Основні тенденції сучасного сімейного виховання

Педагогіка сімейного виховання

Важливий момент розвитку сім'ї суверенної України – спроба забезпечити більшу економічну автономізацію, стабільність проживання родини, створити матеріальну базу для "стрибка дітей", міцно утвердитись у соціальному середовищі.

Слово "сім'я" у щоденному спілкуванні українців репрезентує спільне подружжя (чоловіка й жінку), дітей та інших близьких родичів, які живуть разом. Велич і красу українці підносять до небес – як ознаку особливого авторитету та ролі в житті кожної людини. Повне щастя людини без сім'ї, без домашнього затишку немислиме. Саме таку ідею проголошує одна з відомих українських народних пісень: "У сусіда хата біла, у сусіда жінка мила, а у мене ні хатинки, нема щастя, нема жінки". Цю думку стверджують також народні афоризми: "Без сім'ї – нема щастя на землі", "Із родини йде життя людини".

Серед усіх надбань людини найбільшу цінність має добре виховання, одержане в дитинстві та юності від батьків, у родинному домі. Без нього навіть найкращі здібності, найбільші достатки, найвище родове походження нічого не варті. У зв'язку з цим постає питання: як краще реалізовувати завдання сімейного виховання?

Визначення проведених завдань родинного виховання має принципово важливе значення, оскільки робить виховний педагогічний вплив на дітей у сім'ї чітким (цілеспрямованим). Якщо говорити коротко, то завдання домашньої педагогіки можна визначити так: виховання повинно зробити людину здатною до осягнення її призначення. Природа та суспільне призначення людини – ось основа виховання. У функціональному відношенні цю мудру заповідь народної педагогіки уявляємо собі як олюднення особистості та підготовку до життя, реалізацію особистісного виявлення. Підставою для такого висновку служить те, що традиційна батьківська педагогіка є не що інше, як педагогіка життя. Тут ніколи не виникала ота штучно надумана проблема "посилення зв'язку педагогіки з життям", навколо якої не раз здіймався шумний галас, бо процес виховання у трудовій сім'ї майже нічим не відрізнявся від реальної життєвої діяльності самої родини та громади. Саме у цьому і полягає основна дійова сила й достоїнство народної педагогіки. Цей висновок грунтується на основі народного розуміння покликання людини і природного права на життя та повну реалізацію себе в ньому. Тому й головний девіз української етнопедагогіки – "Дивися, не забудь: людиною будь"!

Розумна любов до дітей виявляється у ласці, що не опускається до надмірностей, у піклуванні, що не веде до потурання, у вимогливості, яка завжди поєднується з чуйністю. З перших днів, місяців і років життя, коли дитина перебуває під опікою любові матері, поступово розвиває свою активність також поважна любов батька. Без сприяння батька існує небезпека переростання любові матері в надмірну поблажливість і поступливість примхам дитини. Тож, власне, батько, якого дитина має, безумовно, поважати при своїй чоловічій дужості й силі духу, служить прекрасною опорою як за свого авторитету, так і авторитету матері. Авторитет батьків належить до найвпливовіших виховних факторів. Якщо дитина поважає своїх батьків, виконує їхні вимоги й прислухається до їхніх порад, то це означає, що батьки в родині мають авторитет, займають міцну педагогічну позицію.

Великий слов'янський педагог Я.А. Коменський назвав рідну мову материнською. Відречення від рідної мови – крок антипедагогічний, аморальний. Антипедагогічний тому, що позбавляє дітей їх природної мови, а батьків – могутнього виховного впливу на них, руйнує спадковий мовно-генетичний код, ламає традиційну наступність поколінь, гальмує духовно-моральний і інтелектуальний розвиток особистості, нівечить національний характер і самобутні психологічні риси людини. Аморальний через те, що призводить до відцурання від рідних батька й матері, братів і сестер, діда й прадіда, родини, нації, до зради свого народу та його загибелі. Адже мова – найміцніший скарб, найбільше духовне багатство кожного народу. З умиранням мови в устах народу зникає і сам народ.

Кінцевою метою мовного розвитку української дитини є опанування української літературної мови в усній і писемній формах через використання усталеного загально найдосконалішого взірця мови українців, який має певні норми в граматиці, лексиці, вимові тощо. Це мова державних і громадсько-політичних установ України, мова української національної школи, преси, техніки, театру, радіо, телебачення.

