Розділ «ТЕМА 11. Сімейне право»

Недійсність шлюбу - це правова санкція, яка застосовується до подружжя внаслідок порушення ними встановлених законом умов укладення шлюбу і яка передбачає втрату таким шлюбом правової сили. Конкретний перелік підстав недійсності шлюбу визначений у законодавстві й має вичерпний характер.

СК поділяє всі шлюби, укладені з порушенням вимог закону, на три категорії: 1) це так звані абсолютно недійсні шлюби (ст. 39 СК); 2) шлюби, які визнаються недійсними судом (ст. 40 СК) на тій підставі, що шлюб є фіктивним або шлюб було зареєстровано без вільної взаємної згоди жінки чи чоловіка; 3) шлюби, які можуть бути визнані судом недійсними за наявності порушень, перерахованих у ч. 1 ст.4ї СК.

Право на звернення до суду з позовом про визнання шлюбу недійсним мають дружина або чоловік, інші особи, права яких порушені у зв'язку з реєстрацією цього шлюбу, батьки, опікун, піклувальник дитини, опікун недієздатної особи, прокурор, орган опіки та піклування, якщо захисту потребують права та інтереси дитини, особи, яка визнана недієздатною, або особи, дієздатність якої обмежена. На позов про визнання шлюбу недійсним не поширюється строк позовної давності. Шлюб може бути визнаний недійсним і після його розірвання, а також у разі смерті дружини або чоловіка (ст. 43 СК).

Визнання шлюбу недійсним тягне за собою припинення всіх майнових та особистих немайнових прав і обов'язків, що виникли раніше під дією презумпції право згідності шлюбу й передбачені законом для осіб, які перебувають у шлюбі. Визнання шлюбу недійсним не впливає на обсяг взаємних прав і обов'язків матері та батька, які перебували у такому шлюбі, та їхніх дітей. У Сімейному кодексі визначені загальні та спеціальні наслідки недійсності шлюбу.

У справах про визнання шлюбу недійсним місія адвоката полягає у перешкоджанні надходженню до суду позовів про визнання шлюбу недійсним з підстав, не передбачених Сімейним кодексом. Адвокат повинен надати допомогу у визначенні допустимих доказів та у їх збиранні, але в даному разі адвокат не може схиляти сторони до примирення, оскільки мова йде про вчинення ними обома або одним із них протиправної поведінки. З недійсністю шлюбу може бути пов'язана вимога щодо виселення з житла (квартири, будинку) того, з вини кого цей шлюб було зареєстровано.

11.6. Особисті немайнові права і обов'язки подружжя. Пленум Верховного Суду України про практику застосування законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя.

11.7. Право особистої власності подружжя. Спільна сумісна власність подружжя. Ведення адвокатом справ щодо поділу спільного майна подружжя.

Майно подружжя поділяється на майно, яке є його спільною сумісною власністю, та майно, яке закон називає особистою приватною власністю кожного з них. Відносини власності подружжя регулюються не тільки сімейним, але й цивільним законодавством, зокрема нормами книги З ЦК "Право власності та інші речові права".

Особиста приватна власність кожного з подружжя - це і майно, яке належить лише одному з подружжя і на яке не поширюється сімейно-правовий принцип спільності майна подружжя (ст. 57 СК).

Спільною сумісною власністю подружжя є майно, набуте подружжям за час шлюбу. Подружжя мають рівні права на майно, набуте ними за час шлюбу, і в тому випадку, коли один із них не мав самостійного заробітку (доходу) з поважних причин (ч. 1 ст. 60 СК). У сімейному праві існує презумпція спільності майна подружжя (ч. 2 ст. 60 СК). Суб'єктний склад спільної сумісної власності подружжя обмежений. Об'єктний склад спільної сумісної власності подружжя спеціально визначений у ст.ст. 61, 62 СК. Подружжя можуть укласти між собою договір, у якому визначать порядок здійснення своїх прав щодо володіння, користування (ч. 2 ст. 66 СК) і розпорядження спільним майном (ст. 65 СК). Однак ця презумпція наявності згоди одного з подружжя може бути спростована.

Для того, щоб суд задовольнив позов, позивач має довести, що угода істотно порушує його/її інтереси і що його дружина чи чоловік діяли недобросовісно. Ще одна особливість визнання таких угод недійсними зазначена в порядку ч. 2 ст. 65 СК.

Щодо розпорядження особливо важливими та цінними об'єктами спільного майна подружжя законодавець встановив додаткові правила. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення та (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово (ч. 3 ст. 65 СК),

Поділ спільного майна подружжя є найпоширенішою підставою припинення права спільної сумісної власності подружжя. Закон не пов'язує можливість поділу спільного майна подружжя з обов'язковим попереднім розірванням шлюбу. Поділ спільного майна подружжя здійснюється добровільно або в судовому порядку. Добровільний порядок передбачає укладення подружжям відповідної цивільно-правової угоди (ч. 2 ст. 69 СК та ч. 4 ст. 372 ЦК). Судовий порядок здійснення поділу здійснюється за позовом одного з подружжя (колишнього подружжя) або за вимогою третіх осіб.

Адвокат разом із своїм клієнтом має чітко визначити зміст його майнового інтересу, має допомогти своєму клієнтові зібрати докази, які доводять наявність інших підстав для збільшення його частки у спільній власності. За певних умов єдиним способом урегулювання конфлікту між співвласниками може бути визначення судом режиму користування спільним майном.

11.8. Права та обов'язки подружжя з утримання один одного. Провадження адвокатом справ зі стягнення аліментів на утримання одного із подружжя

11.9. Шлюбний договір: його зміст, порядок укладення, правове значення, внесення змін в умовах договору, розірвання. Визнання шлюбного договору недійсним. Використання адвокатом шлюбного договору при розірванні шлюбу

Сімейний кодекс (глава 10) забезпечив детальне регулювання умов шлюбного договору. Основне значення шлюбного договору полягає в тому, що він урегульовує майнові відносини подружжя відповідно до їх волі, з урахуванням їхніх особистих поглядів на взаємовідносини в сім'ї.

Шлюбний договір укладається в письмовій формі і нотаріально посвідчується (ст. 94). Шлюбний договір є консенсуальним договором: якщо шлюбний договір укладено подружжям, то він набирає чинності у день його нотаріального посвідчення; якщо шлюбний договір укладається сторонами, які лише мають намір одружитися (є нареченими), то він вважається правочином з відкладальною умовою і почне діяти лише з моменту реєстрації шлюбу.

СК вперше передбачено можливість зміни умов шлюбного договору і встановлено вимоги щодо форми угоди про це (ч. 2 ст. 100 СК). Шлюбний договір може бути змінений на вимогу одного з подружжя за рішенням суду, якщо цього вимагають його інтереси, інтереси непрацездатних дітей, а також непрацездатних повнолітніх дочки, сина, що мають істотне значення (ч. 3 ст. 100 СК).

Дія шлюбного договору, як і будь-якого іншого договору, може бути припинена. Чинне законодавство передбачає дві підстави його припинення: відмова подружжя від шлюбного договору шляхом подання до нотаріуса заяви про це (ст. 101 СК) і розірвання шлюбного договору на вимогу одного з подружжя за рішенням суду з підстав, що мають істотне значення, зокрема в разі неможливості його виконання (ст. 102 СК).