Розділ «ТЕМА 11. Сімейне право»

Усиновлення - це акт, породжений рішенням суду, який полягає у прийнятті усиновлювачем особи у свою сім'ю на правах сина чи дочки. СК встановлює особливі правила щодо усиновлення: дитини, яку не забрали з пологового будинку (ч. 1 ст. 209 СК); дитини, яку було знайдено (ч. 2 ст. 209 СК); усиновлення братів і сестер (ч. 1 ст. 230 СК); повнолітньої особи (ч. 2 ст. 208 СК). Процедура усиновлення регулюється ст. 251-255 ЦПК України. Необхідними умовами усиновлення є згода всіх передбачених законом осіб: самої дитини чи повнолітньої особи, яка усиновлюються (ст. 218 СК), батьків дитини або осіб, які замінюють (ст. 217 СК), дружини (чоловіка) усиновлювача.

Сімейне законодавство називає лише декілька випадків, коли усиновлення може бути здійснене без згоди батьків, якщо вони: невідомі; визнані безвісно відсутніми; визнані недієздатними; позбавлені батьківських прав (ст. 219 СК). Для усиновлення дитини, позбавленої батьківського піклування, необхідно також одержати згоду її опікуна або піклувальника (ст. 221 СК), закладу охорони здоров'я або навчального закладу, в якому перебуває дитина (ст. 222 СК).

Суд розглядає справу про усиновлення дитини за обов'язковою участю заявника, органу опіки та піклування, а також дитини, якщо вона за віком і станом здоров'я усвідомлює факт усиновлення. Перелік обставин, які мають істотне значення і які обов'язково мають бути враховані судом при ухваленні рішення про усиновлення, визначено ст. 224 СК

У процесі усиновлення можуть бути виконані спеціальні дії, спрямовані на збереження таємниці усиновлення (ч. 1 ст. 229 СК, ст ст. 228, 230, 231 СК, ч. 3 ст. 254 ЦПК). За розголошення таємниці

усиновлення передбачено кримінальну відповідальність (ст. 168 КК). Особа, яка була усиновлена, має право після досягнення нею 14 років на одержання інформації щодо свого усиновлення (ч. 3 ст. 226 СК).

Кодекс встановлює цілу низку вимог, яким має відповідати особа, яка бажає усиновити дитину. Ст. 212 СК визначає перелік осіб, Ш не можуть бути усиновлювачами. Якщо особи, які не перебувають у шлюбі між собою, проживають однією сім'єю, суд може ухвалити рішення про усиновлення ними дитини (ч. 4 ст. 211 СК). Якщо дитина має лише матір (батька), вона не може бути усиновлена чоловіком (жінкою), з яким ЇЇ мати (батько) не перебуває у шлюбі. Якщо такі особи проживають однією сім'єю, суд може ухвалити рішення про усиновлення ними дитини (ч. 5 ст. 211 СК).

З моменту усиновлення виникають взаємні особисті немайнові та майнові права і обов'язки між особою, яка усиновлена, та усиновлювачем і його родичами за походженням (ч. 3 ст. 232 СК). За певних умов СК (ч. 2 ст. 232) допускає "неповне усиновлення".

Усиновлення дітей громадян України іноземними громадянами. Джерелами регулювання цього питання є акти внутрішнього законодавства України (ст. 283-287 СК, ст. 251-255 ЦПК, ст. 69 Закону України "Про міжнародне приватне право" від 23.06.2005, Про затвердження Порядку провадження діяльності з усиновлення та здійснення нагляду за дотриманням прав усиновлених дітей затверджений Постановою КМ України від 08 жовтня 2008 р.) і міжнародні акти, ратифіковані Україною (Декларація прав дитини 1959 р., Конвенція про права дитини 1989 р., Декларація про соціальні та правові принципи стосовно захисту і благополуччя дітей, особливо при передачі на виховання та їх усиновленні на національному і міжнародному рівнях 1986 р., Європейська конвенція "Про усиновлення дітей (переглянута)" від 27 листопада 2008 р.). Усиновлення іноземцями дитини, яка є громадянином України і проживає на її території, здійснюється в декілька етапів.

Прийнявши доручення на ведення справи про усиновлення, адвокат має уважно вивчити умови життя і виховання дитини, взаємовідносини між нею та потенційними усиновлювачами. На стадії підготовки справи про усиновлення до розгляду в суді адвокат має допомогти своєму клієнтові-заявникові зібрати передбачені законодавством України документи, перевірити, чи було запитано думку дитини (ч. 1 ст. 218 СК). При веденні справи про усиновлення адвокат надає суду докази того, що саме його довіритель може створити дитині кращі умови для життя та виховання. У разі відмови суду в усиновленні дитини заявником адвокат може написати апеляційну скаргу.

