Утворення та діяльність Київської колегії, надання їй статусу академії

Історія вітчизняної педагогіки

З академії вийшло багато визначних громадських, політичних, державних та освітніх діячів, письменників, поетів, художників, композиторів. Вони працювали в різних галузях суспільного й культурного життя, були організаторами та викладачами освітніх закладів, поповнювали органи управління Війська Запорозького, працювали в державних установах України та Росії, сприяли проведенню прогресивних державних реформ XVIII ст. Академію та її випускників знали в багатьох європейських країнах. Виховані на національному грунті та загальнолюдських цінностях, останні були свідомими, самовідданими патріотами України.

Важливу роль у процесі освіти й виховання відігравала бібліотека. Незадовго до смерті Петро Могила передав колегії 2131 книгу (див. вище). Так була започаткована традиція дарувати академії книги. Значні книжкові зібрання передали до академічної бібліотеки Єпіфаній Славинецький, Симеон Полоцький, митрополит Димитрій Ростовський, ректори Иоасаф Кроковський, Варлаам Ясинський, Давид Нащинський (129 книг), митрополити-покровителі Рафаїл Заборовський (137), Тимофій Щербацький (144), Гавриїл Кременецький (понад 70), історики Микола Бантиш-Каменський (150) і Василь Рубан (154), професори Іван Самойлович (1147 книг) та Амвросій Юшкевич. Щедрим дарувальником книг був гетьман Іван Мазепа. У 1768 р. була відкрита окрема бурсацька бібліотека для найбідніших студентів, які не мали грошей на придбання книжок (заснував колишній випускник академії, відомий історик Н. Батиш-Каменський). У 1780 р. бурсацька та академічна бібліотека об'єдналися. Об'єднана бібліотека мала біля 12 тис. книг. Тут були книги видавництва України, Росії, Білорусії, Амстердама, Гамбурга, Галле, Берліна, Братислави, Данцига, Варшави, Лондона, Парижа, Рима, Болоньї та інших міст. У бібліотеці також зберігалися літописи, хроніки, полемічні праці, лекції професорів академії, конспекти лекцій студентів, їх наукові роботи, документи минулих століть, поточна документація, періодичні видання. До наших днів вона не збереглася. Окремі рукописні та друковані книги, що вціліли, нині зберігаються в бібліотеці Академії наук.

На чолі академії був ректор, який обирався з академічних професорів, після чого на урочистому зібранні відбувалася посвята в ректори та вручення спеціального документа. У кінці XVII – XVIII ст. кандидата на ректорську посаду затверджував гетьман. Ректорами академії як офіційно визнаного навчального закладу були: Гедеон Одорський (1701-1704); Інокентій Поповський (1704–1707); Христофор Чарнуцький (1707-1710); Феофан Прокопович (1711-1716); Сильвестр Пиновський (1717– 1722); Иосиф Волчанський (1722–1727); Іларіон Левицький (1727-1731); Амвросій Дубневич (1731-1735); Сильвестр Думницький (1737-1740); Сильвестр Кулябка (1740-1745); Сильвестр Ляскоронський (1746-1751); Юрій Кониський (1751- 1755); Манасія Максимович (1755-1758); Давид Нащинський (1758-1761); Самуїл Миславський (1761-1768); Тарасій Вербицький (1768-1774); Никодим Панкратьев (1774); Касіян Лехницький (1775-1784); Варлам Миславський (1784–1791); Ієроним Блонський (1791-1795); Феофілакт Слонецький (1795–1803); (риней Фальковський (1803-1804); Якинф Лагановський (1804– 1813); Йоасаф Мохов (1814-1817).

