Розділ «ТЕМА 22. Роздержавлення і демонополізація економіки при переході до ринку»

Суттєві негативні наслідки приватизації певною мірою спричинені і недоліками та суперечностями ЇЇ законодавчої бази. Це ство

Схема 22.7. Стратегічні пріоритети четвертого етапу приватизації

рило сприятливі умови для зловживань у процесі приватизації, породило корумпованість чиновників, причетних до її здійснення, не забезпечило дієвого захисту інтересів більшості населення України.

Виявлені суперечності та недоліки зумовили перехід до нового етапу приватизації, що розпочався з прийняттям Державної програми приватизації на 2000-2002 роки і отримав назву етапу грошової приватизації. Він був також зумовлений тим, що на початок XXI ст. в Україні сформований достатній масив інтелектуальних, організаційних та правових засад ринкової економіки. Тому приватизацію уже не можна розглядати тільки як інструмент трансформації державної власності у недержавну. Вона повинна бути важелем розв'язання таких важливих проблем розвитку економіки, як темпи економічного зростання, посилення корпоративного сектора економіки, зростання ролі фінансових механізмів у функціонуванні економіки. Основні пріоритети на цьому етапі такі (див. схему 22.7).

На підставі названих пріоритетів визначено і основні завдання приватизації: створення ефективного власника, тобто умов, за яких розв'язується проблема інвестицій у приватизовані об'єкти у післяприватизаційний період і формування ефективного менеджменту; досягнення максимальної відкритості та прозорості процедур приватизації; зосередження на індивідуальній приватизації, особливо стратегічних підприємств; збільшення надходжень до державного бюджету коштів, одержуваних від приватизації шляхом підвищення конкурентності та прозорості продажу об'єктів приватизації; оптимізація структури державної власності у реальному секторі економіки.

Однак практика здійснення поставлених пріоритетів та завдань показує, що досягти їх упродовж майже 10 років повністю не вдалося. Не сформовано необхідну законодавчу базу. Крім Державної програми приватизації на 2000-2002 роки, жодну іншу програму не було затверджено. Не сформовано і необхідні для вдосконалення механізму приватизації відповідні законодавчі акти. Процесу приватизації заважали політична нестабільність у суспільстві, корумпованість правоохоронних органів, особливо судів, незаінтересованість певних прошарків великого бізнесу і пов'язаного з ним чиновницького апарату у прозорості приватизації. Тому реалізація визначених завдань, враховуючи світову фінансову кризу, переноситься на невизначений час.

22.4. Демонополізація економіки в період ринкової трансформації

Загальновідомо, що ринковий механізм регулювання економіки, поряд з приватною власністю і вільними цінами, охоплює такий елемент, як конкуренція. Його можна порівняти з мотором машини. Навіть виготовлена за найновішою технологією машина без мотора працювати не може. Таким мотором ринкового механізму є конкуренція. Без неї ринкова економіка нормально функціонувати не може. Тому одним із важливих завдань у процесі ринкової трансформації командної системи є створення конкурентного середовища. Лише через роздержавлення власності це завдання вирішити неможливо. Його реалізація пов'язана з демонополізацією економіки.

Необхідність демонополізації як напряму створення конкурентного середовища зумовлюється специфікою командної економіки, яка була не лише тотально одержавлена, а й тотально монополізована. Економіці колишнього СРСР (а отже, і України як її складової частини) був притаманний особливий тип монопольного господарства. Це була монополія державної власності за змістом та чиста монополія за формою, яка проявлялась у тому, що головну роль в економіці відігравали декілька підприємств-гігантів, які, будучи державними, не були конкурентами. Таке становище існувало як у галузі виробництва, так і у фінансовій та торгово-розподільній сферах.

Особливістю монополізму колишньої радянської економіки було те, що він виник не стихійно, як це було характерно для країн ринкової економіки, а цілеспрямовано формувався державою, бо лише такий господарський механізм забезпечував як централізоване управління економікою, так і підтримку політичної системи, що існувала в країні.

Це і зумовило докорінну відмінність монополізму в радянській економіці порівняно з країнами ринкової економіки. По-перше, в останніх монополізм виник на основі ринкових механізмів, в умовах ринку, тоді як у СРСР монополізм був породжений державою і, по суті, виключав реальні ринкові механізми господарювання, робив товарно-грошові відносини формальними. По-друге, в країнах ринкової економіки монополії не є взаємопов'язаними, тоді як у командній економіці монополізм одних галузей зумовлює монополізм всієї економіки та інших сфер. По-третє, між монополіями країн ринкової економіки існує конкуренція, тоді як у командній економіці монополізм несумісний з конкуренцією.

