Розділ «ТЕМА 9. Законодавство про працю»

Суди у порядку цивільного судочинства розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оскаржуваних прав, свобод чи інтересів, що виникають з трудових відносин (ст. 15 ЦПК). Особливою формою судового рішення про стягнення з боржника грошових коштів або витребування майна за заявою особи, якій належить право такої вимоги, є судовий наказ (ст. 95 ЦПК). Якщо заявлено вимогу про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати, може бути видано судовий наказ (ст. 96 ЦПК). Рішення трудового спору в суді може закінчитися мировою угодою.

До суду з трудовому спору може звернутися і прокурор, якщо він вважає, що рішення комісії з трудових спорів суперечить чинному законодавству (ст. 231 КЗпП).

Підставою поновлення працівника на роботі є звільнення працівника без законної підстави або незаконне переведення працівника на іншу роботу (ст. 235 КЗпП). Важливо знати, яке рішення приймає орган, що розглядає трудові спори, у разі неможливості поновлення працівника на роботі (ст. 240-1 КЗпП).

У справах про стягнення заробітної плати чи інших виплат, що випливають з трудових правовідносин, поворот виконання не допускається незалежно від того, у якому порядку ухвалено рішення, за винятком випадків, коли рішення було обгрунтоване на підроблених документах або на завідомо неправдивих відомостях позивача (ст. 382 ЦПК).

Адвокат має знати інші процесуальні особливості розгляду трудових справ у суді: підсудність трудових справ; сторони та учасники трудових справ; строки вирішення трудового спору у суді; судові витрати по трудових спорах; оформлення позовних заяв по трудових спорах до суду. Ці питання доцільно опрацювати за відповідними статтями ЦПК.

Трудовим законодавством передбачено негайне виконання рішення з трудового спору: про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше, ніж за один місяць; про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника (ст. 367 ЦПК). При затримці виконання рішення про поновлення на роботі працівника здійснюється оплата вимушеного прогулу (ст. 236 КЗпП). Чинним трудовим законодавством передбачено і обмеження повороту виконання рішень з трудових спорів (ст. 239 КЗпП).

Адвокатові важливо знати засоби захисту прав працівників при вирішенні індивідуальних трудових спорів і вміти правильно визначити предмет доказування. Предметом індивідуального трудового спору може бути: право працівника на пільги, на визначені законом умови праці та відпочинку. Адвокат, надаючи правову допомогу з трудових спорів, повинен брати до уваги роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, але з оглядом на зміни у трудовому законодавстві України.

9.15. Охорона праці та її правове регулювання. Відповідальність власника за шкоду, яка заподіяна з його вини працівникові

Визначення охорони праці закріплене у ст. І Закону України "Про охорону праці". Охорона праці будується на таких принципах: пріоритет життя і здоров'я працівників, повна відповідальність роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці та інші. Загальним об'єктом охорони праці є працездатність.

Для трудового права важливе значення має оцінка професійної працездатності людини, яка передбачає визначення виду та міри її реалізації у трудових відносинах. Такий підхід дає можливість обмежити для конкретних категорій працівників певні види трудової діяльності чи зменшити трудове навантаження (ст.ст. 5-6 Закону). Держава здійснює державне управління охороною праці (ст.ст. 31-37 Закону) та організує державний нагляд за охороною праці (ст. 38-42 Закону), а також обов'язкове та добровільне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання. Підсистема джерел права з охорони праці відповідає структурі та характеру усієї системи джерел трудового права, але має й певні особливості (ст.ст. 27-30 Закону). Охорона праці регулюється великою кількістю підзаконних нормативно-правових актів, у державних міжгалузевих та галузевих нормативно-правових актах про охорону праці (ст. 157 КЗпП).

Забезпечити охорону праці усіх працівників зобов'язаний роботодавець. Обов'язки працівників щодо додержання вимог нормативно-правових актів з охорони праці встановлені у ст. 14 Закону України "Про охорону праці". Правам працівників у сфері охорони їхньої праці кореспондують обов'язки роботодавця. Ст. 13 Закону України "Про охорону праці" визначено обов'язки роботодавця щодо охорони праці. Реалізація правового забезпечення охорони праці в організації здійснюється службою охорони праці, яку створює роботодавець. Слід приділити увагу правовому регулюванню проведення медичного огляду працівників і знати основні нормативні акти з цього питання.

За порушення законів та інших нормативно-правових актів про охорону праці, створення перешкод у діяльності посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці, а також представників профспілок, їх організацій та об'єднань винні особи притягаються до дисциплінарної, адміністративної, матеріальної, кримінальної відповідальності згідно із законом.

9.16. Обов'язкове державне страхування від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання, що спричинило втрату працездатності. Правова допомога адвоката

9.17. Застосування праці неповнолітніх. Трудові спори з участю неповнолітніх

Особливості застосування праці неповнолітніх врегульовано главою XIII "Праця молоді" КЗпП, ст. 11 Закону України "Про охорону праці" та іншими нормативно-правовими актами. Особлива охорона праці неповнолітніх - система спеціальних норм, які надають неповнолітнім трудові пільги, що враховують їх спеціальну трудову правосуб'єктність.

Трудові спори з участю неповнолітніх підлягають розгляду в КТС, а у випадках, визначених законом, піддягають безпосередньому розглядові у судовому порядку (ст. 232 КЗпП). Предметом доказування є порушення трудових прав неповнолітнього: права на відпочинок при залученні працівників, молодших 18 років, до нічних, надурочних робіт і робіт у вихідні дні (ст. 192 КЗпП); права на розмір оплати праці за скороченої тривалості щоденної роботи (ст. 194 КЗпП); права на надання відпустки у зручний для них час, та її тривалості (ст. 195 КЗпП, ст. 75 КЗпП) тощо.

Неповнолітні особи віком від 14 до 18 років можуть особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді у справах, що виникають з правовідносин, у яких вони особисто беруть участь, якщо Інше не встановлено законом. Суд може залучити до участі в таких справах законного представника неповнолітньої особи (ст. 29 ЦПК), неповнолітню особу (ст. 39 ЦПК),

На кожному підприємстві, в установі, організації має вестися спеціальний облік працівників, які не досягли 18 років, із зазначенням дати їх народження. Не допускається прийняття на роботу осіб, молодших 16 років. Як виняток, можуть прийматися на роботу особи, які досягли 14 років, за згодою одного з батьків або особи, що його замінює, з дотриманням інших вимог КЗпП.

Усі особи, молодші 18 років, приймаються на роботу лише після попереднього медичного огляду і надалі, до досягнення 21 року, щороку підлягають обов'язковому медичному оглядові.

У разі порушення трудових прав неповнолітніх при розірванні трудового договору з ініціативи роботодавця адвокат має роз'яснювати, що звільнення працівників, молодших 18 років, з ініціативи роботодавця допускається. При цьому звільнення з підстав, зазначених у п. 1, 2 і 6 ст. 40 КЗпП, провадиться лише у виняткових випадках і не допускається без працевлаштування.