Розділ «Тема №3. Адміністративні правопорушення та адміністративна відповідальність»

За окремі проступки іноземці і особи без громадянства не можуть бути притягнені до адміністративної відповідальності. Це порушення правил користування суспільними фондами, нехтування загальним військовим обов'язком та ін.

Деякі автори розрізняють серед громадян велику групу суб'єктів адміністративної відповідальності: так звані працівники - особи, що виконують професійну діяльність або взагалі зайняті в суспільній праці. Серед таких - працівники транспорту, торгівлі, сільського господарства, землекористувачі, мисливці, особи, відповідальні за експлуатацію розмножувальної техніки та ін.

Окремо можна назвати осіб, які вступають в адміністративно-правові відносини з органами виконавчої влади щодо реалізації спеціальних прав - водії власного транспорту, власних маломірних суден, громадяни, що мають дозвіл на зберігання вогнепальної зброї та ін.

Можна виділити групу суб'єктів адміністративної відповідальності, якими стають громадяни на підставі родинних зв'язків, життєвих обставин або їхнього фізичного стану. Це батьки або особи, що їх замінюють, громадяни, хворі на венеричні захворювання, пасажири, особи що перетинають державний кордон та ін.

Посадові особи є суб'єктами адміністративно-службових проступків, оскільки службовим обов'язком може бути виконання (дотримання) певних загальнообов'язкових правил (санітарних, протипожежних, паспортних), що забезпечується нормами адміністративної відповідальності.

Особи, які виконують службові обов'язки на громадських засадах з наданням їм законом владних повноважень, також можуть бути суб'єктами адміністративно-службових проступків.

Має свої особливості адміністративна відповідальність службовців, на яких поширюється дія дисциплінарних статутів за вчинення адміністративних проступків. Так, військовослужбовці, атестовані працівники органів внутрішніх справ, Служби безпеки несуть відповідальність за адміністративні проступки за дисциплінарними статутами. Інші відповідають у дисциплінарному порядку за адміністративні правопорушення, якщо це прямо передбачено у дисциплінарних статутах або положеннях про дисципліну, у решті випадків застосовується адміністративна відповідальність на загальних підставах.

Щодо народних депутатів України, то законодавством передбачений депутатський імунітет від адміністративної відповідальності. Він не поширюється на депутатів місцевих Рад.

Не допускається також затримання, привід чи застосування адміністративних стягнень щодо судді при виконанні ним обов'язків у суді

Що стосується відповідальності військовослужбовців, працівників ОВС, то є певні правопорушення, за які вони несуть відповідальність на загальних підставах. Такими правопорушеннями, згідно зі ст. 15 КУпАП, є порушення правил дорожнього руху, правил полювання, рибальства, митних правил, вчинення корупційних діянь, ухилення від виконання законних вимог прокурора та ін. Крім того, до цих осіб не можуть застосовуватись такі види адміністративних стягнень, як виправні роботи та адміністративний арешт.

Суб'єктивна сторона адміністративного проступку проявляється у вині - внутрішньому психічному ставленні осудного дієздатного суб'єкта до вчиненого ним правопорушення та його шкідливих наслідків.

Вина створює, так званий, внутрішній, психологічний чинник проступку, є обов'язковою умовою адміністративної відповідальності; підлягає цій відповідальності особа, визнана винною. Адміністративна відповідальність без встановлення вини (так зване об'єктивне осудження) не є властивою сучасному адміністративному (і кримінальному) праву.

Встановленням наявності вини ми констатуємо, що проступок - це не тільки фізична дія людини, а й продукт її внутрішнього світу, волі, свідомості.

Якщо проступок - об'єктивна підстава адміністративної відповідальності, то вина правопорушника є суб'єктивною підставою для цього.

Діяння вважається винним, коли особа скоїла його умисно або через необережність, виявляючи тим самим волю і воднораз інші суб'єктивні якості - культурний рівень, життєвий досвід, моральні засади.

Умисел має місце, коли суб'єкт усвідомлює протиправний характер своєї дії (бездіяльності), передбачає і бажає або свідомо допускає настання її шкідливих наслідків.

Умисел буває прямий і непрямий. Прямий умисел - порушник свідомо бажає настання шкідливих наслідків протиправних вчинків. Непрямий умисел - це коли порушник не бажає, але свідомо допускає настання шкідливих наслідків своїх дій (бездіяльності). Необережна вина має місце тоді, коли суб'єкт не передбачає протиправних наслідків своєї дії чи бездіяльності, хоча міг і повинен був передбачити їх, або коли останній легковажно розраховував на відвернення шкідливі наслідки від скоєного. Необережна вина проявляється в формі недбалості і самовпевненості.

Форма, міра вини може впливати на обсяг відповідальності, а не на невідворотність самої відповідальності.

Відсутність умислу й необережності свідчать про випадок - такий збіг обставин, при якому особа не усвідомлювала і не могла усвідомити суть скоєного або не передбачала і не могла передбачити його шкідливих наслідків. Випадковими можуть бути і дія, і бездіяльність. За наявності випадку вина повністю відсутня.

Відсутня вина і в суб'єктів неосудних, а також за наявності обставин, що виключають протиправність діяння (необхідна оборона) або вину (стан крайньої необхідності).