Посилення реакційної політики царського уряду, що мало місце наприкінці XVIII ст., позначилось і на діяльності академії. Відкриття університетів у Харкові теж вплинуло на зазначений процес. Академія почала втрачати пріоритетне становище єдиної вищої школи, хоча продовжувала гідно підтримувати свої досягнення та традиції. Прихильники академії робили непоодинокі спроби перетворити її на університет (для цього необхідно було відкрити додаткові факультети, зокрема правничий, медичний, математичний). Однак, незважаючи на всі прохання й докази необхідності цього акту, добитися згоди й матеріальної підтримки від Катерини II та її нащадків не вдалося. Проводячи ворожу політику щодо України, спрямовану на знищення будь-яких ознак автономії та історичної пам'яті, позбавляючи її таких демократичних національних надбань, як гетьманство, Запорозька Січ, козацький адміністративний устрій, російський царизм знищив і Києво-Могилянську академію – осередок української освіти, культури й ментальності. За розпорядженням уряду, указом Синоду від 14.08.1817 р. академію було закрито.

Тоді ж у приміщенні було відкрито духовну семінарію, яку в 1819 р. було реорганізовано в духовну академію. Духовна академія була авторитетним навчальним закладом серед православних країн. Ректорами духовної академії були: Мойсей АнтиповБогданов (1819-1823); Мелетій Леонтович (1824–1826); Кирил Куницький (1827-1828); Платон Березин (1828); Смарагд Крижановський (1828-1830); Інокентій Борисов (1830–1839); Єремія Соловйов (1839-1841); Дмитро Муратов (1841–1850); Антоній Амфітеатров (1851-1858); Ізраїль Лукін (1858–1859); Іоанікій Руднев (1859–1860); Філарет Філаретов (1860-1877); Михайло Лузин (1877-1883); Сильвестр Малеванський (1883-1898); Дмитро Ковальницький (1898-1902); Платон Рождественський (1902-1907); Феодосій Олтаржевський (1907-1910); Інокентій Ястребов (1910-1914); Василій Богдашевський (1914-1917).

Духовна академія була закрита більшовиками, а її будівлі передані Дніпровській військовій флотилії. У 1935 р. радянською владою був зруйнований Богоявленський собор Братського монастиря, який належав до академії. За часів СРСР у будівлях академії на Подолі розміщувалося Київське вище військово- морське політичне училище. З відновленням академії в 1992 р. набір курсантів припинився, а в 1996 р. відбувся останній випуск курсантів училища.

Києво-Могилянська академія відіграла величезну роль у розвитку освіти України. Вона була джерелом знань, мудрості, натхнення, сили, патріотизму, науковим центром слов'янського світу. Двохсотлітня діяльність закладу мала універсально- освітнє значення. Саме в академії формувалася українська літературна мова, література й поезія, був започаткований перший у нашій країні театр. З іменами вихованців пов'язаний цілий період в історії освіти й науки, літератури та поезії, боротьби за державну незалежність України.

Відомими поетами, які вийшли з Києво-Могилянської академії, були: ректор Касіян Сакович, Чернігівський архієпископ Лазар Баранович, митрополит Тобольський Іоан Максимович, професори Феофан Прокопович, Стефан Яворський, Георгій Кониський, добре відомий Григорій Сковорода та ін. У Києво- Могилянській академії освіту здобували такі відомі медики: основоположник акушерства, ботаніки й фізіотерапії Нестор Максимович Амбодик, родом із с. Веприк на Полтавщині; Іван Полетика, професор Кельнської академії, головний лікар Петербурзького генерального шпиталю, родом із м. Ромни; Данило Самойлович, який довів можливість протичумного щеплення, почесний член 12 зарубіжних академій; основоположник російської анатомічної школи Павло Згурський; Парпура, брати Шумлянські. Барсу к-Мойсеєв. Гамалія, Велланський та багато інших медиків-практиків, авторів підручників, медичних словників, укладачів вітчизняної медичної термінології тощо. Випускником академії був Петро Чайка, що працював згодом штаб-лікарем у В'ятці (Росія) – дід знаменитого композитора Π. І. Чайковського.

В академії навчались літописці Роман Ракушка-Романовський (Самовидець), Самійло Величко, Григорій Грабянка. Києво-Могилянська академія виховала таких відомих істориків, як Петро Симоновський, автор "Краткого описания о козацком малороссийском народе", Василь Рубан, що видав "Краткую летопись Малой России" з додатком "Землеописание Малой России" (1777), Микола Бантиш-Каменський – учений, історіограф, управитель Московського державного архіву, дійсний член Товариства історії та старожитностей; Максим Берлинський – археолог, історіограф Києва та багато інших.

