Розділ «ТЕМА 22. Роздержавлення і демонополізація економіки при переході до ринку»

в) лізингові концесії, які подібні до сервісних, але відрізняються від них тим, що реконструкція та оновлення об'єктів фінансується та проводиться державною стороною.

Ефективність концесії значною мірою залежить від чіткого визначення та забезпечення виконання прав та обов'язків як концесіонера, так і концесієдавця. Найважливішим засобом реалізації цього положення є концесійний договір. Це документ, відповідно до якого уповноважений орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування (концесієдавець) надає на платній та строковій основі концесіонеру право створити об'єкт концесії чи суттєво його поліпшити та здійснювати його управління згідно з чинним законодавством. Таке визначення дає Закон України "Про концесії". Саме в договорі здійснюється розподіл ризику та гарантій між обома суб'єктами концесії. Концесійні договори, як правило, укладаються на 30-40 років, але не більше ніж на 99. Такий максимальний термін передбачений і законодавством України. Важливою передумовою дієвості концесійних договорів є оголошення тендера та детальне дослідження наслідків концесії, зокрема стосовно впливу на навколишнє середовище. Нерідким є і опитування громадської думки щодо передбачуваної концесії. Концесійний договір є також засобом здійснення контролю над наданими у концесію об'єктами. Саме у договорі визначаються умови контролю держави щодо тарифів на послуги, які надаються концесіонерами.

Світова практика використання концесій підтвердила їх ефективність. Це випливає з переваг концесії. По-перше, концесії дозволяють залучати приватні капітали до фінансування об'єктів громадської інфраструктури, фінансові потреби якої держава за рахунок бюджетних коштів у повному обсязі задовольнити не в змозі. Концесія забезпечує залучення таких ресурсів від приватного сектора та відповідний рівень прибутковості в процесі функціонування об'єктів інфраструктури. По-друге, концесія забезпечує комплексний підхід до процесів проектування, будівництва, експлуатації та обслуговування об'єктів громадської інфраструктури. У концесіонерів висока заінтересованість у взятті на себе відповідальності за весь проект у цілому, бо доскональні проекти створять переваги для їх реалізації та подальшої експлуатації об'єктів. По-третє, концесія надає змогу використовувати в управлінні концесійними об'єктами ринкові методи, обмежити втручання держави у підприємницьку діяльність. Втім, держава не втрачає повністю управлінську роль за функціонуванням концесійних підприємств, бо залишає за собою широке коло повноважень стосовно контролю за концесіонером і несе відповідальність за дотримання основних принципів функціонування інфраструктури.

В Україні почалась робота із запровадження концесій. Найпоширенішою сферою концесійних відносин є дорожній комплекс. Починається будівництво платних автомобільних шляхів. Створено нормативно-правову базу для цього. Розроблено 7 індивідуальних пропозицій для реалізації проектів із будівництва автомобільних шляхів. Укладено перший концесійний договір на будівництво та експлуатацію автодороги "Львів - Краковець" із консорціумом "Концесійні транспортні магістралі". Урядовою програмою затверджено будівництво п'яти основних магістралей загальною протяжністю траси у 3650 км.

Світовий досвід засвідчує можливість застосування концесій не лише у шляховому господарстві. Концесія може бути застосована до різноманітних сфер, що надають громадські послуги, - автопарки, аеропорти, системи водопостачання, громадське харчування, енергопостачання, зв'язок, кабельне телебачення та ін. Певна робота щодо запровадження концесій у названих сферах в Україні проводиться, однак повільними темпами. Одна з причин - недосконалість законодавства та нормативної бази та непрофесіоналізм органів влади в організації концесій. Проте потреба в розширенні концесійних відносин в Україні є безсумнівною. Концесія - це ефективна форма залучення як іноземних, так і вітчизняних приватних інвесторів. Це дозволяє державі уникати початкових капіталовкладень і при цьому зберегти у власності свої об'єкти та повніше задовольнити потреби суспільства. До того ж розширення концесійних відносин сприятиме інтеграції економіки України у світове господарство.

Формою комерціалізації є також корпоратизація. Під нею розуміють перетворення державного підприємства на відкрите акціонерне товариство, 100% акцій якого первісно належить державі, а орган, уповноважений управляти державним майном, виступає єдиним засновником такого товариства. Цей процес характеризується рядом ознак. По-перше, відбувається зміна організаційно-правової форми державного майна. Державне підприємство, статус якого регламентується передусім Господарським кодексом України, набуває статусу акціонерного товариства, що визначається Законом України "Про господарські товариства". По-друге, у процесі корпоратизації створюються тільки відкриті акціонерні товариства, акції яких можуть розповсюджуватись шляхом відкритої передплати та купівлі-продажу на біржі. По-третє, корпоратизація здійснюється насильницьким законодавчим способом, переважно державою.

