. А тому говорити про обов'язковий єдиний наслідок у продовжуваному злочині навряд чи правильно.

З.А. Незнамова продовжуваним називає злочин, що складається із низки юридично тотожних діянь (дій чи бездіяльності), що вчиняються, як правило, через незначний проміжок часу, в одній і тій самій обстановці, і об’єднаних єдністю умислу[174]. Ця авторка, навпаки, впевнена, що продовжуваний злочин є особливою комплексною формою як простих, так і складних злочинів, а тому практично всякий злочин може бути продовжуваним. На її думку, вирішити питання про те, чи є епізоди тотожних діянь єдиним злочином чи самостійними злочинами, що утворюють неоднократність, спроможні тільки правоохоронні органи на підставі аналізу всіх ознак злочинів. Вочевидь, що за такого підходу межі продовжуваного злочину невиправдано розширюються. Наприклад, ні в якому разі не можуть бути продовжуваними злочинами розбій, грабіж, угон повітряного судна та багато інших діянь — це випливає із особливих ознак цих злочинів: посягати на їх об’єкти можна тільки одноактною злочинною дією.

Зустрічаються в літературі думки, які взагалі заперечують існування продовжуваних злочинів. Так, О.М. Яковлев та Г.А. Кригер вказували, що за своєю сутністю продовжуваний злочин нічим не відрізняється від злочинів, що визнаються повторними, і оскільки продовжуваний злочин складається із окремих діянь, що містять ознаки одного й того самого складу злочину, то він може і повинен з цих підстав розглядатися як повторність[175]. Вважаємо, що в наведеній точці зору очевидним є змішування двох різнорівневих понять: множинності злочинів і одиничного злочину, як її структурного елементу. Через це продовжуваний злочин не може одночасно розглядатися і як одиничне діяння, і як їх множинність.

Як уже наголошувалося, судова практика також широко використовує поняття продовжуваного злочину. Наприклад, Пленум Верховного Суду України в постанові від 6 листопада 2009 р. № 10 «Про судову практику у справах про злочини проти власності» (п. 20) роз'яснив, що «неодноразове незаконне вилучення чужого майна чи заволодіння ним, що складається із тотожних діянь, які мають загальну мету та із самого початку охоплюються єдиним злочинним наміром на заволодіння конкретним майном, слід розглядати як один продовжуваний злочин»[176].

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 р. № 5 «Про судову практику у справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи» (п. 7) зазначається, що «зґвалтування або насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом не може вважатися вчиненим повторно, якщо винна особа, діючи з єдиним злочинним наміром, без перерви або без значної перерви у часі, вчинила два чи більше насильницьких природних статевих актів або два чи більше актів насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом з однією і тією ж потерпілою особою, тобто за наявності ознак продовжуваного злочину»[177].

У постанові Пленуму Верховного Суду від 8 жовтня 2004 р. № 15 «Про деякі питання застосування законодавства про відповідальність за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів» (п.12) наголошується: «вчинені в різний час діяння, що полягали в ухиленні від сплати різних видів податків, зборів, інших обов'язкових платежів або сплаті їх у неповному обсязі, необхідно кваліфікувати залежно від наявності чи відсутності в них ознак єдиного продовжуваного злочину.

Якщо ці діяння охоплювались єдиним умислом (тобто мав місце продовжуваний злочин — авт.) — не сплачувати певні види податків, зборів, інших обов’язкових платежів, розмір коштів, що не надійшли до бюджетів чи державних цільових фондів, потрібно обчислювати виходячи із загальної несплаченої суми і залежно від її розміру кваліфікувати вчинене за відповідною частиною ст. 212 КК»[178].