Розділ «Тема №18. Сутність управління у сфері економіки»

1. Економіка як об'єкт адміністративно-правового регулювання

Термін "економіка" утворився віл грецьких слів "oikos" що означає у перекладі будинок, господарство і "nomos" - правило, закон. Сукупність цих слів у буквальному значенні означає "правила ведення домашнього господарства".

Сучасні економічні словники визначають "економіку" як господарство, сукупність засобів, об'єктів, процесів, використовуваних людьми для забезпечення життя задоволення потреб шляхом створення необхідних людині благ, умов і засобів існування із застосуванням праці.

У сьогоднішньому розумінні "економіка" - це системний господарський комплекс, що містить у собі взаємозв'язані і взаємозалежні ланки, по перше суспільного виробництва, по-друге, розподілу і, по-третє, обміну зробленого продукту в масштабах усієї держави.

Економіка складна поліструктурна система суспільних взаємозв'язків, яка функціонує з метою задоволення матеріальних потреб суспільства. Основними складовими системи економіки є галузі, підгалузі та їхні комплекси.

Найбільшими складовими економічної системи України є: промисловість; енергетичний комплекс; агропромисловий комплекс; будівельний комплекс; транспорт і дорожнє господарство; зв'язок; торговельний комплекс; житлове господарство; побутове обслуговування населення; сфера використання й охорони природних ресурсів.

Усі перелічені галузі й комплекси перебувають у тісній взаємодії і пройняті багатьма інтегративними зв'язками. Кожна з них складається з кількох підгалузей. Підгалузі відрізняються, з одного боку, значною самостійністю, а з другого боку - взаємозалежністю й інтегрованістю з економічною системою загалом.

Так, промисловість чітко поділяється на машинобудівну, хімічну, металургійну тощо.

Транспорт - на залізничний, повітряний, водний, автомобільний, трубопровідний.

Зв'язок - на поштовий, телефонний, радіозв'язок.

Будівельний комплекс - на промислове будівництво, цивільне будівництво, дорожнє будівництво.

У кожній з перелічених галузей і підгалузей є специфічні матеріальні умови виробництва, технологічні процеси, структура і чисельність підприємств, інженерно-технічний та управлінський персонал тощо. Всі ці чинники визначають їх місце і призначення в економічній системі, а також особливості міжгалузевих зв'язків.

Стан економіки, рівень її розвитку, ефективність прямо залежать від спроможності держави управляти виробництвом і обертанням виробленого тут матеріального продукту.

Регулювання економіки є найважливішою функцією держави в умовах ринкового господарювання, а головне в умовах переходу до нього. Саме держава встановлює правові основи для прийняття управлінських рішень, захищає інтереси національної економіки, формує її інфраструктуру, контролює процеси грошового обігу, встановлює і розвиває економічно вигідні для суспільства і держави правовідносини.

Основними напрямами, що охоплюються державним керівництвом у сфері економіки, є:

* фінансова політика та її стабілізація;

* грошово-кредитна політика і зміцнення банківської системи;

* інноваційно-інвестиційна діяльність;

* прискорення приватизаційних процесів;