Сім'я і родинне виховання в Україні з найдавніших часів до XIX століття

Педагогіка сімейного виховання

Серед усіх геніальних винаходів людства одне з провідних місць посідає сім'я, родина – група людей, що складається з чоловіка, жінки, дітей та інших близьких родичів, які живуть разом.

Коріння історії української родини сягає в сиву давнину. Адже сім'я з її побутом, тобто загальним укладом життя, сукупністю виховних звичаїв і традицій, складалася упродовж багатьох століть і зміцнювалася в ході перебігу історичного розвитку людства. Перші сліди перебування людини на землях сучасної України історики датують давнім періодом кам'яної доби – раннім палеолітом (приблизно 200 000 років до н. е.).

За палеоліту основою суспільного устрою був матріархат (від лат. Маттер (матріс) – мати і грец. Архі – влада), який характеризується наявністю материнського роду і рівноправним з чоловіком, а пізніше провідним становищем жінки у суспільстві. Матріархат зумовлений її головною роллю в тодішньому господарському житті людей. На останній фазі історії первісного суспільства на зміну матріархату прийшов патріархат (від гр. Патер – батько). Він передував виникненню держави й стимулював остаточний перехід від сім'ї парної до моногамної (від гр. Моно – один і гамос – шлюб), тобто одношлюбної, в якій чоловік одружений тільки з однією жінкою, а жінка – тільки з одним чоловіком, причому, на відміну від парного шлюбу, шлюбний союз між ними укладається надовго, по суті на все життя, і санкціонується суспільством. Виникнення моногамної сім'ї дало новий поштовх як у прогресі економічного життя суспільства, так і в розвитку виховання.

До речі, моногамія закріпилася і залишається провідною формою сім'ї й сьогодні. Це, очевидно, й дало підставу М. Грушевському твердити, що форми сімейного союзу вже досить виразно виступали в Україні ще до утворення держави – в індоєвропейську епоху. Така думка має своє документальне підтвердження також у літописах.

Київський літописець, описуючи давні українські племена, зазначає, що поляни мали "добрий звичай, жили тихо і соромливо, і шлюб був у них правильний: молоду приводили до молодого, а другого дня приносили її посаг". Звичайно, так не було відразу і не в усіх східних слов'ян, які розселилися у IV ст. н. е. на території Наддніпрянщини і від Карпат до Дону.

Як правило, подружні пари утворювалися так: парубок або й уже одружений чоловік, бо можна було мати по дві або три жінки, сплачував родичам дівчини, котру хотів узяти собі за жінку, віно, оплату. Часом він сплачував родові молодої викуп, а часом, домовившись зі своєю любкою, умикав її десь коло води чи на ігрищах і завозив до себе. До речі, викуп молодої як обряд зберігся і в сучасному українському весіллі.

Куплена або вхоплена жінка була повною власністю чоловіка, якщо хотів, міг легко з нею розійтися, взявши натомість собі іншу. Жінка ж мусила бути вірною своєму чоловікові. І вірність українських жінок, як тоді, так і по сьогодні славиться по всьому світові.

Був час, коли на похороні знатних покійників з ними закопували в яму або спалювали на високому вогнищі їхніх жінок, слуг і коней. Трохи згодом цей звичай відійшов у минуле. Вдовиця залишалась вільною, хіба що сама хотіла себе вбити в доказ своєї вірності чоловікові. Але й цей звичай незабаром зник, бо вже в Х-ХІ ст. літописці про нього не згадують. Роль жінки в сім'ї незмірно зростає. У разі смерті чоловіка вона займає в ній перше місце.

