Вільямові Коксу, як і Сеґюрові, йшов 31-й рік, коли він здійснив аналогічну мандрівку до Росії через Польщу. Кокс подорожував у 1778–1779 роках; Сеґюр відвідав ті самі землі кількома роками пізніше, взимку 1784–1785 років, тож збіги майже одночасних спостережень англійця і француза свідчитимуть для нас про еволюцію спільного бачення мандрівників із Західної Європи. Сеґюр походив із одного з найславетніших французьких аристократичних родів; Кокс лише перебував на службі в так само знатної британської родини. (58) Він був сином придворного лікаря, освіту здобув в Ітоні й Кембріджі, став англіканським священиком, а згодом домашнім вчителем шестирічного Черчилля у родовому маєтку Бленгейм. У 1775 році йому дали іншого учня-підлітка, небожа герцоґа Мальборо, й зобов’язали супроводжувати хлопця під час п’ятирічної надзвичайно амбітної навчальної «великої подорожі» по Європі. Кокс відповідав за вивчення мов, географії, історії, математики, поезії, музики та малювання, тоді як у складі групи мандрівників був також такий собі капітан Флойд, якого Кокс ненавидів; той учив хлопця верхової їзди, стрільби, плавання, тенісу, фехтування і танців. Мати юнака писала Коксові про ще один аспект навчальної програми, сподіваючись, що її син «пристрасно закохається в шляхетну й розумну пані, що достатньо симпатизуватиме йому, аби навчити його догоджати їй, водночас тримаючи його на відповідній віддалі» 16. Отож освітня програма була справді всебічною. Сам Кокс дотримувався старомодних педагогічних ідеалів і поважно сприймав «велику подорож» як педагогічний захід, що мав виховати справжнього англійського джентльмена. Водночас йому вистачило честолюбства, аби розширити традиційний маршрут, долучивши туди такі нововведення, як відвідання Польщі та Росії, а також Швеції та Данії. Колумб, як відомо, шукаючи новий шлях до Індії, відкрив Америку. Кокс, як і Сеґюр, наприкінці XVIII сторіччя вирушив подивитися на давно відомі з географії землі «Півночі», але замість цього відкрив Східну Європу.
1738 року Томас Наджент, високо цінуючи «шляхетну і давню традицію подорожувати», бо вона «виховувала всебічного джентльмена», опублікував працю, в якій окреслив звичний маршрут англійського аристократа, під назвою «Велика подорож, або Мандрівка через Нідерланди, Німеччину, Італію та Францію» 17. Ця назва залишилася без змін у другому виданні 1756 року. Кокс побував зі своїм опікуванцем у всіх цих землях, але коли настав час писати звіт про подорож, він зрозумів, що читача радше зацікавлять інші країни, які не входили до звичного маршруту. 1784 року, саме тоді, коли Сеґюр вирушив до Польщі й Росії, Кокс опублікував свої «Подорожі Польщею, Росією, Швецією та Данією», книжку, яка до кінця сторіччя витримала кілька англомовних видань, а також була (59) перекладена французькою. Цей твір став вагомим унеском у відкриття Східної Європи XVIII сторіччям і в знання про землі, що доти були маловідомими й рідко відвідуваними.
«Ми в’їхали в Польщу, — писав Кокс, датуючи цю подію 24 липня 1778 року, — і попрямували до Кракова через землі, що їх австрійська династія здобула після останнього поділу (Польщі)» 18. Інакше кажучи, мандрівники не зовсім були на території Польської держави. Ці землі з 1772 року належали Габсбурґам, але почуття Кокса, викликані в’їздом у Польщу, були настільки особливими, що він вважав за потрібне точно зафіксувати дату цієї події та описати враження, які на нього справив в’їзд. «Дороги були погані, сіл мало, а їх жалюгідний вигляд годі й намагатися описати, — згадував Кокс. — Халупи всі зроблені з дерева, брудні й убогі на вигляд, усе навкруги справляло враження крайньої злиденності». Трохи згодом, на Віслі, під самим Краковом, вони перетнули ще один, цього разу справжній політичний кордон між двома державами. Кордоном був міст, «на одному кінці якого стояв австрійський солдат, а на другому — польський вартівник». Краків виявився «цікавим старим містом», насамперед тому, що «колись майже правив за центр усіх польських володінь, а тепер став прикордонним містом». До ідеї розмитого кордону долучилося уявлення про примхливість історії. Краків був містом будинків «колись багато оздоблених, а тепер чи то незаселених, чи то понурих і занедбаних». Місто виглядало «великою столицею в руїнах», вказуючи на часовий контраст між «первобутньою розкішшю» та «величчю руїн» 19.
