Батьківський авторитет. Види несправжнього батьківського авторитету. Справжній батьківський авторитет

Педагогіка сімейного виховання

Виховання дітей починається з того віку, коли ніякі логічні докази й пред'явлення громадських прав узагалі неможливі, а тим часом без авторитету неможливий вихователь.

Батько і мати в очах дитини повинні мати цей авторитет. Часто доводиться чути запитання: що робити з дитиною, коли вона не слухається? Ось це саме "не слухається" і є ознакою того, що батьки в її очах не мають авторитету.

Звідки береться авторитет, як він організується?

Ті батьки, в яких діти "не слухаються", схильні іноді думати, що авторитет із природи, що це – особливий талант. Якщо таланту нема, то нічого і зробити не можна, залишається тільки позаздрити тому, в кого такий талант є. Ці батьки помиляються. Авторитет може бути організований у кожній сім'ї, і це навіть не дуже важка справа.

На жаль, трапляються батьки, які організовують такий авторитет на фальшивих основах. Вони прагнуть, щоб діти їх слухалися, це їхня мета. А насправді – це помилка. Авторитет і слухняність не можуть бути метою. Мета може бути тільки одна: правильне виховання. Тільки цієї одної мети й треба прагнути. Дитяча слухняність може бути одним із шляхів до цієї мети. Саме ті батьки, які про справжню мету виховання не думають, добиваються слухняності ради самої слухняності. Якщо діти слухняні, батькам живеться спокійніше. От цей самий спокій і є їх справжньою метою. На перевірку завжди виходить, що ні спокій, ні слухняність не зберігаються довго. Авторитет, побудований на фальшивих основах, тільки дуже короткий час допомагає, скоро все руйнується, не залишається ні авторитету, ні слухняності. Буває й так, що батьки добиваються слухняності, але всяка інша мета виховання занедбана: виростають, правда, слухняні, але слабкі діти.

Є багато видів такого фальшивого авторитету. І тому ми розглянемо більш-менш десяток цих видів. Після такого розгляду легше буде з'ясувати, який повинен бути авторитет справжній.

Авторитет придушення. Це – найстрашніший вид авторитету, хоч і не найшкідливіший. Найчастіше такий авторитет має батько. Якщо батько дома завжди гарчить, завжди сердитий, за кожну дрібницю вибухає громом, при кожній слушній чи неслушній нагоді хапається за палицю або ремінь, на кожне запитання відповідає грубістю, за кожну провину дитини карає, то це і є авторитет придушення. Такий батьківський терор тримає в страху всю сім'ю, не тільки дітей, але й матір. Він завдає шкоди не тільки тому, що залякує дітей, але й тому, що робить матір нульовою істотою, яка здатна бути тільки служницею. Не треба доводити, наскільки шкідливий такий авторитет. Він нічого не виховує, він тільки привчає дітей якнайдальше триматися від страшного татуся, він породжує дитячу брехню та людське боягузтво, і водночас він виховує в дитині жорстокість. Із затурканих і безвольних дітей виходять потім або нікчемні люди, або самодури, які все своє життя мстяться за придушене дитинство.

Авторитет віддалі. Є такі батьки, та й матері, які серйозно переконані: щоб діти слухалися, треба менше з ними розмовляти, якнайдальше триматися, зрідка тільки виступати у вигляді начальства. Особливо любили цей вид у деяких старих інтелігентських сім'ях. Тут часто в батька буває який-небудь окремий кабінет, із якого він з'являється коли-не-коли. Обідає він окремо, розважається окремо, навіть свої розпорядження по ввіреній йому сім'ї він передає через матір. Бувають і такі матері: у них своє життя, свої інтереси, свої думки. Діти перебувають у віданні бабусі або навіть домашньої робітниці.

Авторитет чванства. Це особливий вид авторитету віддалі, але, мабуть, ще шкідливіший. У кожного громадянина держави є свої заслуги. Але деякі люди вважають, що вони – найбільш заслужені, найважливіші діячі, і показують цю важливість на кожному кроці, показують і своїм дітям. Дома вони навіть більше бундючаться та надуваються, ніж на роботі, вони тільки й роблять, що говорять про свої достоїнства, вони звисока дивляться до інших людей. Буває дуже часто, що вражені таким виглядом батька, починають чванитись і діти. Перед товаришами вони теж виступають не інакше, як з хвастовитим словом, на кожному кроці, повторюючи: мій тато – начальник, мій тато – письменник, мій тато – командир, мій тато – знаменитість. У цій атмосфері зарозумілості поважний тато вже не може розібрати, куди йдуть його діти і кого він виховує. Трапляється такий авторитет і в матерів: яке-небудь особливе плаття, важливе знайомство, поїздка на курорт – усе це дає їм підставу для чванства, для відокремлення від інших людей і від своїх власних дітей.