Сім'ї в той час були великі, об'єднували по двадцять-тридцять душ. Така сім'я, як і будь-яка інша, звалася в Х-ХІ ст. родом. Рід – це велика родина, відома в Україні ще під назвами "пепище", "служба", "хутір", яка проживала у своєму дворищі та відокремленій оселі. Рід мав спільне майно – ріллю, ловецькі терени, стада худоби, вів спільне господарство під проводом свого старшини. Це була суспільна група – невелика, але дуже суцільна, злучена кровними зв'язками й спільними інтересами. За своїх членів рід солідарно заступався, обороняв їх від кривд. Згодом він утратив давню суспільність і розпався на малі самостійні родини. Кожна вела своє окреме господарство, мала свій дім з господарськими будівлями, поле, худобу та ін. Ліси ж, пасовиська, озера залишалися спільною власністю цілої оселі-громади. Проте пам'ять належності до роду не губилась. Давні традиції жили в родах боярських, шляхетських, міщанських, селянських, священичих.

До речі, велика сім'я на певному історичному етапі була не тільки в українців, а й майже в усіх народів світу. Залежно від ступеня розвитку господарства, в одних народів раніше, в інших пізніше вона розпадалася на малі індивідуальні сім'ї. Цей процес характерний і для України: велика родина набула значного поширення за часів Київської Русі. Сини не відокремлювалися, хазяйнували спільно, жили разом, а порядкував хтось із найстарших, найбільш досвідчений і кмітливий. Ця тенденція зберігалася в Україні й у наступних XIV- XVI ст. Поряд з великими родами з'являлися й малі індивідуальні сім'ї, кількість яких наприкінці ХVIIІ ст. різко зросла.

З-поміж багатьох обов'язків родини чи не найголовнішим було виховання дітей. Слово виховання в українців, очевидно, пішло від "ховати", тобто заховати (уберегти) від небезпеки, смерті, хвороби, "лихих очей", поганих впливів. Згодом воно набуло узагальненого змісту, виражаючи процес систематичного впливу на культурний розвиток, формування світогляду, духовного світу й моральної поведінки дітей та молоді.

Виховання виникло ще на початку існування людського суспільства як засіб трансмісії людських знань і досвіду від покоління до покоління. Наші предки, поряд з розвитком різних ремесел і промислів, створили оригінальну систему виховання, яка відображала вимоги народу й тогочасні соціальні відносини.

Родинне виховання дітей відбувалося в контексті життя і потреб сім'ї. На цьому ґрунті й постала народна педагогіка, провідними виховними засобами якої стали поведінка і вчинки батьків, рідна (материнська) мова, праця, фольклор, родинно-побутова культура, народні звичаї і традиції, мистецтво, ремесла й промисли, вірування, свята, обряди, символи, дитячі ігри й іграшки.

Рідна мова в українській родині – наймогутніший і найдавніший вихователь.

З давніх-давен українці розглядали сім'ю і рід як святиню, а виховання дітей – як святий обов'язок батьків. Тому ці, як і всі інші особливо важливі об'єкти, у наших предків мали своїх божеств-опікунів Рода і Рожаницю – уособлення роду, єдності нащадків одного предка, утвердження необхідності продовження людського роду. Цікаво, що обидва ці божества йшли безпосередньо за головними слов'янськими богами: Перуном – богом грому і блискавки, Дажбогом – богом сонця і світла, Сварогом – неба, Хорсом – вогню. Рід мав свої традиції, шанував предків, у цій пошані виховуючи молоде покоління. Новонароджену дитину в рід приймали окремим обрядом. Ще складнішим був весільний церемоніал, яким об'єднували молоду пару з двох родів. Живучість цих обрядів, головні елементи яких збереглися в народних звичаях українців і донині, засвідчує їх особливо важливе значення для соціальної педагогіки.