Розкриваючи суть корпоратизації, слід зазначити, що воно не замінює державну власність на недержавну. При перетворенні державного підприємства у відкрите акціонерне товариство майно залишається у власності держави, бо в разі створення акціонерного товариства всі його акції залишаються у власності держави. Отже, корпоратизація означає зміну лише організаційно-правової форми підприємства, а не форми власності. Тому вона не може виступати способом приватизації майна державних підприємств, а є тільки її передумовою. Корпоратизація приводить до реформування управління державною власністю і є підготовкою до приватизації. Саме остання і є однією з основних цілей корпоратизації.

Необхідність корпоратизації насамперед зумовлюється потребами приватизації майна державних підприємств. Великі та середні державні підприємства приватизувати практично неможливо, бо вітчизняні покупці не мають достатніх коштів для викупу державного підприємства як цілісного майнового комплексу, а іноземних інвесторів відлякує нестабільність політико-економічного становища України. Перетворення державних підприємств на відкриті акціонерні товариства створює сприятливі умови для приватизації через продаж акцій. До того ж, це дало можливість громадянам України реалізувати свої приватизаційні сертифікати для придбання акцій великих і середніх підприємств.

Корпоратизація державних підприємств спричинена також потребами формування механізму ринкової економіки. Державні підприємства є організаційно-правовою формою державного майна, але вони не пристосовані до функціонування в ринкових умовах, оскільки мають обмежені можливості отримання фінансових ресурсів. Створення акціонерних товариств дозволяє їм оперативно мобілізувати необхідні ресурси через продаж акцій.

Перетворення державних підприємств на акціонерні товариства дає можливість зберегти великі та середні підприємства як основу промислового виробництва у формі, адекватній ринковій системі господарювання, оскільки створює необхідні умови для формування фінансово-промислових груп, які в розвинутих країнах виступають тією силою, що визначає характер економічного розвитку.

Процес корпоратизації державних підприємств в Україні відбувається високими темпами. Створено понад 10 тис. акціонерних товариств (АТ) на базі середніх та великих підприємств, що дозволило подвоїти частку таких товариств у загальній кількості АТ і довести її майже до третини. Однак серйозною перешкодою їх успішного функціонування є недосконалість законодавчої бази. У нашій державі до 2008 р. не було базового закону, який би регулював діяльність акціонерних товариств, оскільки Закон України "Про господарські товариства" недосконалий та містить занадто загальні положення. Про це свідчить хоча б таке порівняння. У названому законі з урахуванням змін є лише 26 статей, що стосуються акціонерних товариств, тоді як у законі Російської Федерації "Про акціонерні товариства" - 95 статей, в аналогічному законі Німеччини - 400 статей, а в законі про компанії у Великій Британії - 727 статей. Виникла необхідність прийняття нового закону про акціонерні товариства, який би визначав на рівні сучасних світових стандартів увесь комплекс питань щодо функціонування корпоративної власності у формі акціонерних товариств, холдингів, інвестиційних компаній, інших інституціональних інвесторів. Проекти такого закону протягом багатьох років розглядалися у Верховній Раді, і тільки у 2008 р. закон було прийнято.

22.3. Особливості приватизації державного майна в Україні

Другою формою роздержавлення власності є приватизація. У найзагальнішому вигляді її можна визначити як процес відчуження майна, що знаходиться у власності держави, на користь громадян та недержавних юридичних осіб. Тобто приватизація - це перехід від державної до різних форм недержавної власності.

Приватизація в Україні здійснюється під впливом, з одного боку, набутого світового досвіду роздержавлення, а з іншого - соціально-економічних та політичних особливостей країни. Це і зумовлює специфіку приватизаційних процесів. Економіка України перед початком ринкової трансформації характеризувалась такими рисами, як тотальне одержавлення і тотальна монополізація, відсутність вільних капіталів, що могли б бути використані для приватизації, нерозвинутість ринкової інфраструктури та неринкова структура. Ці обставини призвели до неоднозначного розуміння приватизації. З одного боку, потреба у створенні умов для формування приватного підприємництва вимагала здійснення приватизації відносно високими темпами, щоб сформувати достатній прошарок самостійних суб'єктів господарювання, без якого будувати ринкову економіку практично неможливо. А з іншого боку, необхідний значний обсяг вільних грошових капіталів, щоб здійснювати приватизацію державного майна. Розв'язання цієї суперечності було досягнуто шляхом поєднання платних і безплатних форм приватизації. Саме у цьому й полягає основна особливість приватизації в Україні.

