Гра – це один з видів діяльності дітей, який виник історично і полягає у відтворенні дій дорослих і відносин між ними. Це один із засобів фізичного, розумового і морального виховання. На всіх етапах розвитку особистості гра сприймається як цікаве, яскраве, необхідне для її життєдіяльності заняття. І чим старший школяр, тим більше він відчуває розвиваюче і виховуюче значення гри. На ці специфічні особливості гри велику увагу у своїй практичній діяльності звертали відомі педагоги. А.С.Макаренко вважав, що "дитина повинна гратись, навіть тоді, коли вона робить серйозну справу". "Гра, – писав С.Т. Шацький, – це життєва лабораторія дитинства, яка дає той аромат, ту атмосферу молодому житло, без якого ця пора її була б безкорисна для людства. В грі, цьому спеціальному опрацюванні життєвого матеріалу, є найцінніше ядро розумної школи дитинства".
Види ігор можна визначити на основі різнопланової діяльності дітей: ігри дозвілля (діти грають в них за власним бажанням); ігри педагогічні (їх застосовують педагоги з метою вирішення навчально- виховних задач). Залежно від гнучкості, динамічності і творчості чи чіткої регламентації рольових дій, правил і змісту, колективні розважальні ігри поділяють на творчі ігри (сюжетно-рольові, конструкторські, драматизація, гра-жарт, гра-розіграш) та ігри з встановленими правилами (рухомі, хороводні, спортивно-змагальні, настільні).
Педагогічні ігри класифікують згідно з педагогічною спрямованістю: дидактичні (організовуються в процесі навчання) та творчі педагогічні (їх мета – досягнення виховних завдань). Педагогічні творчі ігри можна поділити на такі види: тривала гра (на тривалий час зберігається уявна ситуація, сюжет і ролі); елементи гри (в діяльність дітей вводиться один із компонентів гри – роль або уявна ситуація); гра-творчість (роль педагога мінімальна, він тільки подає ідею).
Змагання – це метод стимулювання діяльності, який забезпечує відчуття товариської взаємодопомоги, облік і порівняння результатів спільної діяльності, заохочення її учасників. Використовуючи метод змагання, ми сприяємо розвитку здібностей, нахилів, таланту дітей. У процесі змагання виникають позитивні і негативні емоційні реакції: захоплення визнанням і радість з приводу успіхів інших, відвертий скептицизм, байдужість, заздрість.
Змагання виражає природне прагнення дитини постійно порівнювати свої сили та можливості з іншою особою, намагання перевершити, перемогти когось у чому-небудь, домагаючись кращих, ніж у когось, результатів, показників, що сприяє розвитку в особистості творчості, наполегливості, винахідливості й ініціативи, об'єктивної оцінки фактів.
Позитивний вплив змагання заключається у тому, що воно організовує і згуртовує дітей, вони переживають позитивні емоційні реакції. Негативний вплив – це розпад колективу через відсутність спільної боротьби за успіх, передачі досвіду, взаємодопомоги і співробітництва, "груповий егоїзм", негативні емоційні реакції.
Щоб змагання мало позитивний вплив, не слід нав'язувати дітям ідею змагання, варто дотримуватись демократичного підходу; змагання повинно пронизувати всі види дитячої діяльності; діти повинні брати участь у встановленні нагород для переможців, виробленні умов змагання; результати змагання висвітлювати кожен день або поетапно; діти беруть участь в обговорення результатів змагання, виявленні переможців.
Важливе значення мають мотиви, які спонукають дитину брати участь в змаганні. Якщо це прагнення за будь-яких обставин обігнати інших, до матеріальних заохочень, то вони можуть привести до нездорового суперництва, породити явище "групового егоїзму", коли невдача іншого викликає не бажання допомогти, а зловтіху, радість від пріоритетності своєї групи. На жаль, це явище часто зустрічається в практиці виховної роботи. Змагання можна проводити у вигляді конкурсу, КВК, веселих стартів.
Змагання можуть носити індивідуальний та колективний характер. Змагання з конкретних показників успішності навчання учнів вважається недоцільним, бо успішність пов'язана з інтелектуальними можливостями кожного. Індивідуальні змагання – це предметні олімпіади, конкурси творів, малюнків, виставки "Умілі руки", спортивні змагання тощо. Колективні змагання – це праця бригадами, командні види спорту, колективні конкурси художньої самодіяльності. Підводячи підсумки, слід виділити і тих дітей, які відзначилися у змаганні, і тих, які не досягли успіху, але сумлінно брали в ньому участь. Це сприяє їх самовдосконаленню.
Заохочення – це спосіб вираження суспільної позитивної оцінки поведінки і діяльності окремої особистості чи колективу. Це й спонукання дитини до гарних вчинків шляхом ласки, похвали і нагороди. До нього вдаємося тоді, коли хочемо відзначити успіхи у навчанні, працьовитість, старанність. Добре, якщо міра заохочення відповідає віку дитини, а також її індивідуальним особливостям, потребам.
Психологічний вплив заохочення полягає в тому, що дитина відчуває задоволення, радість через те, що визнали, оцінили її старання, досягнення. Заохочення може пробуджувати віру в свої сили, викликати приплив енергії, гарний настрій, готовність до подальшої роботи.