Авторитет педантизму. У цьому випадку батьки більше звертають уваги на дітей, більше працюють, але працюють, як бюрократи. Вони переконані, що діти повинні кожне батьківське слово вислуховувати з трепетом, що їхнє слово – це святиня. Свої розпорядження вони дають холодним тоном, і раз воно дане, то негайно стає законом. Такі батьки найбільше бояться, щоб діти не подумали, що тато помилився, що тато – людина нетверда. Татові не сподобалась яка- небудь кінокартина, він узагалі заборонив дітям ходити в кіно, в тому числі на хороші картини. На кожний день вистачає для такого тата діла, в кожному русі дитини він бачить порушення порядку та законності і пристає до неї з новими законами й розпорядженнями. Життя дитини, її інтереси, її ріст проходять повз такого тата непомітно; він нічого не бачить, крім свого бюрократичного начальствування в сім'ї.

Авторитет резонерства. Тут батьки просто заїдають дитяче життя нескінченними повчаннями та повчальними розмовами. Замість того, щоб сказати дитині кілька слів, може, навіть і в жартівливому тоні, батько садовить її проти себе і починає нудну й надокучливу промову. Такі батьки певні, що в повчаннях полягає головна педагогічна мудрість. У такій сім'ї завжди мало радості та усмішки. Батьки щосили намагаються бути доброчесними, але вони забувають, що діти – це не дорослі, що у дітей своє життя і що треба це життя поважати. Дитина живе емоційніше, палкіше, ніж дорослий, вона менше всього вміє розмірковувати. Звичка мислити повинна приходити в неї поступово й досить повільно, а постійні розглагольствування батьків, постійне їх пиляння й балакучість проходять майже безслідно для їх свідомості. В резонерстві батьків діти не можуть побачити ніякого авторитету.

Авторитет любові. Це в нас найпоширеніший вид фальшивого авторитету. У багатьох батьків переконання: щоб діти слухалися" треба" щоб вони любили батьків, а щоб заслужити цю любов, слід на кожному кроці показувати дітям свою батьківську любов. Ніжні слова, нескінченні поцілунки, пестощі, признання сиплються на дітей у надмірній кількості. Якщо дитина не слухається, її негайно питають: "Значить, ти тата не любиш?" Батьки ревниво стежать за виразом дитячих очей і вимагають ніжності й любові.

Така сім'я настільки занурюється в море сентиментальності і ніжних почуттів, що вже нічого іншого не помічає. З уваги батьків випадає багато важливих дрібниць сімейного виховання. Дитина все повинна робити з любові до батьків.

У цій лінії багато небезпечних місць. Тут виростає сімейний егоїзм. У дітей, зрозуміло, не вистачає сил на таку любов. Дуже скоро вони помічають, що тата й маму можна як завгодно обдурити, тільки треба це робити з ніжним виразом. Тата й маму можна навіть залякати, досить лише надутися й показати, що любов минає. Змалку дитина починає розуміти, що до людей можна підлещуватися. А через те, що вона не може любити так само сильно й інших людей, то підлещується до них вже без ніякої любові, із холодним і цинічним розрахунком. Іноді буває, що любов до батьків зберігається надовго, але всі інші люди розглядаються як сторонні й чужі, до них немає симпатії, немає почуття товариства.

Це дуже небезпечний вид авторитету. Він вирощує нещирих і брехливих егоїстів. І дуже часто першими жертвами такого егоїзму стають батьки.

Авторитет доброти. Це найнерозумніший вид авторитету. В цьому випадку дитяча слухняність також організовується через дитячу любов, але вона викликається не поцілунками та ласкавими словами, а поступливістю, лагідністю, добротою батьків. Тато або мама виступають перед дитиною в образі доброго ангела. Вони все дозволяють, їм нічого не шкода, вони не скупі, вони чудові батьки. Вони бояться всяких конфліктів, вони люблять сімейний мир, вони ладні чим завгодно пожертвувати, аби тільки все було гаразд. Дуже скоро в такій сім'ї діти починають просто командувати батьками, батьківське непротивлення відкриває найширший простір для дитячих бажань, примх, вимог. Іноді батьки дозволяють собі невеликий опір, але вже пізно, в сім'ї вже створився шкідливий досвід.

Авторитет дружби. Досить часто ще й діти не народились, а між батьками вже є договір: наші діти будуть нашими друзями. Узагалі це, звичайно, добре. Батько й син, мати і дочка можуть бути друзями і повинні бути друзями, але все-таки батьки залишаються старшими членами сімейного колективу, і діти все-таки залишаються вихованцями. Якщо дружба досягне крайніх меж, виховання припиняється або починається протилежний процес: діти починають виховувати батьків. В цих сім'ях діти називають батьків по імені, сміються з них, грубо обривають, повчають на кожному кроці, ні про яку слухняність не може бути й мови. Але тут немає і дружби, бо ніяка дружба неможлива без взаємної пошани.