Малятко вдається до вживання цілком доступної дитячої мови, репрезентованої спочатку у формі крику, агукання й лепету дитини, а також – у зручних для вимови звуках "га" звукосполученнях ("а-а-а", "па-папа", "ду-ду-ду"), словах ("цюцьо", "жижа", "коко", "моньо"), словосполученнях ("дзінь бам", "тюпа бай"). Таким чином, розвиток мовлення у дітей проходить через освоєння таких етапів:

• дитяча мова;

• наріччя (якщо дитина зазнає діалектного впливу з боку своїх батьків);

• літературна мова.

Настав час повернути українській мові престиж і провідну роль в родинному, шкільному й громадському вихованні дітей та молоді в Україні.

Щоб заглибитись, як слід у те, чим і як виховувати дитину в сім'ї, треба насамперед добре з'ясувати саму суть цього процесу і його бажане спрямування. Виховання – важливе явище родинного та суспільного життя. Воно виникло в процесі трудової діяльності людей у зв'язку з необхідністю для молодого покоління оволодіти виробничо- трудовим досвідом старших поколінь. Це поняття вживається в теорії та практиці в широкому й вузькому значеннях. У вузькому значенні слова під вихованням розуміємо той чи інший навмисний і систематочний вплив дорослих на поведінку дітей і молоді. Родинне виховання – процес цілеспрямованого формування особистості дитини під керівництвом батьків.

Під засобами виховання розуміємо той вид діяльності, явище чи предмет, які можуть впливати на особистість у певному напрямку, їх поділяють на дві категорії – природні й надприродні. До природних засобів виховання належать: слово, фольклор, авторитет батьків, праця, навчання, навколишня природа, домашній побут, національні звичаї і традиції, громадська думка, духовно-моральний мікроклімат сім'ї, суспільний досвід, преса, радіо, телебачення, режим дня, література і мистецтво, книга, кіно, театр, музеї і виставки, ігри та іграшки, мітинги, демонстрації, страйки, фізкультура й спорт, свята, обряди, символи, атрибути, реліквії тощо. До надприродних засобів виховання відносять релігію.

Як бачимо, засобами виховання виступають, з одного боку, різні види діяльності: ігрова, навчальна, трудова, спортивна, мовленнєва, пізнавальна, розумова тощо, а з другого – сукупність предметів і явищ матеріальної та духовної культури, залучених для педагогічного впливу на вихованців – образотворче й музичне мистецтво, науково-популярна й художня література, наочні посібники, книги (довідники, словники), побутові речі та предмети. "Виховує все: люди, речі, явища, але насамперед і найбільше – люди. Серед них на першому місці – батьки й педагоги", – писав А.С. Макаренко і далі нагадував: "У виховній роботі немає дрібниць. Який-небудь бант, що його ви зав'язуєте у волоссі дівчинки, та чи інша шапочка, яка-небудь іграшка – усе це такі речі, які можуть мати в житті дитини величезне значення. Хороша організація в тому й полягає, що вона не випускає з уваги найменших подробиць та випадків".

Досить важливим засобом спілкування батьків з дітьми і морального виховання може стати усна народна творчість. Життєвий досвід у дітей можна формувати через влучне вживання прислів'їв, у яких закладено програму морального виховання. Народні прислів'я стверджують повагу до батьків, доброзичливість у сім'ї, виховують любов до сестричок і братиків, бабусь і дідусів. У них сформульовані поняття про честь, совість, справедливість і людську гідність. Батьки різними засобами усної народної творчості передають дітям уявлення про різноманітні події, душевний стан людей, їхні почуття, про рослинний і тваринний світ та явища навколишньої дійсності.

Найпридатнішою для практичного користування батьками у виховній роботі з дітьми може бути класифікація, за якою методи родинного виховання поділяють на три групи: методи переконання; методи організації життєдіяльності дітей; методи стимулювання культурної поведінки.

Методи переконання покликані формувати свідомість дитини, судження, погляди, переконання, ідеали. До них належать: роз'яснення, повчання, напучення, порада, бесіда, приклад, розповідь, застереження, читання і дискусії, тобто такі методи, які здатні забезпечувати цілеспрямований вплив на свідомість вихованців з метою формування в них позитивних морально-психологічних рис, спонукання до суспільно корисної діяльності.

