Розділ З. УКРАЇНСЬКЕ КОЗАЦТВО У МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИНАХ (до 1648 р.)

Такі дії козацтва спричинили обурення при султанському дворі — турки почали готуватися до війни, а султан вимагав від польського уряду повного знищення козаків, скасування польських прикордонних замків і відбудови зруйнованих турецьких фортець та сплати контрибуції. Однак кримський хан самостійно і поспішно виступив перед масштабним турецьким наступом, що врятувало справу для Речі Посполитої — татари були розбиті на р. Кам'янці та при переправі через Дністер. Турецьке ж військо мусило повернутися за Дунай і розпочати переговори з польською стороною. Так, в атмосфері страху перед війною з Туреччиною відбувався 1590 р. польський сейм. Коронний гетьман Ян Замойський навколішки благав сейм серйозно замислитися над турецькою загрозою. Польський уряд повинен був вирішити, що робити з козаками — покарати їх (тим паче, що до міжнародних проблем додалися внутрішні — цими роками козаки все частіше почали нападати на шляхетські маєтки). В умовах зовнішньої загрози сейм вирішив пробачити козакам старі провини, підтвердити "вольності", продовжити набір козаків на державну службу (спочатку планували 20 тис. осіб, але в кінцевому варіанті виявилося лише 3 тис. осіб) і навіть надати шляхетські маєтки найвизначнішим козакам. Передбачалося, що реєстрові козаки матимуть "пашпорт" від свого сотника, а решта повинні розійтися по домівках. План був цілком нереалістичний і розширення козацьких прав на словах, за затримання та нестачі коштів у реальному житті лише спричинило в майбутньому козацькі повстання і конфлікти з урядом.

Тим часом конфліктна ситуація, яка виникла між Туреччиною та Польщею, привернула увагу інших європейських держав. Австрія, Іспанія та Папський престол вирішили підтримати Річ Посполиту у війні проти Туреччини. Але проти такого конфлікту виступила Англія та її посол у Стамбулі зумів переконати султана примиритися з Польщею. Однак з цих заходів козацтво таки отримало певну користь — про нього стало відомо далеко за межами Центрально-Східної Європи.

Початок XVII ст., особливо його перша чверть, відзначилися зростанням активності козацьких морських походів. У 1606 р. козаки кілька разів нападали на турецькі міста на чорноморському узбережжі, ходили на Кілію та Віл город, далі на Варну, де перебили багатьох мешканців та забрали багату здобич. Восени 1608 р. козаки "хитрістю" взяли Перекоп і спалили його. В 1609 р. козацькі війська атакували придунайські міста та Віл город на Дністрі.

Після 1612 р., коли основні бойові дії проти Московії завершилися, козаки змогли розгорнути активну діяльність на півдні. Період між 1613—1620 рр. став добою морських походів на Туреччину та підлеглі їй землі. В 1614 р. козаки вдалися до безпрецедентного кроку — вирушили на Туреччину навпростець через Чорне море й увірвалися до Трапезунду та знищили його околиці. Для місцевих мешканців це було чималою несподіванкою, оскільки на них уже давно ніхто не нападав. Далі козаки пішли на Синоп, який мав назву "місто коханців", зруйнували тамтешній замок, знищили турецький арсенал і спалили багато галер. Стамбул був шокований таким перебігом подій, розгніваний султан хотів навіть повісити великого візира Ахмет-башу, але обмежився лише його побиттям. Річ Посполита прожила другу половину 1614 р. в страху перед війною з турками і спробувала приборкати козаків — спеціальна комісія Януша Острозького видала ординацію, котра урізала їхні права.

