Слово дисципліна має кілька значень. Одні під дисципліною розуміють збірку правил поведінки, другі називають дисципліною сталі, виховані звички людини, треті вбачають у дисципліні лише слухняність. Усі ці окремі думки більш-менш наближаються до істини, але для правильної роботи вихователя необхідно мати точніше уявлення про саме поняття "дисципліна".
Іноді дисциплінованою називають людину слухняну. Звичайно, в переважній більшості випадків від кожної людини вимагається точне й швидке виконання наказів і розпоряджень вищестоящих органів та осіб, і все-таки в суспільстві так звана слухняність є зовсім недостатньою ознакою людини дисциплінованої – проста слухняність нас задовольнити не може, тим більше не може задовольнити сліпа слухняність, якої звичайно, вимагали в старій, дореволюційній школі.
У суспільстві дисциплінованою людиною ми маємо право назвати тільки таку, яка завжди, в усяких умовах зуміє вибрати в собі твердість продовжувати таку поведінку до кінця, незважаючи ні на які труднощі та неприємності.
Само собою зрозуміло, що не можна виховати таку дисципліновану людину тільки з допомогою самої дисципліни, тобто вправ у слухняності. Дисциплінований громадянин може бути вихований тільки всією сумою правильних впливів, серед яких найвидатніше місце повинні посідати: широке політичне виховання, загальна освіта, книга, газета, праця, громадська робота і навіть такі, начебто другорядні речі, як гра, розваги, відпочинок. Тільки при спільній дії всіх цих впливів може бути правильне виховання, і тільки в результаті його може вийти справжній дисциплінований громадянин.
Особливо рекомендую батькам пам'ятати завжди це важливе положення: дисципліна створюється не окремими якими-небудь "дисциплінарними" заходами, а всією системою виховання, всією обстановкою життя, всіма впливами, яких зазнають діти. В такому розумінні дисципліна є не причина, не метод, не спосіб правильного виховання, результат його. Правильна дисципліна – це той добрий кінець, якого повинен прагнути вихователь усіма своїми силами і з допомогою всіх засобів, що є в його розпорядженні. Тому кожний батько повинен знати, що даючи синові або доньці книгу для читання, знайомлячи його з новим товаришем, розмовляючи з дитиною про міжнародне становище, про справи на своєму заводі або про свої успіхи, він разом з іншими справами добивається й мети більшого чи меншого дисциплінування.
Отже, під дисципліною ми будемо розуміти широкий загальний результат усієї виховної роботи.
Але є й вужчий відділ виховної роботи, який найближче стоїть до виховання дисципліни і який часто змішують із дисципліною: це режим. Якщо дисципліна є результат усієї виховної роботи, то режим є тільки засіб, тільки спосіб виховання. Різниця між режимом і дисципліною – дуже важлива; батьки повинні добре в ній розбиратися. Дисципліна, наприклад, належить до тих явищ, від яких ми завжди вимагаємо досконалості. Ми завжди хочемо, щоб у нашій сім'ї, в нашій роботі була найкраща, найсуворіша дисципліна. Інакше й не може бути: дисципліна – це результат, а в усякій справі ми звикли боротися за найкращі результати.
Зовсім інша справа – режим. Режим, як ми вже говорили, – це тільки засіб, а ми взагалі знаємо, що всякий засіб у будь-якій галузі життя треба застосовувати тільки тоді, коли він відповідає меті, коли він доречний.
Сімейний режим не можне й не повинен бути однаковим у різних умовах. Вік дітей, їх здібності, навколишнє оточення, сусіди, величина квартири, її вигоди, дорога до школи, рух на вулиці та багато інших обставин визначають і змінюють характер режиму.
Один режим повинен бути у великій сім'ї, де багато дітей, і зовсім інший у такі сім'ї, де одна дитина. Режим, корисний для малих дітей, може завдати великої шкоди, якщо його застосовувати до дітей старших. Так само свої особливості має режим для дівчаток особливо в старшому віці.
Отже, під режимом не можна розуміти щось стале, незмінне. У деяких сім'ях часто роблять таку помилку, свято вірять у цілющість раз установленого режиму, зберігаючи його недоторканість на шкоду інтересам дітей і своїм власним. Такий непорушний режим скоро стає мертвим пристосуванням, яке не може дати користі, а тільки шкодить.
Режим не може бути сталим щодо свого характеру саме тому, що він є тільки засобом виховання. Виховання має певну мету, причому вона завжди змінюється та ускладнюється. В ранньому дитинстві, наприклад, перед батьками стоїть серйозне завдання – привчити дітей до чистоти. Ідучи до цієї мети, батьки встановлюють для дітей особливий режим, тобто правила вмивання, користування ванною, душем або лазнею, правила прибирання, правила додержання чистоти кімнати, ліжка, стола. Такий режим треба регулярно підтримувати, батьки ніколи не повинні забувати про нього, стежити за його виконанням, допомагати дітям у тих випадках, коли вони самі не можуть чогось зробити, вимагати від дітей доброякісної роботи. Якщо весь порядок організовано добре, він дає велику користь, і, нарешті, настає такий час, коли в дітей утворюються звички до чистоти, коли сама дитина вже не може сісти до столу з брудними руками. Значить, можна вже говорити про те, що мети досягнуто. Той режим, який був потрібний для досягнення цієї мети, тепер стає зайвим. Звичайно, це зовсім не значить, що його можна скасувати протягом одного дня. Поступово цей режим повинен замінювати іншим режимом, який має на меті закріпити утворену звичку до чистоти, а коли ця звичка закріплена, перед батьками виникає нова мета, складніша й важливіша. Продовжувати і в цей час морочитися із самою тільки чистотою буде не лише зайвою витратою батьківської енергії, але й шкідливою витратою: таким саме способом виховуються бездушні чистьохи, в яких за душею нічого немає, крім звички до чистоти, і які можуть іноді сяк-так виконати роботу, щоб тільки не забруднити руки.
