Розділ LIII В ОСТАННЮ МИТЬ

В ОСТАННЮ МИТЬ

«Ще півгодини згаємо — і буде запізно!»

З цими словами старий мисливець швидко подався від хатини.

Він мав рацію, тільки помилився в часі. Якби він сказав «півхвилини», це було б ближче до правди. Навіть тієї ж таки миті, коли мовлено ці слова, бідоласі, що написав записку кров'ю, прикликаючи на допомогу, знов загрожувала страшна небезпека: койоти повернулись і оточили його кільцем.

Та навіть не їх мав боятися той нещасний. Його чекала сутичка з іще грізнішим ворогом.

Читач уже, напевне, зрозумів, що той молодик у плащі й панамі — не хто інший, як Моріс Джеральд. Після описаного вище бою з койотами, врятований від неминучої загибелі вірним Тарою, він хотів тільки одного — спочинку. Отож, цілком певний, що чотириногий друг зможе захистити його й від чорних птахів, і від койотів, з якими він щойно бився, Моріс скоро заснув і спокійно проспав кілька годин.

Прокинувся він сам і, відчуваючи, що сон повернув йому трохи сили, знов почав думати про ті небезпеки, які чигали на нього довкола.

Собака врятував його від койотів і, певна річ, захистив би від їхніх нових наскоків, якби вони зважились напасти. Але доки ж усе те могло тривати? Вірна тварина була неспроможна зрушити його з місця, а лишитися там означало напевне вмерти з голоду, а то й від ушкоджень, яких він зазнав.

Він звівся на ноги, але тут-таки зрозумів, що ні стояти, ні йти не може. До болю в нозі\u1076долучилася страшенна кволість, і, на превелику силу ступивши зо два кроки, він мусив знову лягти.

Та в ЦЮ мить йому сяйнула щаслива думка: собака міг віднести до хатини записку!

— Якби тільки примусити його піти від мене, — промовив мустангер, звертаючи допитливий погляд на Тару.— Іди-но сюди, друже! — покликів він. — Я хочу, щоб ти прислужився мені як листоноша й відніс додому листа. Розумієш? Ось постривай, зараз я напишу його, а тоді розтлумачу тобі все до ладу… На щастя, в мене є при собі візитна картка, — провадив він, намацавши в кишені гаманець. — А от олівця немає. Та дарма — он скільки навколо чорнила, а перо можна взяти в отієї агави.

Мустангер підповз до згаданої рослини і відламав гострий кінець одного з довгих м'ясистих листків. Умочаючи його в кров мертвого койота, що лежав поруч, він нашкрябав на картці кілька слів. Потім загорнув її в клаптик церати, відірваний від підкладки папами, і прив'язав ремінцем на шию собаці.

Лишалося тільки вирядити того чотириногого листоношу в дорогу.

Та це виявилося не так легко. Безсловесна тварина, попри весь свій розум, не могла збагнути, чому вона має залишити того, кого так віддано любить. Мустангер і лагідно умовляв собаку, і суворо наказував йому йти, але все було марно.

І тільки тоді, коли господар, чиє життя вірний пес нещодавно врятував, з удаваним гнівом нагримав на нього і вдарив його костуром, той нарешті скорився. Навіть собача відданість не знесла такої кривди, і, раз у раз докірливо озираючись на господаря, Тара знехотя потюпав у зарості.

— Бідолаха! — мовив мустангер, коли собака зник з очей. — Це ж однаково що вдарити самого себе чи найближчого друга. Ну, та нічого не вдієш, а свою вину я спокутую — аби тільки Бог дав побачити його знову. А тепер треба підготуватися до нового нападу тих тварюк. Вони ж напевне повернуться, тільки-но побачать, що я лишився сам.

Він уже обміркував, як захиститися від койотів. Неподалік стояло пеканове дерево, — ми вже згадували про нього, — і від його стовбура футів на шість-сім од землі і близько одна до одної простяглися вбік дві грубі гілляки. Мустангер, зняв з себе плащ, простелив його на траві й зробив по краях кілька розрізів ножем. Потім розмотав свій шовковий пояс, розірвав його посередині на дві довгі смуги й, перепустивши їх крізь ті дірки, прив'язав розіпнутий плащ краями до тих двох гілляк. Вийшло щось на зразок гамака, в якому могла лягти людина.

Мустангер знав, що койоти не вміють лазити по деревах, і, простягтись у своєму підвісному ліжку, міг спокійно спостерігати, як вони силкуватимуться добратись до нього. А що вони повернуться, він анітрохи не сумнівався — тим-то й завдав собі стільки клопоту з гамаком. Та коли б і мав хоч якийсь сумнів, то він дуже скоро розвіявся б, бо койоти й справді почали вилазити з хащі. Один по одному, скрадаючись і за кожним кроком сторожко роззираючись, вони підступали все ближче до місця недавньої сутички. А коли пересвідчилися, що ворога-собаки немає, знов збилися там усією зграєю, і Моріс знову побачив, на яку жахливу жорстокість здатні ці полохливі тварюки.

Спершу вони з незбагненною жадібністю пожерли своїх мертвих родичів, та ще й так швидко, що наш мимовільний свідок навряд чи встиг би полічити до двадцяти. Потім їхні погляди звернулися до нього. Чіпляючи свій гамак, мустангер не подбав про те, щоб якось приховати його. Він прилаштував плащ так високо, щоб до нього не дістали койоти, і цього, на його думку, було цілком досить.