Отже, найхарактернішою рисою української родини з перших кроків її історичного становлення і розвитку стало високе, космічне одухотворення, де шлюбний союз чоловіка і жінки підноситься як поєднання двох небесних світил – Сонця й Місяця та ясних зірочок – їхніх діточок, тобто як явище найвищого, космічного порядку:

А в тім саду три тереми:

А в першому – красне сонце,

в другому – ясен місяць,

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Педагогіка сімейного виховання» автора Маценко Л.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Сім'я і родинне виховання в Україні з найдавніших часів до XIX століття“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Тема 1. Сім'я – основний інститут виховання особистості

  • Тема 2. Функції сучасної сім'ї

  • Матеріально-економічна функція

  • Комунікативна функція. Психологічний клімат сім'ї

  • Виховна функція

  • Рекреативна функція

  • Тема 3. Типологія сімей

  • Типології сім'ї на основі особливостей спілкування і міжособистісних стосунків

  • Типологізація родин на основі аналізу наслідків впливу на формування соціальних навичок дитини

  • Тема 4. Проблемна сім'я як об'єкт соціальної роботи

  • Соціально-педагогічна діяльність соціального педагога в роботі з родиною. Її мета, завдання соціальних служб для молоді у роботі з сім'єю

  • Програма допомоги родині. Взаємодія соціального педагога з соціальними службами, організаціями й установами

  • Напрями та зміст роботи соціального педагога з проблемними сім'ями

  • Тема 5. Робота соціального педагога з молодими сім'ями

  • Система роботи соціального педагога з молодою родиною

  • Тема 6. Взаємодія соціального педагога, школи та сім'ї у розв'язанні проблем виховання особистості

  • Тема 7. Методика сімейного виховання

  • Завдання, зміст і методика виховання дітей у родині

  • Методи сімейного виховання

  • Характеристика методів формування досвіду поведінки

  • Характеристика методів стимулювання діяльності й поведінки

  • ДОДАТКИ

  • Сім'я і суспільство

  • Виховний ідеал української сім'ї

  • Провідні напрями родинно-сімейного виховання

  • Додаток Б. Новий сімейний кодекс і соціальна робота з сім'єю

  • Додаток В. Універсальна виховна система домашнього і шкільного виховання

  • Напрям 1: "Я – інші люди – суспільство" (фізичне, моральне, інтелектуальне, трудове, естетичне виховання)

  • Напрям 2: "Я – частинка природи" (екологічне виховання)

  • Формування у дитини самооцінки.

  • Проблеми нервових розладів та психічних захворювань у дітей

  • Особливості виховання "правопівкульних" та "лівопівкульних" дітей

  • Особливості виховання обдарованих дітей

  • Додаток Д. Соціальний паспорт сім'ї

  • Додаток З. Анкета "Взаємини в сім'ї"

  • Додаток І. Поради батькам щодо профілактики поширення серед учнів наркогенних речовин

  • Сім'я і родинне виховання в Україні з найдавніших часів до XIX століття
  • Доля української родини й домашнього виховання у XX столітті

  • Основні тенденції сучасного сімейного виховання

  • Додаток Й. Сім'я як провідний компонент системи соціального формування особистості

  • Виховання дитини в сім'ї як соціально-педагогічне явище

  • Педагогічні шляхи подолання суперечності між ціннісними орієнтаціями сім'ї та суспільства

  • Додаток К. Ідеї сімейного виховання у творах А.С. Макаренка

  • Структура сім'ї, кількість дітей у сім'ї, неповна сім'я

  • Особистість вихователя

  • Батьківський авторитет. Види несправжнього батьківського авторитету. Справжній батьківський авторитет

  • Дисципліна і режим

  • Гра. Стадії гри. Помилки батьків при організації* дитячої гри. Види іграшок

  • Сімейне господарство

  • Виховання в праці

  • Статеве виховання

  • Додаток Л. Погляди В. О. Сухомлинского на сімейне виховання

  • Погляди В.О. Сухомлинского на сімейне виховання у книзі "Батьківська педагогіка"

  • Трудове виховання дітей в сім'ї

  • Виховання громадянина-патріота в сім'ї

  • "Серце віддаю дітям" – книга творчості та безцінних педагогічних ідей педагога-гуманіста В.О. Сухомлинського

  • Погляди В.О. Сухомлинського на проблеми сімейного виховання