Розділ «ТЕМА 9. Законодавство про працю»

Конституція України гарантує кожному громадянину право на звернення до суду з метою захисту своїх прав у разі його незаконного звільнення.

9.6. Порядок звільнення працівників. Пільги та компенсації звільненим працівникам. Правова допомога адвоката

9.7. Робочий час та час на відпочинок. Види робочого часу, облік робочого часу. Компенсація за роботу у вихідні та святкові дні

Робочий час - це час, упродовж якого працівник відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку організації й умов трудового договору повинен виконувати трудові обов'язки, а також інші періоди часу, які відповідно до законів і інших нормативно-правових актів належать до робочого часу.

Час відпочинку (неробочий час) - це проміжок часу, упродовж якого працівник відповідно до закону і правил внутрішнього трудового розпорядку звільняється від виконання своїх трудових обов'язків, визначених трудовим договором, і який він може використовувати на власний розсуд. Види часу відпочинку розрізняються залежно від тривалості та мети їх надання: перерви упродовж робочого дня (зміни) - загальні, спеціальні і додаткові; щоденний відпочинок (міжзмінні перерви); вихідні дні (щотижневий відпочинок); святкові і неробочі дні; відпустки.

Трудовим законодавством установлено види робочого часу, що розрізняються за його тривалістю: нормальна тривалість робочого часу, скорочена тривалість робочого часу, неповний робочий час. Видами неповного робочого часу е: неповний робочий день; неповний робочий тиждень, поєднання неповного робочого дня та неповного робочого тижня.

Трудовим законодавством визначений порядок встановлення режиму робочого часу та елементів режиму робочого часу. Конкретний режим робочого часу для категорій працівників чи окремих працівників встановлюється в організації і фіксується в локальних нормативних актах.

Облік робочого часу - це фіксація відомостей про явку працівників на роботу і виконання ними трудових обов'язків упродовж встановленої тривалості робочого часу. Трудове законодавство передбачає такі види обліку робочого часу: щоденний, щотижневий, підсумований. Вирізняють такі форми організації робочого часу: "гнучкий графік" роботи, фіксований час, вахтовий метод, ненормований робочий день.

Робота за межами нормальної тривалості робочого часу може здійснюватися як за ініціативою роботодавця (надурочна робота), так і за ініціативою працівника (сумісництво). Перелік випадків застосування надурочних робіт вичерпний.

У разі виникнення трудових спорів з питань регулювання робочого часу адвокату потрібно роз'яснити, що трудове законодавство України виконує охоронну функцію, яка реалізується шляхом встановлення законом максимальної міри праці, яку роботодавець ні самостійно, а ні за угодою з представницькими органами працівників чи безпосередньо з працівником не може перевищити. Винятки з цього правила можливі, тільки якщо це передбачено чинним КЗпП. Визначення міри праці конкретних працівників є функцією колективного та трудового договору, але в межах, установлених законом в інтересах охорони праці працівників.

9.8. Право на відпустку. Види і тривалість відпусток

9.9. Оплата праці, її правове регулювання. Строки виплати заробітної плати. Відповідальність за затримку розрахунку під час звільнення

Заробітна плата є одним із видів винагороди за працю, що відрізняється від інших як за змістом, так і за правовою формою, є видом трудового доходу й умовою трудового договору. Правове регулювання оплати праці здійснюється на підставі Конституції України, міжнародних договорів України у сфері праці, КЗпП, Закону України "Про оплату праці", постанов Кабінету Міністрів України та інших нормативно-правових актів, генеральної угоди, галузевих, регіональних угод, колективного і трудового договорів. Загальні принципи, які визначають організацію оплати праці державних службовців, визначено в Законі України "Про державну службу".

Порядок обчислення основної заробітної плати працівника здійснюється на підставі систем заробітної плати. Оплата праці працівників здійснюється за погодинною, відрядною або іншими системами оплати праці (ст. 97 КЗпП). Тарифні надбавки та доплати слід відрізняти від доплат і надбавок, які мають стимуляційний характер. До стимуляційних виплат належать премії, надбавки і доплати до заробітної плати за високу кваліфікацію та майстерність тощо.

Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються роботодавцем з урахуванням вимог, передбачених ч. 2 ст. 97 КЗпП. Спосіб нормування, обліку, нарахування та виплати заробітної плати регламентує форма заробітної плати (грошова та натуральна; індивідуальна та колективна). Основною формою заробітної плати є її виплати у грошовій формі (ст. 23 Закону України "Про оплату праці"). Оплата може провадитися за результатами індивідуальних і колективних робіт (ст. 97 КЗпП). Колектив бригади може розподіляти колективний заробіток із застосуванням коефіцієнта трудової участі (ст. 252-7 КЗпП).

Чинним законодавством визначено строки виплати заробітної плати (ст. 115 КЗпП) та строки розрахунку при звільнення (ст. 116 КЗпП). Матеріальна відповідальність за затримку розрахунку під час звільнення передбачена (ст. 117 КЗпП).

У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП, роботодавець повинен виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. За наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене у ст. 117 КЗпП відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, якщо звільнений працівник до одержання остаточного розрахунку стане на іншу роботу, розмір зазначеної у ст. 117 КЗпП компенсації зменшується на суму заробітної плати, одержаної за новим місцем роботи. Чинним законодавством передбачена кримінальна відповідальність за порушення трудових прав громадян щодо невиплати заробітної плати (ст. 175 КК України).

Адвокат має знати основні правові форми охорони заробітної плати: захист від дискримінації у сфері оплати праці; недопустимість зниження розміру заробітної плати; індексація заробітної плати; обмеження відрахувань із заробітної плати; привілеї виплати заробітної плати; встановлення правил виплати заробітної плати; забезпечення своєчасної виплати заробітної плати.

Адвокатові доцільно послуговуватися постановою пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" від 24 грудня 1999 року № 13.

9.10. Підстави і вимоги матеріальної відповідальності робітників за шкоду, що заподіяна підприємству, установі, організації діями робітника