Але тоді козаки не надто зважали на такі постанови і навесні 1615 р. здійснили новий великий морський похід (на 80 чайках) — на околиці Стамбула. Ця подія виявилася не менш знаковою, ніж похід навпростець через море попереднього року. Турки вислали за козаками погоню, але наздогнали їх лише біля гирла Дунаю, де козаки їх і розбили, до полону потрапив турецький адмірал (там і помер). Під час бою козаки захопили кілька турецьких галер, пригнали їх до Очакова і показово спалили на очах у турецької залоги міста. Це переповнило чашу терпіння турків, і 1616 р. на Україну вирушив турецький флот на чолі з Алі-башею, але його вщент розбили козаки під проводом Петра Сагайдачного, після чого пішли походом на Кафу, спалили місто і випустили багато невільників. Але козаки вирішили, що на один рік цього буде замало і невдовзі вирушили на Самсун (на Схід від Синопу), але через погодні умови опинилися під Трапезундом і знову здобули та пограбували місто. Каральна експедиція Ібрагім-баші не зловила козаків під Очаковом під час повернення додому, оскільки вони пішли в обхід через Азовське море. Так, кілька років поспіль козаки практично безкарно "шарпали" турецькі землі і Стамбул безсильно за цим спостерігав. Урешті Туреччина спромоглася організувати новий похід на Річ Посполиту під командуванням Іскандер-баші. Але королевич Владсилав зміг стримати над Дністром турецьке військо й укласти у вересні 1617 р. трактат під Яругою, за яким польський уряд зобов'язувався не допускати до нових морських походів і взагалі знищити козацтво. Однак не могло бути й мови, щоб останній пункт було введено в життя, оскільки уряд не міг собі дозволити надміру тиснути на козаків. Від останніх лише вимагали спалити човни в обмін на грошову компенсацію та зменшити кількість реєстрових козаків і не приймати до себе випадкових авантюрних людей (так звана Вільшанська угода 1617 р.). Козаччина сподівалася на те, що ці рішення так чи інакше не будуть реалізовані з огляду на нові московські плани польського уряду. І вже невдовзі після трактату під Яругою козаки знову вчинили морський похід, під час якого було розгромлено турецький флот і вбито його адмірала.

В умовах наближення польсько-турецької війни 1620 р. відбувся похід козаків прямо на Стамбул, при чому страх перед козаками був настільки великий, що турецьких моряків киями зганяли на галери, якими планували йти проти козаків. Турецьке військо не змогло нічого вдіяти і козацтво рушило далі на Варну, котру спалило дощенту. Французький посол у Стамбулі повідомляв, що козаки "бушували" по всьому морю, як і де хотіли. Це змусило турків пришвидшити військові приготування і розпочати війну проти Речі Посполитої, в якій козаки добре відзначилися у битві під Хотином. Після турець- ко-польського перемир'я козакам знову було заборонено ходити морем на турецькі землі. Але уряд не виплачував обіцяних грошей, а козакам треба було з чогось жити. Тоді козаки таки організували 1622 р. новий похід на Туреччину, але виходили не Дніпром, а Доном, щоб не компрометувати польського уряду. В липні 30 козацьких чайок наблизилися до Стамбула, але обмежилися лише руйнуванням Анатолійського побережжя. Французький посол повідомляв, що "поголос про чотири козацькі чайки на Чорному морі лякає турків більше, ніж чума в Мореї або Берберії — так налякані вони з цього боку".

Навесні 1623 р. відбувся черговий похід козаків на море — з огляду на неприхильне ставлення сейму до козацтва, хотинські подвиги яких були швидко забуті владою, козаки вважали, що мають право тепер діяти на власний розсуд і навіть погрожували підняти повстання. Стамбул і цього разу був безборонний, оскільки турецький флот стояв у Кафі. Наприкінці літа козаки знову вибралися на турецькі землі, а крім того, М. Дорошенко здійснив похід на Перекоп як помсту за напад ногайських орд на чолі з мурзою Кантеміром на Покуття.

