Розділ «ТЕМА 14. Законодавство про довкілля (земельне, водне, про надра тощо)»

Використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється відповідно до закону (ст. 206 ЗК). Розміри та порядок плати за використання земельних ресурсів, а також напрями використання коштів визначено Податковим кодексом України від 2 грудня 2010 року (далі - ПК), зокрема розділом 13.

Об'єктом оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні, у тому числі передані в оренду. Щодо земельних ділянок, які передано в оренду ПК встановлює мінімальний розмір орендної плати, а у деяких випадках також і максимальний її розмір. Так, розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється ПК.

Орендна плата не може перевищувати: а) для земельних ділянок, наданих для розміщення, будівництва, обслуговування та експлуатації об'єктів енергетики, які виробляють електричну енергію з відновлюваних джерел енергії, включаючи технологічну інфраструктуру таких об'єктів (виробничі приміщення, бази, розподільчі пункти (пристрої), електричні підстанції, електричні мережі), - 3 відсотки нормативної грошової оцінки; б) для земельних ділянок, які перебувають у державній або комунальній власності та надані для будівництва та/або експлуатації аеродромів - чотирикратний розмір земельного податку, що встановлюється цим розділом; в) для інших земельних ділянок, наданих в оренду, - 12 відсотків нормативної грошової оцінки. При цьому може бути більшою граничного розміру орендної плати, ніж зазначений вище, у разі визначення орендаря на конкурентних засадах.

Плата за суборенду земельних ділянок не може перевищувати орендної плати.

ПК визначає перелік фізичних (ст. 281 ПК) та юридичних (ст. 282 ПК) осіб, які звільняються від сплати земельного податку.

Контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування і сплати земельного податку здійснюють органи державної податкової служби.

За порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, застосовуються такі види юридичної відповідальності: фінансова; адміністративна; кримінальна. Фінансова відповідальність за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства встановлюється та застосовується згідно з ПК та іншими законами. Фінансова відповідальність застосовується у вигляді штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені. Спори, що виникають з питань застосування положень, передбачених ПК, вирішуються у судовому порядку.

Застава земельних ділянок. Відповідно до ст. 133 ЗК у заставу У заставу можуть передаватися земельні ділянки державної, комунальної та приватної власності, якщо інше не встановлено законом, а також права на них - право оренди земельної ділянки, право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), якщо інше не передбачено законом. Заставодержателем земельних ділянок сільськогосподарського призначення та прав на них (оренди, емфітевзису) можуть бути лише банки. Порядок застави земельних ділянок визначається Законом України "Про заставу" від 2 жовтня 1992 року.

Одним із видів застави майна є іпотека - забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні та користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно веред іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому Законом України "Про іпотеку" від 5 червня 2003 року. Окремим видом іпотеки є застава земельних ділянок, передбачена ст. 133 ЗК та положеннями згаданого Закону. Предметом іпотеки можуть бути землі всіх категорій, які належать суб'єктам на праві приватної власності, окрім тих, що перебувають у державній чи комунальній власності і не підлягають приватизації.

Порядок реалізації заставленого майна спеціалізованими організаціями через аукціон (публічні торги) визначено Законом України "Про іпотеку" та відповідними нормами Закону України "Про виконавче провадження" з урахуванням особливостей, передбачених ЗК.

Земельні торги. Земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об'єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою статті 134 ЗК.

Відповідно до ст. 134 ЗК земельні ділянки державної або комунальної власності, призначені для продажу суб'єктам підприємницької діяльності під забудову, підлягають продажу на конкурентних засадах (земельні торги). Ст. 135 ЗК встановлює форму проведення земельних торгів - аукціон.

Земельні торги можуть проводитися за рішенням суду на основі Закону України "Про виконавче провадження". Спори з цих питань вирішуються у порядку цивільного судочинства.

14.6. Приватизація землі. Спори з цих питань і порядок їх вирішення

Правові засади приватизації земель як засобу реформування земельних правовідносин закріплено у Земельному кодексі України від 25 жовтня 2001 року.

Відповідно до чинного земельного законодавства України приватизація земель може бути безоплатною (ч. 3,4 ст. 116, ст.ст. 118, 121 ЗК) і платною.

Згідно із Законом України "Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва" право власності на земельну ділянку, на якій розташований об'єкт незавершеного будівництва, виникає після одержання державного акта на право власності на землю, який видається покупцеві за умови сплати ним ціни продажу земельної ділянки. Державний акт на право власності на землю підлягає реєстрації відповідно до законодавства.

Право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, форму якого затверджує Кабінет Міністрів України (ст. 126 ЗК), який підлягає державній реєстрації. Ст. 25 ЗК визначає особливості приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій.

Громадяни України, які до 1 січня 2002 р. отримали в постійне користування або оренду земельні ділянки для ведення фермерського господарства, мають переважне право на придбання (викуп) земельних ділянок розміром до 100 гектарів сільськогосподарських угідь у тому числі до 50 гектарів ріллі, у власність з розстрочкою платежу до 20 років (ч. 4 ст. 13 Закону України "Про фермерське господарство"). Громадяни України можуть мати на праві власності земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства (ст. 33 ЗК). Ст. 35 ЗК надає громадянам України право набувати безоплатно у власність із земель державної та комунальної власності земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва у розмірі не більше 0,12 га. Громадянин - член садівницького товариства приватизує земельну ділянку без згоди на те інших членів цього товариства. Норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам визначено у ст. 121 ЗК.

На період до 1 січня 2015 р. громадяни і юридичні особи можуть набувати право власності на землі сільськогосподарського призначення загальною площею до 100 га. Цей розмір може бути збільшено у разі успадкування земельних ділянок за законом (п. 13 Перехідних положень ЗК).