Розділ «ЧАСТИНА ІІІ. Макроекономіка»

Отже, обчислювати ВВП можна різними методами. Але при їх правильному використанні величина ВВП буде однаковою для кожного методу. Розбіжності, які виникають на практиці, пов'язані з похибками у тих статистичних даних, на підставі яких відбувається обчислення ВВП.

Схема 12.149. Структура валового внутрішнього продукту за доходами

Таблиця 12.2. Структура ВВП України за категоріями доходу (у %)

Визначення ВВП здійснюється на підставі ринкових цін товарів та послуг. Але в сучасних умовах ціни постійно змінюються, відбуваються інфляційні процеси, що супроводжуються зростанням ціни та знеціненням грошей. Цей фактор безперечно позначається на якості вимірювання ВВП, спотворюючи його справжню величину. Особливо це відчутно при визначенні динаміки ВВП. Щоб нейтралізувати вплив зміни цін при визначенні ВВП, розрізняють номінальний та реальний валовий внутрішній продукт. Номінальний ВВП- це ВВП, обчислений у поточних цінах періоду, за яким він визначається. А реальний ВВП визначається у незмінних або порівняльних цінах (в цінах базового періоду). Визначення ВВП у незмінних цінах дає змогу уникнути викривлення, створюваною зміною цін, і визначити динаміку фізичного обсягу товарів та послуг, що становлять В ВП. Саме реальний ВВП відображає його справжню динаміку, оскільки усувається вплив цінового фактору.

Залежність між номінальним та реальним ВВП проявляється через так званий дефлятор, який є відношенням між першим та другим. Тобто

Він є загальним індексом цін, що визначається з урахуванням усіх товарів та послуг, що створюються в національній економіці. Це індекс цін, який використовується для того, щоб відрізнити зміни ВВП, що є результатом руху цін, і зміни фізичного обсягу виробництва.

12.4. Система національних рахунків

Валовий внутрішній продукт є показником, що одночасно враховує сукупний дохід усіх суб'єктів національної економіки і загальний обсяг витрат на виробництво усіх товарів і послуг. Це дає можливість ведення всеохоплюючого обліку результатів економічної діяльності у

межах усієї країни. Здійснюється такий облік через систему національних рахунків. Вона є високоохоплюючою системою обліку, статистичних розрахунків і балансової моделі процесів виробництва і перерозподілу національного продукту країни. Ця система дає можливість складати цілісну картину руху національного продукту у формі доходів, характеризувати міжгалузеві зв'язки, фінансові та перерозподільні потоки. Система національних рахунків описує конкретний механізм функціонування національної економіки на усіх її рівнях, виходячи з тих реальних економічних зв'язків, що склалися в ній, та фактичної організації виробництва і розподілу продукту.

Система національних рахунків є статистичною моделлю ринкової економіки, сукупністю міжнародних стандартів і сучасних параметрів економічного розвитку країни. Вона охоплює всі види діяльності суб'єктів національної економіки, пов'язаної з виробництвом матеріальних благ і послуг, їх розподілом, перерозподілом і споживанням, розкриває економічні зв'язки між виробництвом, доходами і витратами. Головним призначенням системи національних рахунків є створення всеохоплюючої різноманітної інформації про стан і тенденції функціонування національної економіки. Це об'єктивна оцінка економічного минулого країни, на підставі якої можна обґрунтувати заходи впливу на національну економіку з метою досягнення певних загальноекономічних цілей для комплексного і всебічного аналізу процесу створення та використання валового внутрішнього продукту, співставлення економічних показників різних країн. Система національних рахунків, як зазначають автори популярного американського підручника "Економікс" професори К. Р. Макконнелл і С. Л. Брю, дозволяє тримати руку на економічному пульсі країни, вимірювати обсяг виробництва в конкретний момент часу, передбачити функціонування економіки в довгостроковій перспективі і виступає основою формування державної політики, яка без таких розрахунків ґрунтувалась би на інтуїції.

Система національних рахунків почала формуватись з кінця 1940-х років. Велику увагу цьому процесу надавала Статистична комісія 00Н. Під її егідою ця система удосконалювалась і зараз застосується в понад 150 країнах. З середини 90-х років минулого століття вона використовується і в Україні.

Система національних рахунків базується на концепції, ухваленій Статистичною комісією 00Н у 1993 p., і включає такі принципи (див. схему 12.11).

Основу системи національних рахунків складають зведені рахунки, що є балансовими побудовами за принципом: доходи - видатки, ресурси - їх використання. Система включає такі національні рахунки: виробництва; споживчих витрат; доходів і їх використання;

Схема 12.11. Принципи побудови системи національних рахунків

нагромадження (капіталоутворення); фінансування капітальних затрат. Усі вони, врешті-решт, об'єднуються у зведену економічну таблицю, на основі якої складається міжгалузевий баланс у вигляді таблиці "затрати - випуск". Усі показники системи національних рахунків кореспондуються між собою у вигляді рівностей.

Розглянемо основні макроекономічні показники виміру національного продукту. Вихідним є показник валового внутрішнього продукту (ВВП), що, як ми вже з'ясували, визначає сукупну ринкову вартість усіх товарів та послуг, створених резидентами та нерезидентами на території країни протягом певного періоду часу за виключенням вартості проміжного споживання.

Другим макроекономічним показником є валовий національний продукт (ВНП). Його визначення пов'язане з власністю на фактори виробництва, з допомогою яких створюється суспільний продукт. ВВП створюється як резидентами, фактори яких є власністю громадян даної країни, так і нерезидентами. В той же час частина національних факторів виробництва, що є власністю громадян даної країни, використовується для виробництва товарів та послуг за межами даної країни. Тому ВНП визначають як товари та послуги, створені лише національними факторами виробництва як усередині даної країни, так і за її межами. ВНП визначають шляхом зменшення ВВП на величину товарів та послуг, створених нерезидентами, і одночасно збільшення його на величину факторних доходів, створених національними факторами виробництва, що є власністю даної країни, за її межами. Тобто ВНП визначається корегуванням ВВП на різницю між факторними доходами, одержаними від закордонного використання національних факторів виробництва даної країни, і факторними доходами, одержаними нерезидентами в даній країні. Тому ВНП можна обчислити за формулою:

де ДЗВ - різниця між доходами, одержаними даною країною від її закордонних інвестицій, і доходами, що отримані в даній країні нерезидентами. Різниця між ВВП і ВНП в розвинутих країнах відносно невелика, вона коливається в межах одного відсотка.

Третім макроекономічним показником є чистий внутрішній продукт (ЧВП). Потреба в його визначенні випливає з того, що як ВВП, так і ВНП визначають не лише нову, створену факторами виробництва в поточному періоді, вартість, а й частину зносу основного капіталу економіки у вигляді амортизації. ЧВП і дає можливість визначити цю нову вартість. Це досягається шляхом вирахування з ВВП амортизаційних відрахувань. Тобто ЧВП обчислюється за формулою:

де А - амортизаційні відрахування.