Визначними граверами України, які навчались у академії, були Іван Митура, Іван Мирський, Леонтій Тарасевич, Григорій Левицький, широко відомі малюнки братів Івана та Василя Григоровичів-Барських.

Академія дала багатьох професійних композиторів, найталановитішими серед яких були Максим Березовський (1745-1777) та Артемій Ведель (1767-1808).

Вихованцями Києво-Могилянської академії були майбутні гетьмани Юрій Хмельницький, Іван Виговський, Петро Дорошенко, Павло Тетеря, Іван Брюховецький, Михайло Ханенко, Іван Самойлович, Іван Мазепа, Пилип Орлик, Данило Апостол, Іван Скоропадський, наказний гетьман Павло Полуботок. В академії формувалась генерація козацьких старшин, кадри провідної української верстви, у їх числі – писарі, обозні, судді, осавули. полковники, сотники, військові канцеляристи, бунчукові товариші, а також правники, дипломати, перекладачі тощо. Це були освічені державці, світські діячі, значення й роль яких піднялись особливо за часів гетьманування Івана Мазепи.

Києво-Могилянська академія дала немало освічених ієрархів – єпископів, митрополитів, архімандритів, духовних письменників. Серед них були й такі, що своїм праведним життям, духовністю. високим християнським благочестям, щиросердечністю, просвітницькими справами заслуговували на визнання їх по смерті святими Православної церкви. Це Дмитро (Туптало), митрополит Ростовський (1651-1709); Іван (Максимович), митрополит Тобольський (1651-1715); Інокентій (Кульчицький), єпископ Іркутський (1680/1682-1731), Іоасаф (Горленко), єпископ Білгородський (1705-1754); Феодосій (Углицький), архієпископ Чернігівський (30-ті pp. XVII ст. – 1696); Паїсій (Величковський), архімандрит Ніамського монастиря (1722-1794); Петро (Могила), митрополит Київський (1596-1647).

Головним ініціатором відновлення Києво-Могилянської академії став В'ячеслав Брюховецький.

19 вересня 1991 р. згідно з розпорядженням Голови Верховної Ради України "Про відродження Києво-Могилянської академії" було створено Університет "Києво-Могилянська академія" на історичній території Києво-Могилянської академії. В'ячеслав Брюховецький став першим президентом НаУКМА. Рівно через рік після одержання Україною незалежності, 24 серпня 1992 р. перші студенти НаУКМА почали навчання. У 1994 р. університет отримав статус національного й був акредитований за четвертим рівнем акредитації.

У відродженні університету велику роль відіграли благодійники. Для зібрання необхідних на початку коштів було створено Науково-дослідницький центр "Спадщина Києво-Могилянської академії", Міжнародний благодійний фонд "Відродження" Києво-Могилянської академії та Києво-Могилянську фундацію Америки. Багато приватних осіб жертвували власні бібліотеки для новоствореного університету. Також ремонт та облаштування нових корпусів були значною мірою профінансовані приватними особами. Наприклад, бакалаврська бібліотека була відреставрована за допомогою Фундації Омеляна та Тетяни Антоновичів і тепер має ім'я Антоновичів.

Деякий час НаУКМА мав дві філії – в Острозі та Миколаєві. Тепер вони стали окремими університетами: Національним університетом "Острозька академія" та Чорноморським державним університетом ім. Петра Могили. За участі НаУКМА було створено Кременецький обласний гуманітарно-педагогічний інститут ім. Т. Шевченка. Під опікою університету діє мережа колегіумів, яка налічує 12 навчальних закладів по всій Україні Ніл час Помаранчевої революції 2004 р. НаУКМЛ була одним і перших українських університетів, що разом зі своїм керівництвом відкрито виступили проти фальсифікацій підрахунку голосів. Сьогодні президентом НаУКМА с Сергій Квіт (з 2007).