«Я ніколи не бачив дороги, такої нецікавої, як та, що з’єднувала Краків із Варшавою, — писав Кокс. — Уздовж цього тракту немає нічогісінько, що могло б привернути увагу навіть найдопитливішого мандрівника». Навколо плаский ландшафт, безлюдна дорога, і лише зрідка око натрапляло на окремі будинки за межами рідкісних сіл, «чий злиденний вигляд відповідав убогості їхньої країни». Села ці — всього-на-всього «жменька халуп», і серед них «єдиним місцем, де міг зупинитися мандрівник, були єврейські хатини без будь-якого вмеблювання». Сеґюр, як ми пам’ятаємо, також бачив і халупи, і хатини, і євреїв, і брак меблів. Кокс заходив до тих халуп і запросив читача увійти слідом. (60)
За ліжко нам правила кинута на долівку солома, й ми вважали себе щасливцями, коли солома була свіжа. Навіть ми, аж ніяк не розніжені й звиклі до всіляких незручностей, відчували виснаження у цій спустошеній країні. Хоча у більшості країн ми взяли собі за правило зупинятися на ніч, аби не пропустити під час руху нічого вартого уваги, тут ми взагалі воліли не зупинятись, аби уникнути страждань у цих лігвах нужди та бруду; і ми були впевнені, що єдине видовище, якого нас позбавляла нічна пітьма, — понурі ліси, одноманітні лани пшениці й знаки людського лиха. Місцеві мешканці були бідніші, покірніші й нещасніші за всі інші народи, що траплялися нам на шляху: хоч би де ми зупинялися, вони збиралися юрмами навколо нас, прохаючи милостиню за допомоги сповнених відчаю жестів 20.
Заглиблюючись у Східну Європу, мандрівники спостерігали дедалі безнадійніші вбогість і злидні, лихо та спустошення, а на враженнях Кокса найбільше позначалося те, що він та інші мандрівники ніде не могли знайти зручного місця для ночівлі.
У цьому плані його спостереження про Польщу, маловідому англійським мандрівникам, майже одразу стали джерелом шаблонних уявлень про цю країну. Коли 1785 року леді Елізабет Крейвен вирушила до Польщі, за рік після публікації «Подорожей» Кокса, вона вже цитувала його: «Про умови, що чекали на мене в дорозі, ви зможете прочитати у пана Кокса, а я обмежуся описом приємніших речей» 21. Кокс не був таким стриманим; він не тільки писав про «ці лігва нужди та бруду», але й не раз розповідав про них усно. Якось, уже пізніше, коли він гостював в одному з найвеличніших польських маєтків — палаці Браницьких у Білостоці, «розмова зайшла про нашу мандрівку цією бідною і нещасною країною, де так бракувало зручних умов для ночівлі». Кокс шокував товариство польських аристократів, розповівши їм, що він спав «на соломі, коли міг її дістати», й доброчесно поінформував графиню Браницьку, що це був найкращий спосіб «ознайомитися з домашнім господарством селян, розділивши з ними умови побуту й довіривши їм турботу про наші нужди» 22. Незручність була ціною, яку він заплатив задля сповнення педагогічної мети подорожі: вивчення вад Польщі й (61) розтлумачення їх власному учневі, англійським читачам і навіть самим полякам.
