Розділ «Тема №5. Методи державного управління»

1. Методи управління

Метод управління - це сукупність прийомів, операцій і процедур підготовки та прийняття, організації та контролю виконання управлінських рішень, які приймаються учасниками управлінського процесу. Для здійснення управління його суб'єкти використовують відповідний до ситуації управлінський механізм. Це сукупність пізнаних закономірностей і принципів, які застосовуються на їх основі, форм і методів взаємодії суб'єкта і об'єкта управління в конкретних історичних та економічних умовах суспільства. Складовою частиною методу управління є операція (процедура), під якою розуміють конкретну, елементарну дію виконання згідно з управлінським завданням. "Під процедурою, - як вважають деякі автори, - зазвичай розуміють порядок проведення дій, необхідних для виконання будь-якої справи, рішення, завдання" . Процедури визначають стадії, їх цілі, черговість і час виконання, конкретні дії на кожній стадії, підстави й приводи їх здійснення - взаємозв'язок між ними, способи їх документального оформлення і фіксації.

Методи засновуються на законах і принципах діяльності суб'єкта та об'єкта управління. Тому вони покликані забезпечити такий склад і зміст прийомів, операцій і процедур під час здійснення управлінської діяльності, такий порядок взаємодії людей, який, з одного боку, забезпечив би професійну, організаційно-технічну обґрунтованість рішення, а з іншого - максимально враховував би інтереси людей та організацій, яких воно торкається, які будуть його реалізовувати. Ці дві позиції органічно взаємопов'язані. Недостатньо лише досягнути такого рівня організаційно-проектної моделі в процесі вибору способу управління, яка б обумовлювала оптимальність рішення з суто професійної точки зору, але не відповідає інтересам людей, бо в такому випадку вони не вважають його правильним, своїм, не розуміють або не сприймають причин, які його викликали. Таке рішення зрештою виявляється помилковим, недосяжним, завдає шкоди суспільству, галузі, організації. Зазвичай, це пов'язано з використанням "келійних", "кабінетних" способів управління. Для уникнення прорахунків необхідні такі методи управлінської діяльності, які забезпечують комплексну участь фахівців, співробітників, представників усіх сторін, котрі беруть участь в управлінських відносинах свідомо і відповідально.

В управлінні використовуються різноманітні методи. Так, з точки зору діяльності суб'єкта управління, на всіх етапах управлінського процесу розрізняють чотири загальні групи методів: підготовки, прийняття, організації й контролю за виконанням управлінських рішень. За характером впливу на виконавців існують чотири основні типи методів управління: економічні, організаційно-розпорядчі, правові й соціально-психологічні. Розрізняють також методи прямого (безпосереднього) та непрямого (опосередкованого) впливу - це, наприклад, адміністративні, матеріального і морального стимулювання праці тощо.

За масштабом застосування методи, які використовуються в управлінні, поділяються на загальні (методи тестів, інтерв'ю) та спеціальні (організація службової діяльності).

У кожному конкретному випадку метод має відповідати особливостям діяльності суб'єкта (цілям і завданням, етапу управлінського процесу) та об'єкта управління. Зазвичай, на практиці використовується відповідна комбінація методів, яка забезпечує комплексність впливу.

В міру ускладнення управлінських процесів увагу теоретиків та практиків привертають ті методи, які найбільш повно відповідають змістові окремих етапів рішення управлінських завдань у різних сферах суспільства. Процес вироблення управлінського рішення, незалежно від змісту його цілей і завдань, на першому етапі - етапі підготовки рішення - потребує глибокого й різнобічного аналізу існуючих проблем, пошуку альтернативних шляхів їх розробки, предикативного синтезування перспективно-очікуваних здобутків та конструктивно-обумовлених позитивних моментів такого рішення з метою їх подальшого зіставлення з ймовірно-допустимими складнощами та затратами, що і буде формувати коефіцієнт корисності нормотворення як такого. Для здійснення цієї роботи необхідне залучення компетентних фахівців. Однак на практиці вони можуть представляти різні заклади, організації, установи, мати особисті та групові інтереси. Вибір того чи іншого способу вирішення проблеми може базуватися на основі цих інтересів, у зв'язку з чим виникає завдання - усунути небезпеку суб'єктивізму при підготовці рішення. Одним із найбільш відомих та ефективних методів підготовки управлінського рішення за наявності суперечних вимог є метод "мозкової атаки".

Метод "мозкової атаки" застосовується для виявлення й визначення значущості проблеми, факторів, що впливають на її вирішення. За його допомогою можна подолати недоліки традиційних способів розв'язання проблемних ситуацій, наприклад, за допомогою проведення нарад, де мають місце пасивність окремих учасників, беззмістовність виступів, довготривалість обговорювань, сильний вплив конфліктів та суперечностей інтересів учасників на хід роботи.

