Розділ «ТЕМА 14. Законодавство про довкілля (земельне, водне, про надра тощо)»

Житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації. Ці кооперативи можуть набувати земельні ділянки у власність за цивільно-правовими угодами (ст. 41 ЗК). У разі приватизації громадянами багатоквартирного жилого будинку відповідну земельну ділянку може бути передано безоплатно у власність або надано у користування об'єднанню власників (ч. 2 ст. 42 ЗК).

За ст. 45 ЗК землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. До земель комунальної та державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі під об'єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-куль-турну цінність, якщо інше не передбачено законом (п. "в" ч. 4 ст. 83, п. "г" ч. 4 ст. 84 ЗК).

Землі оздоровчого та рекреаційного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності (ч. 1 ст. 45, ч. 1 ст. 49 ЗК). За загальним правилом, приватизація цих категорій земель здійснюється шляхом викупу, тобто за плату. Однак земельні ділянки для індивідуального дачного будівництва можуть бути приватизовані безоплатно (норма безоплатної передачі, згідно зі ст. 121 ЗК, становить не більше 0,10 га). ЗК (ч.1ст. 54) допускає можливість перебування земель історико-культурного призначення у приватній власності, за винятком земель комунальної та державної власності, визначених як вказано вище у п. "в" ч. 4 ст. 83 і п. "г" ч. 4 ст. 84 ЗК),

Приватизацію земель лісового фонду, за загальним правилом, заборонено (п. "г" ч. 3 ст. 83, п. "ґ" ч. 4 ст. 84 ЗК), за винятком випадків, передбачених ч. 3 ст. 56 ЗК, громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнеш земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.

Заборонено також приватизацію земель водного фонду (п. "г" ч. 4 ст. 83, п. "д" ч. 4 ст. 84 ЗК), крім випадків, передбачених ч. 2 ст. 59 ЗК, згідно якої Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми.

Спори з питань приватизації землі є різновидом земельних спорів і підвідомчі виключно судам (ст. 158 ЗК), процесуальний порядок яких визначеного у ЦПК.

14.7. Підстави припинення прав на землю та вилучення земельних ділянок

Підставами припинення права власності на земельну ділянку є: добровільна відмова власника від права на земельну ділянку; смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця; відчуження земельної ділянки за рішенням власника; звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора; відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; конфіскація за рішенням суду; невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених ЗК (ст. 140 ЗК).

Підставами припинення права користування земельною ділянкою регламентовано згідно ст. 141 ЗК є: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках передбачених земельним законодавством; припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати; набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

Припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Останній на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації (ст. 142 ЗК). Примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку за обставин, передбачених ст. 143 ЗК. Статтею 144 ЗК врегульовано порядок припинення права користування земельними ділянками, які використовуються з порушенням земельного законодавства.

Підстави та порядок викупу земельних ділянок для суспільних потреб визначено ст. 146 ЗК, підстави та порядок примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності - ст. 147 ЗК.

Процесуальний порядок судового розгляду земельних спорів не передбачено у ЗК, його регулює ЦПК України.

14.8. Відшкодування збитків у зв'язку з викупом та примусовим відчуженням земельних ділянок: порядок, розміри, умови, спори з приводу відшкодування збитків

14.9. Відповідальність за порушення ветеринарно-санітарних норм. Види цієї відповідальності, органи, уповноважені розглядати справи про правопорушення у галузі ветеринарної медицини, порядок їх розгляду

Загальні правові, організаційні та фінансові засади функціонування ветеринарної медицини, вимоги щодо ветеринарно-санітарної якості та безпеки продукції тваринного, а на ринках і рослинного походження, охорони довкілля, а також повноваження державних органів, права й обов'язки юридичних та фізичних осіб у сфері забезпечення ветеринарного і епізоотичного благополуччя, карантину тварин, здійснення державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду визначає Закон України "Про ветеринарну медицину" від 25 червня 1992 року із змінами та доповненнями (далі у цьому пункті - Закон).

За правопорушення в галузі ветеринарної медицини на фізичних, юридичних осіб та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, чия діяльність пов'язана з вирощуванням (розведенням) тварин, виробництвом та обігом об'єктів державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду, також з наданням послуг лабораторної діагностики та веденням ветеринарної практики, накладається штраф (ст. 104 Закону).

За порушення ветеринарних правил також передбачена кримінальна відповідальність (ст. 251 КК України). Під ветеринарними правилами слід розуміти вимоги нормативних актів, які регулюють діяльність фізичних і юридичних осіб у галузі ветеринарної медицини. Ветеринарні правила може бути порушено шляхом вчинення дії або бездіяльності. До тяжких наслідків злочину, про який йдеться, належить, передусім, епізоотія, тобто широке вибухоподібне розповсюдження інфекційної хвороби тварин, що значно перевищує звичайний рівень захворюваності на цю хворобу на даній території, а також масове отруєння людей або захворювання на відповідну хворобу хоча б однієї людини, масове захворювання або падіж худоби за відсутності ознак епізоотії, що завдало істотної шкоди тваринному світові, великих матеріальних втрат, пов'язаних із вжиттям карантинних заходів, зниженням якості або втратою продукції тваринного походження. Для притягнення особи до відповідальності за ст. 251 КК потрібно встановити, що тяжкі наслідки перебувають у причинному зв'язку з порушенням ветеринарних правил, а не зумовлені іншими чинниками. Злочин вважається закінченим із моменту настання тяжких наслідків.

За порушення ветеринарних правил, що не спричинило вказаних наслідків, передбачено адміністративну відповідальність. Так, за порушення правил щодо карантину тварин та інших ветеринарно-санітарних вимог (ст. 107 КУпАП) до адміністративної відповідальності притягають згідно зі ст. 238 КУпАП органи державного ветеринарного контролю (на сьогоднішній момент це Державна ветеринарна та фітосанітарна служба України (Держветфітослужба України).

Рішення у справах про правопорушення у галузі ветеринарної медицини може бути оскаржено у судовому порядку.

14.10. Правове регулювання використання ядерної енергії і відповідальність за порушення у цій галузі