Розділ «ТЕМА 15. Європейська конвенція про захист прав людини і основоположних свобод»

15.19. Процедура розгляду справ у Європейському суді з прав людини

Європейський Суд з прав людини є однією із основних міжнародних правозахисник інституцій загальноєвропейської системи захисту прав людини. Рішення та рекомендації Європейського Суду впливають на становлення, реформування та модернізацію сучасних національних правозахисних систем, на практичне застосування європейських правових стандартів при прийняті рішень національними судами. Вплив рішень цього Суду позначається й на формуванні національних стандартів та нормативів захисту прав людини в Україні.

За останні роки рішення Європейського Суду стали одними з основних джерел права для створення національних стандартів захисту прав людини, зокрема й системи права України (Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року, Постанова Верховної Ради України "Про дотримання правоохоронними органами України конституційних гарантій та законності в забезпеченні прав і свобод людини" від 23 березня 2000 року, Постанова Пленуму Верховного суду України "Про посилення судового захисту прав та свобод людини і громадянина" від 30 травня 1997 року).

Європейський Суд має одноступеневу систему розгляду заяв, тому заявники мають можливість безпосередньо звертатися до Суду, що передбачено Протоколом № 2 до Конвенції, а не через Комісію. Юрисдикція Суду поширюється на всі питання, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції і протоколів до неї, та які передаються йому на розгляд.

Суд має у складі по одному судді від кожної держави-члена Ради Європи, що ратифікувала Конвенцію. Судді обираються Парламентською Асамблеєю Ради Європи. Протоколом № 11 (ст. 21) були визначені критерії добору суддів. Статтями 22 і 23 Протоколу № 11 встановлено порядок, процедуру виборів суддів, а також термін їхніх повноважень. Щодо розгляду судових справ, то згідно зі ст. 27 Протоколу № 11 до Конвенції Суд розглядає подані йому справи в комітетах із трьох суддів, а також в палатах із семи суддів та Великій палаті із 17 суддів. Палатами Суду на визначений термін створюються комітети.

Вступ України до Ради Європи і визнання нею обов'язковості юрисдикції Європейського Суду з прав людини стало визначною подією для Української держави та її правозахисної системи.

За кількістю скарг до Європейського Суду з прав людини Україна посідає одне з перших місць серед інших країн-членів Ради Європи, а це свідчить про недостатню ефективність діяльності національних правозахисних інституцій, які не спроможні забезпечити своїм громадянам належний захист їх прав та свобод, гарантованих Конституцією України.

Таким чином, цілком очевидною є потреба порушувати і вирішувати питання про необхідність належним чином вдосконалити національну систему захисту прав людини, зокрема й судовий захист. Важливим кроком у цьому напрямі є підготовка і популяризація в Україні спеціальних видань про діяльність Європейського Суду з прав людини, порядку звернення до цього Суду, а також оприлюднення судових рішень у справах, розглянутих Судом.

15.20. Критерії прийнятності заяви до розгляду Європейським судом з прав людини

15.21. Характеристика виняткових випадків, коли непотрібне вичерпання національних засобів захисту

Відповідно до частини четвертої статті 55 Конституції України кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.

Згідно з пунктом 1 статті 35 Конвенції Суд може прийняти справу до розгляду тільки після того, як були вичерпано всі національні засоби захисту, відповідно до загальновизнаних норм міжнародного права і упродовж 6 місяців від дати прийняття остаточного рішення.

Наявність національних засобів захисту, які давали б змогу виправити те чи інше порушення прав людини на національному рівні та які були б водночас доступними та ефективними (ст. 13 Конвенції).

У зв'язку із запровадженням у 2001 р. "малої судової реформи", під час якої було скасовано процедуру перегляду судових рішень у порядку нагляду та введено процедуру оскарження судових рішень у апеляційному та касаційному порядках, відбулося коригування практики Євросуду щодо України з погляду застосування, терміна "вичерпання національних засобів захисту" (ст. 35 Конвенції). Так, у своїй ухвалі про неприйнятність скарги у справі "Приставська проти України" від 17 грудня 2002 р. Суд наголосив на тому, що "п.1 ст. 35 Конвенції вимагає вичерпання лише тих засобів захисту, які є доступними та достатніми, щоб гарантувати поновлення порушених прав".

Від індивідуального заявника вимагається вичерпати всі ті засоби, якими він може скористатись як правом, а не як привілеєм (Кучеренко проти України). Заявникові має бути гарантовано ефективний засіб правового захисту, аби не було можливості свавільного перегляду судових рішень через значний проміжок часу або за допомоги "екстраординарних засобів" (Совтрансавто-Холдинг проти України, Рябих проти Росії, Брумареску проти Румунії). Не завжди засіб правового захисту повинен бути судовим. Зокрема, це стосується оскарження дій спецслужб, які можуть вести зовнішнє спостереження за особою (Класе проти Німеччини).

Важливо зазначити, що коли заява визнається неприйнятною з посиланням на невиконання вимоги про вичерпання національних засобів правового захисту, то це є тимчасовою перешкодою. Суд може повернутись до розгляду заяви в разі виконання заявником положення про вичерпання національних засобів правового захисту.

15.22. Виконання рішень Європейського суду з прав людини

Вітаємо, ви успішно прочитали книгу!