11.16. Недійсність усиновлення. Відміна усиновлення. Правові наслідки цих дій

Недійсність усиновлення - наслідок недотримання вимог закону при постановленні судом рішення про усиновлення. Підставою для цього може бути відсутність згоди рідних матері, батька дитини, згоди дитини, подання фіктивних документів, а також фіктивність усиновлення (ст. 236 СК). Усиновлення визнається недійсним не шляхом скасування рішення суду, яким усиновлення було здійснене, а в спеціальному судовому процесі.

Скасування усиновлення - результат невиконання усиновлювачем своїх батьківських обов'язків. Підставою для цього може бути жорстоке поводження з дитиною, аморальна поведінка, яка може справити негативний вплив на духовний розвиток дитини, тривале спільне не проживання з дитиною та інші обставини, які засвідчують невідповідність усиновлення інтересам усиновленої особи або усиновлювача. Усиновлення може бути скасоване за рішенням суду і за відсутності у діях усиновлювача протиправної поведінки (п. 2 ч. 1 ст. 238 СК). Справи про скасування усиновлення, як і справи про визнання усиновлення недійсним, вирішуються в порядку позовного провадження з обов'язковою участю органу опіки та піклування (ч. 4 ст. 19 СК).

Вітчизняне законодавство не встановлює строку позовної давності для вимог про скасування усиновлення. Скасування усиновлення не допускається після досягнення дитиною повноліття (ч. 2 ст. 238 СК), виняток можливий лише в тому разі, якщо протиправна поведінка усиновленого або усиновлювача загрожує життю, здоров'ю усиновлювача, усиновленого чи інших членів сім'ї.

Рішення суду про скасування усиновлення не мас зворотної сили і з моменту набрання чинності припиняє на майбутнє права та обов'язки, що виникли у зв'язку з усиновленням між дитиною та усиновлювачем і його родичами. Дитина може бути передана за бажанням батьків або інших родичів їм, а якщо це неможливо, - органові опіки та піклування (ч. 3 ст. 239 СК). Якщо усиновлення скасовано на тій підставі, що воно суперечить інтересам дитини, не забезпечує їй сімейного виховання, і після скасування усиновлення дитина не повертається батькам, то за нею зберігається право на проживання у житловому приміщенні, в якому вона проживала після усиновлення (ч. 4 ст. 239 СК). У разі скасування усиновлення деякі права усиновленої дитини та обов'язки усиновлювача можуть бути збережені за рішенням суду.

Після набрання чинності рішенням суду про скасування усиновлення, як і після набрання чинності рішенням суду про визнання усиновлення недійсним, суд у місячний строк зобов'язаний надіслати копію рішення державному органу реєстрації актів цивільного стану за місцем реєстрації народження дитини, який на підставі рішення суду про скасування усиновлення або визнання його недійсним вносить відповідні зміни до актового запису про народження дитини. Альтернативою скасування усиновлення є позбавлення усиновлювача батьківських прав (ст. 242 СК).

11.17. Опіка та піклування над дітьми. Діти, над якими встановлюється опіка та піклування. Порядок оформлення опіки та піклування. Правова допомога в таких справах.

11.18. Патронат над дітьми

Патронат - одна із альтернативних форм виховання дитини, яка залишилася без батьківського піклування, до досягнення нею повноліття. Інститут патронату вперше його було впроваджено постановою ЦВК і РНК РСФРР 1926 р. "Про порядок та умови передання вихованців дитячих будинків у селянські сім'ї".

Правовою основою патронату є договір про патронат, який укладається між патронатним вихователем та органом опіки і піклування (гл. 20 СК). На передачу дитини у сім'ю патронатного вихователя потрібна згода дитини, якщо вона досягла такого віку, що може її висловити (ст. 12 Конвенції ООН про права дитини, ст. 171, 253 СК). Патронатним вихователем, як і опікуном, може бути лише повнолітня дієздатна особа, інтереси якої не суперечать інтересам дитини.

За договором про патронат, патронатний вихователь отримує плату за надані послуги. Якщо проаналізувати даний договір, то можна дійти висновку, що патронатний вихователь бере на себе обов'язок по вихованню, який частково включає и навчання дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування, створення належних житлово-побутових та інших умов для розвитку та соціалізації цієї дитини. Договір про патронат є строковим, він діє, за загальним правилом, до досягнення дитиною повноліття (18 років). На відміну від такої форми влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, як прийомна сім'я, договір про патронат автоматично не продовжується у разі, якщо дитина навчається у навчальному закладі 1-4 рівня акредитації до досягнення нею 23 років або завершення навчання.