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія вітчизняної педагогіки» автора Москаленко А.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Утворення та діяльність Київської колегії, надання їй статусу академії“ на сторінці 3. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Понятійний апарат

  • Зв'язок історії педагогіки з іншими науками

  • Зв'язок з іншими дисциплінами

  • Контроль і оцінка знань студентів

  • УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ПЕДАГОГІКА – ДЖЕРЕЛО ІСТОРІЇ ПЕДАГОГІКИ УКРАЇНИ

  • Мета, зміст, форми виховання й навчання в українській народній педагогіці

  • Розділи української народної педагогіки

  • Народні прислів'я та приказки

  • Колисанки

  • Жартівливі віршики та пісні

  • ВИХОВАННЯ, ПИСЕМНІСТЬ, ПЕДАГОГІЧНІ ІДЕЇ ПРАУКРАЇНЦІВ

  • Велесова книга як писемна пам'ятка праукраїнців

  • Писемність “неписемних" першоукраїнців

  • ВИХОВАННЯ, ШКОЛА ТА ПЕДАГОГІЧНА ДУМКА КИЇВСЬКОЇ РУСІ

  • Заснування й функціонування монастирських шкіл

  • Діяльність майстрів грамоти

  • Педагогічні пам'ятки Київського періоду

  • РОЗВИТОК НАВЧАННЯ, ВИХОВАННЯ, ПЕДАГОГІЧНОЇ ДУМКИ В УКРАЇНІ (ДРУГА ПОЛОВИНА XIII-XV ст.)

  • СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК НАЦІОНАЛЬНОЇ СИСТЕМИ ВИХОВАННЯ, ПЕДАГОГІКИ В ЕПОХУ УКРАЇНСЬКОГО ВІДРОДЖЕННЯ (XVI-XVIII ст.)

  • Острозька слов'яно-греко-латинська академія

  • Діяльність братських шкіл

  • Заснування школи при Києво-Печерській лаврі

  • Утворення та діяльність Київської колегії, надання їй статусу академії
  • Січові (запорозькі) і козацькі школи. Полкові й сотенні школи гетьманської України

  • Діяльність Глухівської музично-співацької школи та спеціальної адміністративно-старшинської школи

  • Діяльність українських просвітителів і педагогів

  • Заснування головних і малих народних училищ

  • ГОЛОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ОСВІТИ ТА ПЕДАГОГІЧНОЇ ДУМКИ В УКРАЇНІ XIX – ПОЧАТКУ XX ст.

  • "Статут гімназій і училищ, підпорядкованих університетам" (1828)

  • Становлення й розвиток університетської освіти

  • Стан жіночої освіти

  • Діяльність недільних шкіл

  • Колегія Павла Галагана

  • Заснування першого дитячого садка в Києві

  • РОЗВИТОК НАЦІОНАЛЬНОГО ШКІЛЬНИЦТВА ТА ПЕДАГОГІКИ В 1917-1919 pp.

  • та II Всеукраїнські учительські з'їзди, Всеукраїнський учительський професійний з'їзд

  • СТАН РОЗВИТКУ ОСВІТИ ТА ПЕДАГОГІКИ УКРАЇНИ У 20-80-ті pp. XX ст.

  • Розвиток національних шкіл за часів українізації

  • Педологія як наука. Представники та напрями розвитку вітчизняної педології

  • Розвиток освіти в 30-ті pp. XX ст.

  • Школа та педагогіка в передвоєнні, воєнні та перші повоєнні роки

  • Підготовка педагогічних кадрів

  • Особливості розвитку освіти в 50-ті pp. XX ст.

  • Радянська школа в 60-ті pp.

  • Стан освіти в 70-80-ті pp. XX ст.

  • ВІДРОДЖЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ СИСТЕМИ ВИХОВАННЯ, ШКОЛИ, ПЕДАГОГІКИ В ПЕРІОД СТАНОВЛЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ

  • Державна національна програма "Освіта " (Україна XXI ст.)

  • Національне виховання дітей і молоді

  • Нормативно-правові документи, що регулюють діяльність системи освіти