Методи організації життєдіяльності дітей спрямовують вихованців на "єдність слова і діла", що має надзвичайно важливе значення у формуванні особистості. Виховання високої свідомості, самодисципліни і культури поведінки не може успішно здійснюватися, якщо воно обмежується лише проповідуванням ідей, поглядів і норм поведінки. Треба ще втілювати їх на практиці, привчати змалку дітей неухильно дотримуватись цієї вимоги. Значною мірою цьому сприяє застосування таких виховних методів, як практикування правильної поведінки, дотримання режиму праці і відпочинку, доручення, вимога, привчання, нагляд (догляд), прохання, наказ, заборона.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Педагогіка сімейного виховання» автора Маценко Л.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Основні тенденції сучасного сімейного виховання“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Тема 1. Сім'я – основний інститут виховання особистості

  • Тема 2. Функції сучасної сім'ї

  • Матеріально-економічна функція

  • Комунікативна функція. Психологічний клімат сім'ї

  • Виховна функція

  • Рекреативна функція

  • Тема 3. Типологія сімей

  • Типології сім'ї на основі особливостей спілкування і міжособистісних стосунків

  • Типологізація родин на основі аналізу наслідків впливу на формування соціальних навичок дитини

  • Тема 4. Проблемна сім'я як об'єкт соціальної роботи

  • Соціально-педагогічна діяльність соціального педагога в роботі з родиною. Її мета, завдання соціальних служб для молоді у роботі з сім'єю

  • Програма допомоги родині. Взаємодія соціального педагога з соціальними службами, організаціями й установами

  • Напрями та зміст роботи соціального педагога з проблемними сім'ями

  • Тема 5. Робота соціального педагога з молодими сім'ями

  • Система роботи соціального педагога з молодою родиною

  • Тема 6. Взаємодія соціального педагога, школи та сім'ї у розв'язанні проблем виховання особистості

  • Тема 7. Методика сімейного виховання

  • Завдання, зміст і методика виховання дітей у родині

  • Методи сімейного виховання

  • Характеристика методів формування досвіду поведінки

  • Характеристика методів стимулювання діяльності й поведінки

  • ДОДАТКИ

  • Сім'я і суспільство

  • Виховний ідеал української сім'ї

  • Провідні напрями родинно-сімейного виховання

  • Додаток Б. Новий сімейний кодекс і соціальна робота з сім'єю

  • Додаток В. Універсальна виховна система домашнього і шкільного виховання

  • Напрям 1: "Я – інші люди – суспільство" (фізичне, моральне, інтелектуальне, трудове, естетичне виховання)

  • Напрям 2: "Я – частинка природи" (екологічне виховання)

  • Формування у дитини самооцінки.

  • Проблеми нервових розладів та психічних захворювань у дітей

  • Особливості виховання "правопівкульних" та "лівопівкульних" дітей

  • Особливості виховання обдарованих дітей

  • Додаток Д. Соціальний паспорт сім'ї

  • Додаток З. Анкета "Взаємини в сім'ї"

  • Додаток І. Поради батькам щодо профілактики поширення серед учнів наркогенних речовин

  • Сім'я і родинне виховання в Україні з найдавніших часів до XIX століття

  • Доля української родини й домашнього виховання у XX столітті

  • Основні тенденції сучасного сімейного виховання
  • Додаток Й. Сім'я як провідний компонент системи соціального формування особистості

  • Виховання дитини в сім'ї як соціально-педагогічне явище

  • Педагогічні шляхи подолання суперечності між ціннісними орієнтаціями сім'ї та суспільства

  • Додаток К. Ідеї сімейного виховання у творах А.С. Макаренка

  • Структура сім'ї, кількість дітей у сім'ї, неповна сім'я

  • Особистість вихователя

  • Батьківський авторитет. Види несправжнього батьківського авторитету. Справжній батьківський авторитет

  • Дисципліна і режим

  • Гра. Стадії гри. Помилки батьків при організації* дитячої гри. Види іграшок

  • Сімейне господарство

  • Виховання в праці

  • Статеве виховання

  • Додаток Л. Погляди В. О. Сухомлинского на сімейне виховання

  • Погляди В.О. Сухомлинского на сімейне виховання у книзі "Батьківська педагогіка"

  • Трудове виховання дітей в сім'ї

  • Виховання громадянина-патріота в сім'ї

  • "Серце віддаю дітям" – книга творчості та безцінних педагогічних ідей педагога-гуманіста В.О. Сухомлинського

  • Погляди В.О. Сухомлинського на проблеми сімейного виховання