Розділ «ТЕМА 9. Законодавство про працю»

Реалізація взаємних прав та обов'язків сторін трудового договору забезпечується за їх порушення заходами відповідальності, що настає за заподіяння шкоди одній із сторін трудового договору внаслідок неналежного виконання обов'язків другою стороною цього трудового договору і полягає в обов'язку останньої відшкодувати заподіяну шкоду.

Варто розрізняти матеріальну відповідальність сторін трудового договору: працівник несе обмежену матеріальну відповідальність, а роботодавець - повну відповідальність.

Матеріальна відповідальність працівників є самостійним видом юридичної відповідальності, яка може бути покладена на працівника незалежно від його притягнення до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності. На працівника не може бути покладена матеріальна відповідальність: за шкоду, яка належить до категорії нормального виробничо-господарського ризику; за неодержанні організацією прибутки; за шкоду, заподіяну працівником у стані нагальної потреби ст. 1 30 КЗпП.

Матеріальна відповідальність - встановлений законом обов'язок однієї зі сторін трудового договору (працівника чи роботодавця) покрити (відшкодувати) у встановлених законом межах та порядку шкоду, заподіяну іншій стороні в результаті винного, протиправного порушення покладених на них обов'язків. Вказані умови є обов'язковими, і за відсутності однієї з них матеріальна відповідальність до працівника не застосовується.

Винним визнається протиправне діяння, вчинене працівником умисно чи з необережності. Розрізняють вину у формі умислу чи необережності. Умисел може бути прямим і побічним, необережність виражається у недбалості і самовпевненості. Суд, визначаючи розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню, враховує ступінь вини працівника. Залежно від форми вини встановлено два види матеріальної відповідальності працівників: обмежена та повна.

Трудовим законодавством установлено два види відповідальності працівників: індивідуальна та колективна; а також межі відповідальності: обмежена та повна матеріальна відповідальність працівника.

Адвокат має знати умови матеріальної відповідальності працівника за п. 1 ст. 134 КЗпП. Слід звернути увагу на постанови Пленуму Верховного Суду України: "Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками" № 14 від 29 грудня 1992 р.; "Про практику розгляду судами трудових спорів" № 9 від 6 листопада 1992 р.; "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди".

Матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності (ч. 2 ст. 130 КЗпП).

9.11. Трудова дисципліна. Стягнення, які застосовуються до працівників, порядок їх застосування і зняття

9.12. Правове регулювання праці жінок і молоді. Гаранти під час прийому на роботу та звільнення

Правове регулювання праці жінок здійснюється главою XII "Праця жінок" КЗпП, ст. 10 Закону України "Про охорону праці", а також іншими нормативно-правовими актами.

Охорона праці жінок є частиною системи охорони материнства та дитинства, сім'ї. Зміст охорони праці жінок включає такі заходи: 1) заборона (обмеження) застосування праці жінок (зокрема, заборона роботи на важких роботах та роботах зі шкідливими і небезпечними умовами праці; визначення граничних норм підіймання і переміщення важких речей жінками; заборона звільнення з ініціативи роботодавця у передбачених законом випадках); особам, які виховують малолітніх дітей без матері, теж надаються гарантії (ст. 186-1 КЗпП); 2) обмеження трудового навантаження з метою охорони материнства.

Правове регулювання праці молоді базується на нормах Конституції України і складається з Законів України та інших нормативно-правових актів. Молодь, молоді громадяни - громадяни України віком від 14 до 35 років, а неповнолітні - громадяни віком до 18 років. Будь-які прямі або непрямі обмеження прав і свобод молоді залежно від віку, крім передбачених законодавством, є протиправними і тягнуть за собою відповідальність, встановлену законами України.

Забороняється відмовляти жінкам у прийнятті на роботу і знижувати їм заробітну плату з мотивів, пов'язаних з вагітністю або наявністю дітей віком до 3 років, а одиноким матерям - за наявністю дитини віком до 14років або дитини-інваліда. При відмові у прийнятті на роботу зазначеним категоріям жінок роботодавець зобов'язаний повідомляти їм причини відмови у письмовій формі. На прохання вагітної жінки, жінки, яка має дитину віком до 14 років або дитину-інваліда, в тому числі таку, що знаходиться під її опікою, або здійснює догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку, роботодавець зобов'язаний встановлювати їй неповний робочий день або тиждень.

Звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до 3 років (до 6 років - ч. 6 ст. 179 КЗпП) та одиноких матерів за наявності дитини віком до 14 років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням.

Для працюючих жінок передбачено: гарантії щодо неповного робочого часу, заборона залучення вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до 3 років, до нічних, надурочних робіт, робіт у вихідні дні і направлення їх у відрядження (ст. 176 КЗпП), обмеження залучення жінок, що мають дітей віком від 3 до 14 років або дітей-інвалідів, до надурочних робіт і направлення їх у відрядження, (ст. 177 КЗпП), відпустки у зв'язку з вагітністю, пологами і для догляду за дитиною (ч. 3-8 ст. 179 КЗпП), порядок надання відпустки для догляду за дитиною і зарахування її до стажу роботи (ст. 181 КЗпП), відпустки жінкам, які усиновили дітей (ст. 182 КЗпП), додаткова відпустка працівникам, які мають дітей (ст. 182-3 КЗпП), гарантії під час прийняття на роботу і заборона звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей (ст. 184 КЗпП), надання вагітним жінкам і жінкам, які мають дітей віком до 14 років, путівок до санаторіїв, будинків відпочинку І матеріальної допомоги (ст. 185 КЗпП), обслуговування матері на підприємствах, в організаціях (ст. 186 КЗпП), поширюються також на батьків, які виховують дітей без матері, а також на опікунів (піклувальників).

9.13. Індивідуальні трудові спори. Позасудовий порядок і строки розгляду трудових спорів. Правова допомога адвоката

9.14. Розгляд трудових спорів у судах. Строки звернення до суду і зміст заяв щодо суті трудового спору

Гарантією охорони трудових прав громадян України є їх право на судовий захист. Порядок розгляду трудового спору в суді визначений ЦПК. За заявами в районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах розглядаються трудові спори.

Позов з трудового спору - звернення до суду за захистом порушеного та оскаржуваного права чи охоронюваного трудовим законодавством інтересу. Позивач має право об'єднати в одній позовній заяві кілька вимог, які пов'язані між собою. Позовна заява подається у письмовій формі за встановленою формою. Зустрічна позовна заява, яка подається з додержанням загальних правил пред'явлення позову, повинна відповідати вимогам ст. 119-120 ЦПК. Позови, що виникають з трудових правовідносин, можуть пред'являтися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача (ст. 110 ЦПК).