Розділ «ТЕМА 15. Європейська конвенція про захист прав людини і основоположних свобод»

15.13. Право на ефективний засіб захисту прав та свобод, гарантованих Конституцією

Проблема забезпечення ефективного захисту цивільних прав, свобод та інтересів особи є однією з головних серед проблем реального впровадження у суспільні відносини принципу верховенства права, закріпленого у ч. ст. 8 Конституції України. Цей захист здійснюється перш за все судами.

Ефективний захист цивільних прав судами не тільки сприяє відновленню порушеного права та ліквідації шкідливих наслідків порушення, а й має велике загальне превентивне, значення: якщо учасники цивільних відносин впевнені у тому, що порушені, невизнані або оскаржувані цивільні права, свободи чи інтереси будуть ефективно захищені, вони будуть звикати до того, що розумніше добровільно виконати свої цивільні обов'язки, ніж виконувати ці обов'язки примусово та нести при цьому додаткові витрати.

Згідно з ч.1ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують під час розгляду справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Ст. 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Якщо звернутися до кодексів України, які регулюють відносини, що є суміжними з цивільними, і такі, щодо яких за відповідних умов можливе застосування норм цивільного права, то тут ми також побачимо прагнення національного законодавця обмежити коло можливих способів захисту права тими, які встановлені законом (ст. 152 Земельного кодексу України) чи законом або договором (ст. 18 Сімейного кодексу України).

Законодавчі акти, що регулюють процесуальні відносини, по-різному вирішують питання про способи захисту порушених прав. Господарський процесуальний кодекс України це питання не вирішує взагалі.

Кодекс адміністративного судочинства України увібрав демократичний досвід європейських країн, тому питання про способи захисту прав у ньому хоч прямо і не вирішується, але ліберальний підхід чітко простежується.

ЦПК передбачає можливість захисту прав, свобод та інтересів у спосіб, визначений законами України (ст. 4). Це не виключає застосування ч. 2 ст. 16 ЦК, яка передбачає можливість захисту цивільних прав та інтересів у спосіб, передбачений не тільки законом, а і договором.

Значно складніше вирішується питання про способи захисту прав та інтересів, що існують у трудових правовідносинах.

Викладене дає підстави для висновку про те, що законодавство України, що визначає способи захисту порушених прав, свобод та інтересів, має бути наближене до змісту ст. 13 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини. Також потребує наближення до цій статті і судова практика, адже йдеться про широке коло положень чинного законодавства України та практики їх застосування судами.

15.14. Заборона дискримінації

15.15. Право власності у Європейській конвенції про захист прав і основоположних свобод

ТТ о основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальна декларація прав людини (1948) та Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (1950). Ст. 17 Загальної декларації проголошує право приватної власності як основне і невідчужуване право людини. Ст. 1 Протоколу № 1 (1952) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом; проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів. Важливу роль у вирішенні конкретних питань, пов'язаних із застосуванням положень Європейської конвенції відіграє практика Європейського суду.

Право громадянина на власність як важливий атрибут правової держави і демократичного суспільства закріплено в Конституції України, у якій установлено форми власності (ст.ст. 13,41,142,143), закріплено рівність усіх суб'єктів права власності (ст.ст. 1,13), гарантії права власності та обов'язки власників (ст.ст. 13 і 41).

Європейська конвенція однаково захищає право власності як фізичних, так і юридичних осіб, що часто не відбувається в українському законодавстві. Більше того, фактично створена конкуренція цих норм при застосуванні Цивільного кодексу (права власності фізичних осіб) та Господарського кодексу (права власності переважно юридичних осіб).

Найбільша кількість рішень Європейського суду з прав людини стосувалася невиконання або тривалого невиконання рішень національних судів, що були пов'язані із захистом володіння своїм майном.

Цивільний кодекс України певною мірою впорядкував питання примусового відчуження майна від власника. Так, стаття 321 передбачає, що особа може бути позбавлена права власності або обмежена в його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього й повного відшкодування їх вартості. Припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі, полягає в покладенні на особу, котра з підстав, що не були заборонені законом, набула право власності на майно, яке за законом, що був прийнятий пізніше, не може їй належати, обов'язку відчужити це майно протягом строку, встановленого законом (стаття 348 ЦКУ). Викуп земельної ділянки у зв'язку із суспільною необхідністю регулюється статтею 350 ЦКУ. Право власності на нерухоме майно, яке розміщене на земельній ділянці, що підлягає викупу, може бути припинено за рішенням суду шляхом його викупу і з обов'язковим попереднім відшкодуванням збитків у повному обсязі (стаття 351 ЦКУ). Ст. 352 ЦКУ регулює питання викупу пам'яток історії та культури.

У плані забезпечення гарантій права власності проблемним питанням є націоналізація майна, реприватизації, приватизації державного майна.

Конфіскація майна є санкцією за вчинення злочину і застосовується виключно у випадках, спеціально передбачених Кримінальним кодексом України, на підставі вироку суду (ст.ст. 50,59 КК).