На цьому прикладі з режимом чистоти ми бачимо, що правильність режиму – явище тимчасове і минуле; так це буває і з усяким іншим засобом, а режим є тільки засіб.
Значить, не можна радити батькам будь-який один режим. Режимів є багато, і треба з них вибрати один, найпридатніший у даних умовах.
Насамперед ми звертаємо увагу батьків ось на що: який би ви не вибирали режим для вашої сім'ї, він повинен бути передусім доцільний. Усяке правило життя треба запроваджувати в сім'ї не тому, що хтось інший запровадив його в себе, і не тому, що з таким правилом жити приємніше, а тільки тому, що це необхідно для досягнення поставленої розумної мети. Цю мету повинні знати батьки і їх діти. В усякому разі й у батьківських очах, і в очах дітей режим повинен мати характер розумного правила. Якщо батьки вимагають, щоб діти в певний час сходилися до обіду й сідали за стіл разом з іншими, то діти повинні розуміти, що такий порядок, потрібний для того, щоб полегшити роботу матері або хатньої робітниці, а також для того, щоб кілька разів на день зібратися всією сім'єю, побути разом, поділитися своїми думками або почуттями. Якщо батьки вимагають, щоб діти не залишали недоїдених шматків, то діти повинні розуміти, що це потрібно і з пошани до праці людей, які виробляють харчові продукти, і з пошани до праці батьків, і з міркувань сімейної економіки. Був такий випадок, коли батьки вимагали, щоб діти за столом мовчали. Діти, звичайно, корилися цій вимозі, але ні вони, ні батьки не знали, для чого запроваджене таке правило. Коли батьків спитали про це, вони пояснили, що, розмовляючи за обідом, можна вдавитися. Таке правило, звичайно, безглузде: в усіх людей заведено за столом розмовляти, і від цього ніяких нещасних випадків не буває.
Другою важливою особливістю кожного режиму є його певність. Якщо сьогодні треба чистити зуби, то треба їх чистити й завтра; якщо сьогодні треба прибрати після себе постіль, то треба це зробити й завтра. Не повинно бути так, що сьогодні мати вимагала прибирання постелі, а завтра не вимагала і сама прибрала. Така непевність позбавляє режим усякого значення і перетворює його в набір випадкових, не зв'язаних між собою розпоряджень. Правильний режим повинен бути певний, точний і не допускати винятків, крім таких випадків, коли винятки справді, необхідні й викликані важливими обставинами. А як правило, в кожній сім'ї повинен бути такий порядок, щоб найменше порушення режиму не проходило поза увагою. Це треба робити з наймолодшого віку дитини, і чим суворіше батьки стежитимуть за виконанням режиму, тим менше й менше буде порушень і тим рідше потім доведеться вдаватися до покарань.
Певність режиму, його точність і обов'язковість у великій небезпеці, якщо батьки самі ставляться до режиму нещиро, якщо вони вимагають його виконання від дітей, а самі живуть безладно, не підкоряючись ніякому режимові. Звичайно, цілком природно, що режим самих батьків відрізнятиметься від режиму дітей, але ця різниця не повинна бути принциповою. Якщо батьки вимагають, щоб діти не читали книжку, то й самі цього не повинні робити. Наполягаючи, щоб діти мили руки перед обідом, не забудьте й від себе вимагати того самого.
Режим у самій сім'ї, дома, обов'язково повинен мати такі деталі: точно повинен бути визначений час, коли вставати, і час, коли лягати – той самий як у робочі дні, так і в дні відпочинку; правила акуратності й додержання чистоти, строки і правила; діти повинні привчатися до того, що всі речі мають своє місце, повинні після роботи чи гри залишати все в порядку; із найбільш раннього віку діти повинні вміти користуватися умивальником, ванною; повинні стежити за електричним світлом, вмикати й вимикати його коли треба. Особливий режим треба встановити за столом. Кожна дитина повинна знати своє місце за столом, приходити до столу вчасно, вміти поводитися за столом, користуватися ножем і виделкою, не бруднити скатерки, не накидати шматків на столі, з'їдати все, покладене на тарілку і тому не просити собі зайвого.
Строгому режимові повинен підлягати розподіл робочого часу дитини, що надто важливо, коли вона починає ходити до школи. Але вже й раніше бажано точно розподілити час приймання їжі, гри, прогулянки тощо. Велику увагу треба приділяти питанням руху. Дехто думає, ніби дітям треба багато бігати, кричати, взагалі буйно виявляти свою енергію. Що в дітей є більша потреба в русі, ніж у дорослих, – не підлягає сумніву, але не можна й сліпо йти за цією потребою. Треба виховувати в дітей звичку до доцільного руху, до вміння гальмувати його, коли це потрібно. В усякому разі в кімнаті не слід допускати ні біганини, ні стрибків, для цього більше придатний майданчик у дворі, садок. Так само треба привчати дітей до вміння стримувати свої голоси: крик, вереск, голосний плач – усе це явища одного порядку; вони свідчать більше про нездорові нерви дитини, ніж про якусь справжню потребу. Батьки самі бувають винні в такій нервовій галасливості дітей. Вони іноді самі підвищують голос до крику, самі нервують, замість того, щоб в атмосферу сім'ї внести тон упевненого спокою.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Педагогіка сімейного виховання» автора Маценко Л.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Дисципліна і режим“ на сторінці 1. Приємного читання.