Концепцією приватизації передбачалось частину державного майна, що підлягає приватизації, передати у власність громадян України безплатно, рівними частинами, а іншу частину приватизувати за гроші. Для забезпечення приватизації законодавство встановлювало специфічні платіжні засоби -приватизаційні папери. Прийнятий у 1992 р. Закон України "Про приватизаційні папери" запроваджував два види таких паперів - приватизаційні майнові сертифікати, що використовувались при приватизації майна державних підприємств, та житлові чеки, за допомогою яких здійснювалась безоплатна приватизація державного житлового фонду. Право на отримання приватизаційних паперів отримував кожен громадянин України. їх номінальна вартість була однаковою для всіх громадян.

Приватизаційні папери були специфічними платіжними засобами, використати які можна було лише в процесі приватизації. Власник такого папера, беручи участь у приватизації державного майна, мав право частину ціни цього майна оплатити своїм приватизаційним папером відповідно до його номіналу. Оскільки громадяни України отримували такі папери безплатно, а оплачували ними приватизоване майно, то таким чином вони одержували частку державного майна безплатно.

Отже, в Україні було вибрано сертифікатну модель приватизації. Її реалізація потребувала певного комплексу взаємопов'язаних елементів, що становлять механізм приватизації. Він включає суб'єкти приватизації, її об'єкти, методи оцінки майна, що приватизується, способи та порядок приватизації, платіжні засоби приватизації і порядок їх використання, порядок приватизації та пільги окремим категоріям покупців. Вихідним елементом цього механізму є суб'єкти приватизації. їх визначено Законом "Про приватизацію майна державних підприємств". Це державні органи приватизації, покупці, продавці та посередники.

Державну політику у сфері приватизації здійснює Фонд державного майна України, створений 19 серпня 1991 р. постановою уряду УРСР. Він розробляє і подає Кабінету Міністрів України проекти державних програм приватизації, організовує і контролює їх виконання, змінює у процесі приватизації організаційно-правову форму підприємств державної власності, зокрема, перетворюючи їх у відкриті акціонерні товариства, продає державне майно у процесі його приватизації, укладає угоди з посередниками щодо організації підготовки до приватизації та продажу об'єктів приватизації, видає ліцензії для залучення іноземних інвесторів до процесу приватизації, здійснює інші передбачені законодавством функції. Одним із важливіших завдань Фонду є розробка методичних нормативних документів з питань приватизації. Для здійснення своїх повноважень та завдань Фонд створює регіональні відділення в Автономній Республіці Крим, областях та містах Києві і Севастополі. В інших містах та районах України Фонд може відкривати свої представництва.

У системі державних органів приватизації важливе місце посідає Спеціальна контрольна комісія Верховної Ради України з питань приватизації, її склад обирається з числа народних депутатів України. Комісія здійснює систематичний контроль за додержанням законодавства України про приватизацію, виконанням Державної програми приватизації, а також дотриманням законодавства в нормативних актах з питань приватизації, які приймаються Кабінетом Міністрів України, Фондом державного майна, Національним банком та іншими уповноваженими органами.

Важливою є також діяльність Національної мережі центрів сертифікатних аукціонів, заснованої 12 лютого 1995 р. на виконання Указу Президента України "Про заходи щодо забезпечення прав громадян на використання приватизаційних майнових сертифікатів". До цієї мережі входять Український центр сертифікатних аукціонів, регіональні центри сертифікатних аукціонів в АР Крим, областях, містах Києві і Севастополі та їх представництва. її завданнями були забезпечення прав громадян України на придбання акцій, інших об'єктів приватизації шляхом використання приватизаційних майнових сертифікатів, здійснення комплексу організаційних заходів, необхідних для продажу акцій та інших об'єктів приватизації, створення та ведення реєстрів акціонерів, сприяння розвитку в Україні фондового ринку та ін. Після завершення в 1999 р. сертифікатної приватизації Національна мережа центрів сертифікатних аукціонів була реформована в державну компанію "Національна мережа аукціонних центрів". Вона є провідною організацією з продажу майна, що перебуває в стадії приватизації (за законами про приватизацію), та вважається базовою структурою з продажу державного майна, яке не належить безпосередньо до виробничої сфери і може бути відчужене (за Указом Президента України), а також є уповноваженою організацією з продажу рухомого та нерухомого майна Збройних Сил України (за розпорядженням Кабінету Міністрів України). "Національна мережа аукціонних центрів" бере активну участь у грошовій приватизації, реалізації основних напрямів Державної програми приватизації та здійсненні всього комплексу робіт з реформування відносин власності.