Розділ «ТЕМА 20. Глобалізація економіки»

Одним із найважливіших заходів лібералізації торгівлі Уругвайського раунду ГАТТ є передбачуване його рішеннями скорочення тарифів у торгівлі товарами. Так, щодо розвинених країн середньозважені імпортні тарифи намічається скоротити по 99% тарифних позицій з 6,2% до 3,7%, а зниження ступеня охоплення нетарифними бар'єрами стосовно країн, що розвиваються - з 18% до 5,5% від обсягу експорту 1992 р. Щодо країн, що розвиваються, максимальні тарифи запропоновано знизити по 61% узгоджених тарифних позицій з 15% до 11%. На імпорт з розвинутих країн середньозважений рівень тарифу має становити: країни, що розвиваються, з Азії - 8%, країни, що розвиваються, з Європи - 16%, країни Латинської Америки - 18%, країни Африки - 23%. Ці заходи суттєво посилюють лібералізацію світової торгівлі і тим самим поглиблюють процеси її глобалізації, дозволяючи досягти суттєвого економічного ефекту як у короткостроковій, так і в довгостроковій перспективі.

Одним із найрозвинутіших напрямів глобалізаційних процесів у світовій економіці є фінансова глобалізація. Остання пов'язана з фінансовими ринками. Фінансові ресурси на сучасному етапі є найбільш глобалізованим економічним ресурсом світу. Це пов'язано з тим, що цей вид ресурсу є одним із наймобільніших ресурсів світу. Рух фінансових ресурсів здійснюється на міжнародних фінансових ринках. Упродовж останніх десятиліть минулого століття сформувалася потужна інфраструктура таких ринків у результаті інтернаціоналізації фінансової сфери. Наслідком стала фактична незалежність світових фінансових ринків від політики певних країн світу. Це спричинило суттєві зрушення в процесі міжнародного руху капіталів. Він став набагато мобільнішим і відносно більш незалежним від реального сектора світової економіки. Це проявилось у суттєвому перевищенні темпів руху капіталів порівняно з темпом збільшення обсягів виробництва і експорту товарів та послуг.

За таких умов посилилась дія факторів, що зумовили глобалізацію міжнародних фінансових ринків. Зміцнення мобільності фінансових ресурсів у межах світової економіки, лібералізація фінансових ринків, посилення конкурентності у сфері міжнародного руху капіталів і спричинений цим пошук нових можливостей застосування фінансових ресурсів, нестабільність ринків у різних регіонах світу, інтенсивне поширення інформаційних технологій, збільшення кількості фінансових інновацій і стандартизація фінансових продуктів - усі ці

Схема 20.3. Основні тенденції глобалізації фінансових ринків

фактори при поглибленні інтеграційних процесів у світовій економіці і зумовили фінансову глобалізацію. Остання посилює роль фінансових ринків у процесі руху фінансових ресурсів між країнами і розширює міжнародну мережу фінансових організацій та змінює структуру управління ними.

Глобалізація фінансових ринків характеризується певними тенденціями (див. схему 20.3).

По-перше, посилюється конкуренція між кредиторами і позичальниками. Це пов'язано як із збільшенням потреби у фінансових ресурсах з боку урядів країн і приватних корпорацій, так і з пошуком оптимальних, з точки зору поєднання прибутковості і ризиків, сфер застосування фінансових ресурсів.

По-друге, фінансова глобалізація характеризується інтеграцією міжнародних ринків капіталів, що зумовлено, насамперед, здійсненим розвинутими країнами і рядом країн, що розвиваються, реформуванням своїх фінансових ринків. Починаючи з 1970-х років усі індустріально розвинуті країни лібералізували операції і капітали. Значну частину бар'єрів для входження на національні фінансові ринки було ліквідовано. Нерезиденти отримали право купувати цінні папери на національних ринках. Чимало цінних паперів, емітованих в одних країнах, почали котируватись на ринках інших країн. Значному прискоренню цих процесів сприяли нові електронні банківські технології. Це і посилило інтеграційні процеси на фінансових ринках.

По-третє, на фінансових ринках посилюються процеси їх конвергенції. Остання означає поступове усунення відмінностей в умовах функціонування міжнародних фінансових ринків, їх різних секторів. Уніфікуються умови укладання угод та здійснення платежів, стандартизується фінансова і бухгалтерська документація. Усуваються законодавчі перепони щодо розподілу інвестиційного і комерційного банківського бізнесу, зростає мережа фінансових холдінгів, що об'єднують інвестиційні і комерційні банки, страхові компанії, пенсійні та взаємні фонди.

По-четверте, відбувається комп'ютеризація та інформатизація фінансових ринків, що означає широке використання учасниками міжнародних фінансових ринків новітніх інформаційних систем, глобальних баз даних та інтегрованих систем управління операціями, таких як CEDEL, SWIFT, EUKOCLEAR, NASDAQ та інші.