Того ж 1623 р. в Кримському ханстві відбулися зміни — ханом став Мехмед III Гірей, котрий прославився тим, що давніше зі своїм братом Шагін-Гіреєм створив розбійницьку державку в околицях Білгорода і поводився незалежно як щодо Криму, так і щодо Туреччини. Згодом султан вибачив братів, і завдяки сприянню візира дозволив Мехмеду стати ханом, а Шагінові — калгою. Відтоді спостерігається зближення між татарами та козаками. Річ у тім, що новий хан швидко забув ласку султана і почав провадити незалежну від Стамбула політику. Султан неодноразово надсилав братам фермани (письмові накази), щоб ті приборкали козацтво, яке докучало туркам своїми нападами, але Мехмед уперто ігнорував такі розпорядження і взагалі не відповідав султану. Також брати відмовилися будувати на нижньому Дніпрі укріплення проти козаків. До всіх звинувачень проти Мехмеда і Шагіна долучилися чутки про те, що брати буцімто готуються до походу проти Туреччини, хочуть узяти Адріанополь і навіть претендують на султанський престол.

Тоді турецький уряд вирішив посадити на ханстві Джанібек- Гірея. Хани-брати звернулися по допомогу до козаків. Останні в інтересах хана здійснили похід на Кафу (хоча перед польським урядом потім виправдовувалися, що їх випадково занесло хвилями до Криму і калга Шагін їм запропонував стати до нього на службу, на що вони, будучи у скрутному становищі, й погодилися). Після цього походу Шагін відправив їх із почестями на Запоріжжя, дозволивши взяти з собою християнських невільників.

Улітку 1624 р. султан відправив до Кафи турецький флот під проводом капудана Реджеб-баші*25 для приборкання бунтівних братів. При цьому Стамбул залишився безборонний і цим скористалися козаки, котрі на початку липня безперешкодно з'явилися в Босфорі і спалили околиці турецької столиці — Бу- юк-дере, Єнік-кой (європейський бік) і Стенію (азійське узбережжя), після чого спокійно, з награбованим майном, відпливли додому. Невеличкий флот, який був відправлений навздогін, навіть не наважився напасти на козаків, бо його командир Халіль-баша побоювався, що якщо ще ці рештки козаки розіб'ють, то можуть вдарити й на сам Стамбул.

*25: { Капудан-баша (інакше — капітан-паша) — командувач військово-морським флотом Османської імперії.}

Через два тижні козаки повторили похід на околиці Стамбула, три дні пробули на берегах Босфору, спалили Фарос та кілька сіл і погрожували напасти на арсенал. Така ситуація заохотила козаків до третього походу, котрий відбувся вже в серпні 1624 р. Чим цей похід завершився, невідомо, однак нечуваним був сам факт триразового походу на столицю Османської імперії впродовж двох місяців. Козаки як союзники Криму себе повністю виправдали — турецький диван (державна рада) відправив посланців до капудан-баші, щоб той повертався терміново з Криму до Стамбула. Похід Реджеб-баші виявився невдалим, бо його зустріло могутнє татарсько-козаць- ке військо. Коли турецький ставленик Джанібек-Гірей відступив до Кафи, то козаки з татарами здобули й її. Тому Реджеб- баші був змушений змиритися з перемогою Мехмед-Гірея і підтвердити визнання його кримським ханом.

Шагін-Гірей, який відігравав роль, фактично рівнозначну братові-хану, написав листа до польського короля, в якому заохочував до спільної боротьби проти Туреччини. Просив допомогти оловом і порохом, які раніше татари закуповували в турків, а також, щоб король дозволив козакам узяти участь в антитурецькій боротьбі — татари потребували могутнього рушничного війська, котре могло б успішно протистояти яничарам, що теж користувалися рушницями. Крім того, обіцяв повернути старий кордон між татарами і Річчю Посполитою (на відтинку Дніпро — Дон), віддати полякам Білгород, Тяги- ню і Кілію, забрати на кримський бік білгородську орду (яка найдужче докучала полякам і українцям). Польський уряд вагався — з одного боку, не хотів розривати мирних відносин з Туреччиною, з іншого — не бажав втратити нагоду порозумітися з Кримом.