Отже, в Україні був адміністративний монополізм, а у розвинутих країнах - монополізм економічний. Особливості монополізму командної економіки роблять неможливим його адаптацію в перехідний період, а зумовлюють необхідність його радикальної перебудови, або демонополізації. Якщо в країнах соціально орієнтованої економіки йдеться про обмеження монополізму або антимонопольну діяльність, то при переході до ринкової економіки цих заходів недостатньо, необхідні радикальні заходи, спрямовані на демонтаж тотального державного монополізму в усіх сферах економіки. Вони і становлять зміст того процесу, що називається демонополізацією економіки. Головною її метою є формування конкурентного середовища в економіці. Для цього необхідно зниження рівня монополізації товарних ринків, обмеження зловживання монопольними суб'єктами економіки, усунення впливу державних галузевих органів управління та фінансово-кредитного механізму на виробництво, розподіл і обмін продукції, зменшення залежності суб'єктів господарювання від державних управлінських структур, захист інтересів підприємців та споживачів від монопольної діяльності, її попередження і обмеження, адаптація менеджменту на всіх рівнях економіки до ринкових умов.

Об'єктами демонополізації є, по-перше, монополізовані товарні ринки, тобто ринки, на яких діє хоча б одне монопольне утворення або на які обмежується доступ нових суб'єктів господарювання. По-друге, до них належать суб'єкти господарювання, що посідають монопольне становище на ринку як у виробничій, так і в інших сферах. По-третє, такими об'єктами є державні організаційні структури монопольного типу, якими є об'єднання державних підприємств, створені, як правило, на основі колишніх міністерств і наділені державними повноваженнями щодо здійснення окремих функцій виконавчої влади (управління майном, доведення державного замовлення, централізований розподіл ресурсів).

Демонополізація економіки в Україні здійснюється такими способами (див. схему 22.8).

Важливим способом демонополізації економіки є децентралізація державного управління економікою. Вона зводиться до реорганізації або ліквідації державних організаційних структур монопольного типу, основними ознаками яких є наявність централізованої форми доведення завдань з номенклатури та обсягів виробництва продукції, її розподілу і продажу споживачам, закріплення права управління

Схема 22.8. Основні способи демонополізації економіки в період ринкової трансформації

майном суб'єктів господарювання, що входять до його складу, встановлення цін на продукцію цієї організаційної структури. Це колишній Держплан УРСР, Держпостач УРСР, Республіканський комітет цін та ін. Демонополізація здійснюється шляхом розмежування функцій управління між різними органами влади і управління, обмеження і регламентування функцій центральних та місцевих органів державної влади, органів місцевого та регіонального самоуправління стосовно суб'єктів господарювання та позбавлення зазначених органів функцій, не властивих органам державного управління, а також права втручатися у господарську діяльність підприємств, та скорочення кількості галузевих органів державної виконавчої влади. Лише протягом 1997-1999 років цим способом було створено 2112 нових суб'єктів господарювання.

Другим способом демонополізації економіки є послаблення або зняття бар'єрів, що обмежують входження суб'єктів господарювання на існуючі товарні ринки. Його реалізація полягає у скороченні переліку товарів, що підлягають квотуванню та ліцензуванню, обмеженні переліку видів підприємницької діяльності, яка ліцензується або є державною монополією, у скасуванні або обмеженні податкових, кредитних та інших пільг, що надаються державою монопольним утворенням, припиненні антиконкурентних дій суб'єктів господарювання щодо підтримання обмежень входження на ринок інших суб'єктів. У результаті здійснення заходів щодо послаблення та зняття вищезгаданих бар'єрів за 1997-1999 роки на монополізовані ринки України вступили 224 нові господарські одиниці.

Демонополізація здійснюється також через стимулювання входження на монополізовані товарні ринки нових суб'єктів господарювання. Це такий спосіб демонополізації, за яким суб'єктам господарювання, що вступають на монополізовані товарні ринки, надаються певні пільги щодо оподаткування, кредитування, розміщення державних замовлень та інші, що створює заінтересованість у здійсненні їх діяльності. До таких пільг належить і стимулювання інвестицій, в тому числі іноземних, спрямованих на зниження рівня монополізації ринків, і надання державної підтримки створюваним у процесі конверсії військово-промислового комплексу новим суб'єктам господарювання. Завдяки цьому способу протягом 1997-1999 років на монополізованих ринках з'явилися 147 нових суб'єктів.

Четвертим способом демонополізації економіки є поділ державних монопольних утворень. Він здійснюється шляхом утворення декількох нових самостійних суб'єктів господарювання на основі структурних підрозділів таких об'єднань. Такий поділ зазвичай відбувається в процесі роздержавлення власності за наявності таких обставин, як відсутність тісного технологічного зв'язку між підприємствами та структурними підрозділами, що входять до об'єднання, або коли вони автономно виробляють подібну продукцію. Цей спосіб не повинен стосуватись так званих природних монополій. Невиправданий він і тоді, коли розукрупнення приведе до зниження ефективності використання виробничого потенціалу або погіршення якості та конкурентності продукції. За 3 роки (1997-1999 роки) було здійснено поділ 94 державних монопольних утворень.