Батьки повинні враховувати особливості заохочення. Цей метод слід використовувати обережно, адже він не завжди впливає позитивно. Важлива об'єктивність заохочення. Авторитет заохочення знижується, якщо дитина його не заслужила. Не підкріплене справжніми успіхами заохочення негативно впливає і на заохочуваних, і на оточуючих – не заслужена похвала підриває довіру до батьків. Необ'єктивне заохочення призводить до конфліктів. Якщо заохочувати дитину, яка і так завжди в центрі уваги, вона ставитиметься до заохочення байдуже. Дитина, яка звикла бути непомітною, потребує схвалення. Слід враховувати вікові особливості реакції дітей на заохочення. Із зменшенням віку дитини її потреба в заохоченні зростає.
Є різні способи заохочення: схвалення (виражається короткою реплікою, яка показує що дитина поступає правильно – "так", "молодець", "правильно"); похвала (розгорнута оцінка з аналізом дій дитини – "ось бачиш, Сашко, ти постарався, і вчитись став ще краще"; нагорода (значне заохочення за особливі досягнення); доручення (цікаве за змістом, свідчить про довіру батьків); подяка; премія.
Покарання – це вплив на особистість, який виражає осуд її дій і вчинків, що суперечать нормам суспільної поведінки. Психологічний аспект покарання полягає в тому, що воно має викликати у дитини неприємні переживання, почуття сорому і вини, бажання не повторювати подібного. Лише справедливе покарання досягає мети. Покарання, яке принижує людську гідність, погіршує поведінку дитини.
У вихованні використовують різні види покарань: покарання- вправляння – погано виконане завдання карається додатковим; покарання-обмеження – обмеження можливості брати участь у цікавій грі; покарання-осуд – попередження, догана з визначенням певних строків виправлення; покарання-умовність – "домашній арешт"; покарання – зміна ставлення – для багатьох дітей особливо суворий тон та погляд батьків вже є покаранням, так само як приємна посмішка може бути заохоченням; покарання добром – форми покарання, які ґрунтуються на добродушності педагога і повазі до того, хто завинив, їх найбільше сприймають діти. Часто вони порушують дисципліну саме тому, що їм подобається реакція, стиль покарання.
Як зазначає Є.Г. Сарапулова, педагоги-практики, вчені, письменники, громадські діячі XIX – початку XX століття захищали права дітей і боролися проти жорстокого поводження з неповнолітніми. Цілком логічно, що у численних наукових роботах на тему виховання засуджуються фізичні покарання й роз'яснюється їхня шкідливість. Так, П.Ф. Лесгафт у творі "Шкільні типи (антропологічні етюди)" пише, що механічні дії можуть шкідливо вплинути на організм дитини. Поставити дитину в куток чи посеред кімнати визнається за незначне покарання. Насправді це не так. У дитини хребетний стовп недостатньо розвинений і не здатний утримувати тіло тривалий час у статичному вертикальному положенні. Тіло дитини утримується вертикально завдяки м'язовій діяльності. Одноманітна робота м'язів швидко приводить до перевтоми, яка пригнічує організм дитини й робить її на тривалий період нездатною до будь-якої діяльності. Позбавлення дитини їжі чи утримування на самому хлібі також шкідливі для організму в період його інтенсивного росту.
Фізичні покарання пригнічують психічну діяльність дитини. Тягаючи дитину за волосся чи даючи їй ляпаси, дорослі часто спричиняють струс мозку з усіма його наслідками. Караючи різками, роздратовують частину тіла, насичену судинами й нервами, які починаються з тих же центрів, з яких походять судини й нерви сусідніх статевих органів. Отже, при подразненні сідниць збуджується діяльність статевих органів, що особливо небезпечно в період їх розвитку. Подібне штучне збудження швидко може довести дитину до онанізму. Окрім того, встановлення основ організму пов'язується із віком дитини. Між окремими елементами цієї основи існують ніжні елементи з сильно розвиненими судинами, які приносять поживні речовини, необхідні для росту, розвитку й збільшення щільності цих частин основи. При посиленні місцевого подразнення нормальний фізіологічний процес легко переходить у аномальний, патологічний. Тобто, штучно створюються причини, які ведуть до захворювань. Думка, що маленьку дитину можна карати фізично, а старшу не можна, є хибною. Що молодша дитина, то вона ніжніша, менш стійкий її організм і легше викликати у ньому аномалії.
Зручною для практичного користування батьками у виховній роботі з дітьми може бути класифікація, за якою методи родинного виховання поділяють на три групи: методи переконання, організації життєдіяльності дітей, стимулювання культурної поведінки.
Методи переконання покликані формувати свідомість дитини, судження, погляди, переконання, ідеали. До них належать: роз'яснення, повчання, порада, бесіда, приклад, розповідь, застереження, читання і дискусії, тобто такі методи, які здатні забезпечувати цілеспрямований вплив на свідомість вихованців з метою формування в них позитивних морально-психологічних рис, спонукання до суспільно корисної діяльності.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Педагогіка сімейного виховання» автора Маценко Л.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Характеристика методів стимулювання діяльності й поведінки“ на сторінці 1. Приємного читання.