Зазначені недоліки долаються, переважно, зусиллями фахівця - організатора групової роботи - завдяки дотриманню принципів формування групи й ходу обговорення проблеми, прийняттю до розгляду найсміливіших пропозицій і проектів, вибору найбільш оптимальних серед них. Каталізуючим фактором у процесі мозкової атаки може бути як внутрішній імператив ініціатора як продуктивної ланки інституції або ж зовнішнє стимулювання, яке об'єкти візується у заходах соціально-моральної чи фінансово-економічної ревардації.

Найбільш демократичним методом вироблення спільного рішення є дискусія як спосіб широкого залучення спеціалістів і співробітників до обговорення будь-якої складної проблеми. Особливість дискусії полягає в існуванні ще до початку обговорення різних варіантів розв'язання цієї проблеми. Саме присутність різних думок, позицій, нерідко конфліктних, є основою для впровадження методу дискусії при виробленні управлінського рішення. Вона проводиться за допомогою визначення конкретної проблеми та відкритого публічного обговорення шляхів її вирішення, спільного вибору з них найбільш ефективного. Відмінною рисою такого методу є вищий рівень підготовленості учасників дискусії та поетапність підходу до вирішення проблеми по суті, що не є характерним для екстримально-емергуючого процесу мозкової атаки з вкрай-лімітованими часовими межами, зумовленими неочікуваністю постановки проблематики та необхідністю її негайного вирішення. Дискусія передбачає вільний виклад учасниками своїх позицій, зіставлення різних підходів, обговорення переваг і недоліків, що вимагає відповідної організації спільної роботи, визначених методичних заходів, знань та навичок для їх реалізації.

Комплексним методом, який охоплює всі стадії процесу підготовки й прийняття управлінського рішення, є метод ділової гри. Він знаходить застосування у випадках складних проблемних ситуацій (наприклад, надзвичайні події), які вимагають для свого вирішення взаємодії багатьох зацікавлених відомств, організацій, їх роз'єднаність у реальній практиці спричиняє непорозуміння, прагнення переслідувати власний інтерес, а іноді - дезінформування суспільства з приводу реально існуючих проблем і способів їх вирішення. Виникає необхідність зустрічі "обличчям до обличчя", процедури взаємних "викривань", руйнування стереотипів поведінки.

Головне завдання ділової гри - організувати спільну діяльність учасників вирішення проблеми так, щоб розкрити реальну суперечність їх інтересів щодо проблемної ситуації, виявити позиції, які примушують відстоювати загальні та групові інтереси, досягти оприлюднення необхідної інформації, допомогти учасникам почути й зрозуміти один одного, знайти шляхи до узгодження дій, мобілізувати їх здібності для отримання у підсумку суспільно-необхідних рішень незалежно від відомчих чи групових пристрастей та прихильностей. Ділова гра - це репетиція, моделювання майбутньої спільної злагодженої діяльності. У діловій грі розробляються організаційні заходи та принципи взаємодії, практичні навички і вміння ними користуватись.

Важливим завданням суб'єкта управління є пошук засобів реалізації вироблених управлінських рішень. При організації виконання управлінських рішень необхідними є процедура описання порядку реалізації конкретних управлінських завдань, з одного боку, і розподіл функцій, прав та обов'язків між окремими суб'єктами управління - з іншого. Одним із методів розробки такої процедури є регламентний метод. Це спосіб опису порядку виконання управлінських рішень, необхідний для розподілу управлінських завдань між виконавцями. Такий опис здійснюється у формі регламенту, в якому зафіксовано, хто, коли і за яких умов вирішує ті чи інші завдання та відповідає за їх реалізацію. Під регламентом управління розуміють встановлення та формальне закріплення сукупності правил, які визначають структуру, функції та порядок діяльності суб'єктів, які здійснюють управління конкретним об'єктом - підрозділом, службою, територіальними та іншими організаційно оформленими об'єднаннями людей. Регламент визначає послідовність виконання управлінських завдань та умов їх вирішення.

Регламент, зазвичай, складається для виконання конкретного управлінського завдання, яке входить до змісту діяльності організації або закладу і може мати такі положення:

організаційна структура, склад органів управління закладом та його підрозділами: адміністрація, нарада трудового колективу, суспільні організації; порядок утворення органів управління;

- конкретний розподіл прав та обов'язків, повноважень органів управління - між зібранням співробітників та адміністрацією;

- порядок вирішення службових та інших питань життєдіяльності закладу;

- порядок вирішення суперечностей, які виникають між окремими органами управління в процесі службової діяльності;

- конкретні процедури прийняття рішень з окремих виробничих, фінансових, соціальних та інших питань;