Розділ «ТЕМА 15. Європейська конвенція про захист прав людини і основоположних свобод»

15.7. Право на справедливий судовий розгляд

Право на справедливий судовий розгляд цивільних і кримінальних справ гарантується ст. 6 Європейської конвенції з прав людини: кожна особа вважається невинуватою доти, поки її вину не буде доведено, право обвинуваченої особи мати достатньо часу й можливостей для підготовки свого захисту, право захищати себе особисто чи використовувати правову допомогу захисника, право викликати свідків та отримувати безкоштовну допомогу перекладача, якщо це необхідно.

Інші положення Європейської конвенції з прав людини доповнюють право на справедливий судовий розгляд. У статті 13 викладено право кожної особи на ефективний засіб захисту на той випадок, коли особа вважає, що порушені її конвенційні права. Якщо національне законодавство не передбачає ефективного засобу захисту, то вже сам цей факт може становити порушення Конвенції. Усі Договірні сторони повинні забезпечити ефективні засоби захисту проти можливих порушень Конвенції.

З поняттям справедливого судового розгляду пов'язані також: унеможливлення зворотної дії кримінальних законів (ст. 7), право на перегляд винесеного у кримінальній справі вироку (Протокол № 7, ст. 2), право на відшкодування у разі помилкового судового вироку (Протокол № 7, ст. 3), право не бути вдруге притягнутим до відповідальності або покараним за один і той самий злочин (Протокол № 7, ст. 4).

Європейський суд із прав людини (надалі - Європейський суд) неодноразово заявляв про особливо важливе місце, яке займає в демократичному суспільстві право на справедливий судовий розгляд. Аналіз практики Європейського суду показує, що національними судами держав, які входять до Ради Європи найчастіше порушується ст. 6 Конвенції.

Частина 1 ст. 6 Конвенції встановлює, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків або при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним на підставі закону. У частинах 2 та 3 цієї статті викладаються мінімальні процесуальні гарантії, надані кожному, кого обвинувачують у вчиненні кримінального правопорушення (презумпція невинуватості, змагальність сторін у судочинстві й рівність засобів доказування, право на правову допомогу).

Для діяльності українських правоохоронних органів найбільш важливими є розуміння таких положень ст. 6 Конвенції, як: доступність суду; кримінальне обвинувачення; розумний строк судового розгляду; рівність процесуальних можливостей сторін.

До компетенції Європейського суду не входить виправлення помилок, допущених правоохоронними органами конкретної держави, а лише встановлення, наскільки було забезпечено передбачену ст. 6 Конвенції справедливість судового розгляду конкретної справи.

15.8. Заборона зворотної дії кримінального права

15.9. Право на повагу до приватного життя

Це право проголошене у ст. 8 Європейської конвенції з прав людини: кожен має право на повагу до Його приватного і сімейного життя, до житла і до таємниці кореспонденції; органи державної влади не можуть втручатися у здійснення цього права інакше ніж згідно із законом, і коли це необхідно в демократичному суспільстві в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Щодо питання про "право на повагу до приватного життя" часто викликають палкі дебати, оскільки саме тут постає питання про межу між правом людини вибирати, де, з ким і як вона проводити своє життя, і тією сферою, яку буде контролювати і регламентувати державна влада.

Не всі заходи, які вживаються державою і зачіпають життя окремої людини, можуть вважатися "втручанням" за змістом ст. 8. Найчастіше держава і сама не заперечує, що її дії є втручанням: наприклад, у випадках позбавлення батьківських прав, позбавлення в'язнів права листування, проведення обшуків житла. Вимога поваги до приватного життя знижується, якщо людина активно займається громадською діяльністю. Розглядаючи права, гарантовані ст. 8, складно встановити, чи мало місце втручання саме у "приватне" життя, оскільки Європейський Суд дотепер не дав чітке визначення "приватного" життя. Страсбурзькі інститути, починаючи з рішень за найпершими справами, підкреслювали, що існують обмеження щодо приватного життя. Багато дій держави прямо чи побічно торкаються можливості людини у самореалізації, але не всі вони можуть вважатися втручанням у приватне життя за змістом ст. 8. Якщо ж вивчати судові прецеденти, можна побачити, що концепція "приватного" життя належить сфері безпосередньої особистої автономії, сюди відносять аспекти фізичної і моральної недоторканності, збереження персональних даних, що мають відношення до приватного життя, захист медичних даних.

На думку Європейського Суду, одним з фундаментальних принципів демократичного суспільства є законність, на яку посилається преамбула до Конвенції. Законність передбачає, серед іншого, що втручання з боку виконавчої влади в права осіб повинне бути предметом ефективного контролю. Цей контроль зазвичай здійснюється судовою владою (принаймні, в якості останньої інстанції), оскільки судовий контроль надає найкращі гарантії незалежності, неупередженості і належної процедури. Таким чином, держави мають позитивне зобов'язання з забезпечення процедурних гарантій від свавілля як умову обґрунтованості втручання в права, що захищаються ст. 8. Щоб втручання було визнане "необхідним у демократичному суспільстві", воно повинно бути обгрунтоване "гострою соціальною необхідністю".

15.10. Свобода думки, совісті і віросповідання

15.11. Свобода вираження

Європейська конвенція з прав людини (ст. 10) забезпечує дієвий правовий захист, однак необхідно здійснювати також інші заходи для поширення і підтримки права на свободу висловлювання. Таким документом є Декларація про свободу висловлювання та інформації, метою якої було забезпечити дотримання проголошених у статті 10 прав, гарантувати відсутність цензури або іншого незаконного контролю чи обмежень в царині інформації та засобів масової інформації і гарантувати існування великої кількості самостійних і незалежних засобів масової інформації, що дозволить відобразити різноманітність ідей та поглядів. Європейська конвенція про транскордонне телебачення, яку було відкрито для підписання у травні 1989 року, набула чинності у 1993 році. Вона законодавчо забезпечила транскордонне телерадіомовлення, зобов'язавши кожну державу-учасницю гарантувати прийняття програм з-за кордону та їхню ретрансляцію в повному обсязі на своїй території за умови дотримання мінімального набору певних правил.

Питання свободи вираження поглядів є особливо актуальним для нашої держави упродовж останніх 20 років. Жоден законодавчий акт не встановлює абсолютної свободи вираження поглядів. Як Конституція України (ст. 9), так і ст. 10 Конвенції про захист прав і основних свобод людини встановлює, що втручання з боку державних органів у право на свободу вираження поглядів відбуватись може, але для цього воно повинно відповідати трьом вимогам: а) втручання має бути передбачене законом; б) втручання має відповідати законним цілям, визначеним у § 2 ст. 10, тобто бути здійсненим в інтересах громадської безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання правопорушенням чи злочинам, для захисту здоров'я і моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; в) необхідність втручання в демократичному суспільстві.

Без сумніву, можуть бути й інші види втручання в зазначене право, але необхідно звернути увагу на те, що практично у всіх справах, які протягом багатьох років розглядалися в Європейському суді з прав людини, втручанням є рішення національного судового органу. Європейський суд, який не є апеляційною інстанцією щодо національних судових органів, не може скасувати або змінити рішення національного суду, але обов'язок держави у випадку констатації Європейським судом порушення прав, гарантованих Конвенцією, - відновити судове провадження, яке відповідало б вимогам, гарантованим Конвенцією.

15.12. Свобода мирних зібрань та об'єднань