Авторитет підкупу – найбільш аморальний вид авторитету, коли слухняність просто купується подарунками та обіцянками. Батьки, не соромлячись, так і кажуть: будеш слухатись, куплю тобі коника, підемо в цирк.

Зрозуміло, в сім'ї теж можливе певне заохочування, щось подібне до преміювання; але ні в якому разі не можна дітей преміювати за слухняність, за добре ставлення до батьків. Можна преміювати за добре навчання, за виконання справді якоїсь важкої роботи. Але і в цьому разі ніколи не можна наперед оголошувати премію і підхльостувати дітей у їх шкільній або іншій роботі спокусливими обіцянками.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Педагогіка сімейного виховання» автора Маценко Л.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Батьківський авторитет. Види несправжнього батьківського авторитету. Справжній батьківський авторитет“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Тема 1. Сім'я – основний інститут виховання особистості

  • Тема 2. Функції сучасної сім'ї

  • Матеріально-економічна функція

  • Комунікативна функція. Психологічний клімат сім'ї

  • Виховна функція

  • Рекреативна функція

  • Тема 3. Типологія сімей

  • Типології сім'ї на основі особливостей спілкування і міжособистісних стосунків

  • Типологізація родин на основі аналізу наслідків впливу на формування соціальних навичок дитини

  • Тема 4. Проблемна сім'я як об'єкт соціальної роботи

  • Соціально-педагогічна діяльність соціального педагога в роботі з родиною. Її мета, завдання соціальних служб для молоді у роботі з сім'єю

  • Програма допомоги родині. Взаємодія соціального педагога з соціальними службами, організаціями й установами

  • Напрями та зміст роботи соціального педагога з проблемними сім'ями

  • Тема 5. Робота соціального педагога з молодими сім'ями

  • Система роботи соціального педагога з молодою родиною

  • Тема 6. Взаємодія соціального педагога, школи та сім'ї у розв'язанні проблем виховання особистості

  • Тема 7. Методика сімейного виховання

  • Завдання, зміст і методика виховання дітей у родині

  • Методи сімейного виховання

  • Характеристика методів формування досвіду поведінки

  • Характеристика методів стимулювання діяльності й поведінки

  • ДОДАТКИ

  • Сім'я і суспільство

  • Виховний ідеал української сім'ї

  • Провідні напрями родинно-сімейного виховання

  • Додаток Б. Новий сімейний кодекс і соціальна робота з сім'єю

  • Додаток В. Універсальна виховна система домашнього і шкільного виховання

  • Напрям 1: "Я – інші люди – суспільство" (фізичне, моральне, інтелектуальне, трудове, естетичне виховання)

  • Напрям 2: "Я – частинка природи" (екологічне виховання)

  • Формування у дитини самооцінки.

  • Проблеми нервових розладів та психічних захворювань у дітей

  • Особливості виховання "правопівкульних" та "лівопівкульних" дітей

  • Особливості виховання обдарованих дітей

  • Додаток Д. Соціальний паспорт сім'ї

  • Додаток З. Анкета "Взаємини в сім'ї"

  • Додаток І. Поради батькам щодо профілактики поширення серед учнів наркогенних речовин

  • Сім'я і родинне виховання в Україні з найдавніших часів до XIX століття

  • Доля української родини й домашнього виховання у XX столітті

  • Основні тенденції сучасного сімейного виховання

  • Додаток Й. Сім'я як провідний компонент системи соціального формування особистості

  • Виховання дитини в сім'ї як соціально-педагогічне явище

  • Педагогічні шляхи подолання суперечності між ціннісними орієнтаціями сім'ї та суспільства

  • Додаток К. Ідеї сімейного виховання у творах А.С. Макаренка

  • Структура сім'ї, кількість дітей у сім'ї, неповна сім'я

  • Особистість вихователя

  • Батьківський авторитет. Види несправжнього батьківського авторитету. Справжній батьківський авторитет
  • Дисципліна і режим

  • Гра. Стадії гри. Помилки батьків при організації* дитячої гри. Види іграшок

  • Сімейне господарство

  • Виховання в праці

  • Статеве виховання

  • Додаток Л. Погляди В. О. Сухомлинского на сімейне виховання

  • Погляди В.О. Сухомлинского на сімейне виховання у книзі "Батьківська педагогіка"

  • Трудове виховання дітей в сім'ї

  • Виховання громадянина-патріота в сім'ї

  • "Серце віддаю дітям" – книга творчості та безцінних педагогічних ідей педагога-гуманіста В.О. Сухомлинського

  • Погляди В.О. Сухомлинського на проблеми сімейного виховання