У грудні 1624 р. Шагін уклав угоду з козаками, в якій обіцяв (присягаючи Аллахові і Магометові) утримуватися від кривд стосовно козаків і вимагав того ж від них, а також обіцяв допомагати проти їхніх ворогів (а козаки йому навзаєм). Це був перший відомий трактат Орди з Запорожжям, фактично мілітарний союз, угода про ненапад та взаємодопомогу.

Подальший розвиток протистояння козаків і татар проти турків збагатився появою авантюриста і претендента на султанський престол Олександра Яхії. За його власною версією, він був сином покійного султана МехмедаПІ (1595—1603) і внуком султана МурадаПІ (1546—1595). Його мати буцімто

була грекинею з імператорського роду Комненів, яка потай сповідувала християнство. Коли Мехемед вирушив у Стамбул, щоб стати султаном, вона нібито втекла з гарему і забрала Яхію в Македонію, де й хрестила на православ'я під іменем Олександра. Коли він мав 15 років, мати вислала його на двір імператора Рудольфа II. Відтоді він розпочав свої блукання, відрекомендовуючись законним спадкоємцем султанського престолу і шукав опіки у ворогів Туреччини. У Відні він зустрівся з лісовчиками (які там перебували на службі в імператора Фердинанда), котрі порадили звернутися до запорожців. Один із лісовчиків — князь Масальський — узявся бути посередником і звів Яхію з Іовом Борецьким.

Власне Яхія, цей "Олександр Отоманус", як його називали, мав зруйнувати турецьку імперію й очолити нове грецьке царство. Попри всю фантастичність постаті, митрополиту Іову сподобалася ідея антитурецької коаліції козаків, Московії, Криму та різних європейських володарів. Яхія перебував у жовтні тиждень при Іову в митрополичому монастирі св. Михайла, а далі був висланий зі священиком Филипом до Крилова, звідти — на Запорожжя. Козаки виявили готовність підтримати Яхію і домовилися, що з ним на війну піде 18 тис. осіб (до яких обіцяло приєднатися ще й донське козацтво), а він платитиме їм щомісяця гроші, які мали надійти з Флоренції. Крім того, організували йому на Запорожжі зустріч з Шагін-Гіреєм. Однак Яхія на зближення з калгою йшов неохоче і відмовився з ним їхати, оскільки побоювався, що Шагін видасть його за добру платню туркам, тому побачення відбулося з різних берегів Дніпра. Але, попри все, Шагін із братом погодилися допомагати Яхії.

Козаки планували, що події розвиватимуться таким чином: спочатку мав відбутися похід Шагін-Гірея на білгородського мурзу Кантеміра, після чого козаки мали поставити на молдавському господарстві свою людину (нібито сина Єремії Могили); далі на Туреччину мав вирушити Яхія з козаками (але козаки зволікали, чекаючи на гроші з Флоренції). Крім того, було відправлено посольство до Москви, сподіваючись, що цар підтримає антитурецьку боротьбу.

Але справи склалися інакше, ніж сподівалися союзники. По-перше, Кантемір розбив Шагіна під Бабадагом; по-друге,

з Флоренції не надходили обіцяні кошти; по-третє, з Москви посольство повернулося без жодних позитивних результатів. Похід на Туреччину спричинив велику експедицію на 300 чайках. Коли королівський посланець намагався стримати запорожців від цього походу, вони йому відповіли відомою фразою: "Знаємо, що король помирився з цісарем турецьким, але ми — ні!". Врешті козаки організували від весни до осені 1626 р. три морських походи — всі не надто вдалі для самих козаків, але водночас і руйнівні для турків. Принаймні вдалося зруйнувати кількасот поселень поблизу Трапезунду та спалити Кілію.