В умовах глобалізації фінансових ринків зазнає зміни географічна структура потоків капіталу. Ще на початку 1990-х років понад 2/3 ресурсів міжнародного ринку капіталів розміщувались у країнах, що розвиваються. їх головними одержувачами були Латинська Америка, Південно-Східна Азія та країни - виробники нафти. На початку XXI ст. основними одержувачами на міжнародних ринках капіталів є банки та фінансові компанії країн Організації економічного співробітництва і розвитку.

Для фінансової глобалізації характерним є формування самоконтролю з боку приватних учасників ринку. Для цього використовується такий засіб, як розкриття фінансовими установами свого фінансового стану шляхом відкритого аудиту. Такий захід виступає своєрідною рекламою їх діяльності.

Важливим напрямом економічної глобалізації є кардинальна трансформація механізмів економічного регулювання з метою створення глобально інтегрованої регулюючої системи. Потреба в останній зумовлена рядом факторів, що уможливлюють якісне зростання ефективності економічної діяльності в межах світової економіки на базі міжнародної кооперації. Серед таких факторів - необхідність повнішого використання переваг вільного руху основних факторів виробництва, зумовленого лібералізацією; суттєве підвищення ролі гуманітарного капіталу у зв'язку з інтенсивним розвитком міжнародної взаємодії у сферах освіти, науки, охорони здоров'я і навколишнього середовища; зниження впливу держави на національну економіку, що потребує посилення координації між країнами, широке розповсюдження інформаційних технологій, що створює сприятливі умови для ефективного управління міжнародними комплексами розташованими в різних частинах світу. Глобалізація економіки, що прогресувала, на межі XX І XXI століть досягла такого якісного рівня, що глобальна система міждержавного регулювання світогосподарських зв'язків стала нагальною потребою. Це особливо наочно проявилось після світової фінансової кризи J 997-1999 років, яка розкрила дисбаланс між розвитком глобальної економічної діяльності ТНК та ефективністю глобального регулювання економічних процесів у межах світової економіки. Ще актуальнішою стала ця потреба в умовах світової кризи 2008 р.

Глобальна система міждержавного регулювання світової економіки є комплексом міждержавних норм, інтересів та практики, що визначають межі допустимої поведінки країн, їх урядів, організацій і компаній в міжнародній економічній діяльності. Основними напрямами формування і функціонування такої системи є:

1) вироблення міжнародних правил для міжнародної торгівлі товарами та послугами і єдиних правил функціонування міжнародної інфраструктури;

2) заходи стабілізації кон'юнктури на світових ринках сировини і продовольства;

3) регулювання міжнародних валютних відносин, балансів країн і міжнародної заборгованості;

4) заходи створення і функціонування регіональних, інтеграційних об'єднань, таких як ЄС, НАФТА, МЕРКОСУР, АСЕАН, АТЄС, ЄврАзЕС.

У реалізації процесів глобалізації регулювання міжнародної економіки важливу роль відіграють міжнародні економічні організації. Вони поділяються на дві категорії: міжурядові і неурядові. До перших належать міжнародні організації, членами яких є держави і які засновані відповідними договорами для виконання певних завдань. Серед них насамперед потрібно виділити універсальні організації, створені ООН. Це передусім МВФ, МБРР, Міжнародна фінансова корпорація, Міжнародна асоціація розвитку, ГАТТ/СОТ, Конференція ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД), Міжнародна організація праці (МОП) та ін. У процесі глобального регулювання бере участь і Рада Європи, до складу якої входять 40 держав, та Організація економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), що об'єднує близько ЗО країн, які займаються погодженням різних аспектів економічної політики і виробленням узгоджених її параметрів та типових законів іноземних інвестицій, ТНК, оподаткування, кредитування тощо. Суттєву роль у глобалізації регулювання світової економіки відіграють і такі організації, як група - 7 (8), група - 10, група - 22, група - 24 та група - 77. Про зростаючу роль міжурядових міжнародних організацій у глобалізації регулювання світогосподарських зв'язків свідчить і збільшення їх кількості з 37 у 1909 р. до 260 на початок XXI ст.

Зростає активність у процесах глобального регулювання різноманітних неурядових міжнародних організацій та інститутів громадського суспільства. Вони здатні чинити щоразу більший вплив на прийняття міжнародних рішень, тиснути на уряди та міжурядові структури. Однак слід зазначити, що процес глобалізації економічного регулювання далекий від досконалості, залишається дезінтегрованим, нерідко суперечливим, через що актуальним є пошук нових методів та підходів з метою приведення її у відповідність до завдань глобалізації світової економіки у XXI ст.