Мандрівка Польщею засмутила Сеґюра, а його перші враження від Санкт-Петербурґа забарвлені «подвійною меланхолією» — від вигляду Фінської затоки і від роздумів про російський деспотизм. Кокса опанувала меланхолія ще у Варшаві, вона скерувала його описи цього міста, котре він подав у тій самій формі, яку вподобав Сеґюр.
Усе місто виглядало по-меланхолійному, демонструючи крайнощі багатства і злиднів, розкоші і біди, якими просякнутий кожен аспект цієї нещасної країни. Вулиці просторі, але погано мощені; церкви і громадські будівлі великі й величні; численні палаци знаті розкішні, але переважна більшість хат, особливо у передмістях, — це брудні й погано збудовані дерев’яні халупи 23.
Якщо Сеґюр рухався на північний схід, з Варшави до Санкт-Петербурґа, то Кокс прямував просто на схід, до Москви, що дало йому змогу побачити східний терен Польщі — Велике князівство Литовське. Гродно він описав за тією самою плідною моделлю крайнощів: «Перемішання злиденних халуп, розвалених будинків і зруйнованих палаців із величними брамами — слідами їх давньої розкоші». Він відвідав щойно засновану ткацьку мануфактуру і, позаяк його країна пишалася своєю ткацькою промисловістю, поблажливо зауважив: «Ці мануфактури перебувають у зародковому стані»24.
У Гродно Кокс зустрівся із французьким натуралістом Жаном-Еммануелем Жилібером, який збирався писати природничу історію Литви: про її тваринний і рослинний світи та мінерали. Кокс відзначив «зародковий стан природничих знань у цій країні», що відповідало зародковому стану мануфактур, і вважав само собою зрозумілим, що краще буде, коли цим займатиметься хто-небудь із Франції. У Литві Кокс побачив зубра, тварину, котра особливо його зацікавила. Він згадує теорію німецького натураліста Петера Симона Палласа, який вивчав природничу історію Росії, про те, що «цей вид тура, раніше поширений у цілій Європі, більше не живе на цьому континенті ніде, крім литовських лісів, (62) деяких частин Карпатських гір і, можливо, на Кавказі» 25. Іншими словами, існування зубра вказувало на особливість природничої історії Східної Європи, адже рідкісні види виживали лише на окраїнах континенту.
Ще більшу увагу привернули різноманітні людські племена Східної Європи, зокрема Кокс занотував: «Під час нашої подорожі Литвою неможливо було уникнути сонмища євреїв, яких у Польщі взагалі безліч, але це князівство, здається, вони обрали за свій осередок». Сеґюр теж натрапив у Польщі на «всюдисущу юрбу жадібних євреїв». Думка про те, що у Східній Європі дуже багато євреїв, добре відома у XX столітті, найкатегоричніше втілилася в їх майже повному винищенні, але у XVIII сторіччі їх ще належало там відкрити, як і саму Східну Європу. Коли Кокс приїхав до Польщі, він ставився до них стримано. У Кракові він відвідав могилу «Естер, прекрасної єврейки», яка, за легендою, була коханкою Казимира Великого у XIV столітті. Кокс писав про «заняття цього надзвичайного народу» і повідомляв, що польські євреї «прибрали до своїх рук усю торгівлю країни». На шляху до Варшави Кокс заходив у їхні «хатини». Подорожуючи на схід від Білостока, екіпаж Кокса постійно опинявся в оточенні юрб жебраків і євреїв, які «траплялися всюди». У Литві їх були цілі «сонмища», мандрівники зустрічали їх на кожному кроці: «Якщо ви потребуєте перекладача, вам приведуть єврея; коли ви прийдете до заїзду, хазяїн виявиться євреєм; якщо вам потрібні поштові коні, ви дістанете їх у єврея, і єврей буде вашим кучером». На схід від Мінська, на території теперішньої Білорусі, Кокс сховався від негоди в стодолі, де «кілька довгобородих постатей у чорній одежі розмішували щось у великому котлі». Мандрівник епохи Просвітництва не дозволив собі «повірити у чаклунство або якісь дрібні забобони», а «придивившись уважніше, ми упізнали в них наших давніх єврейських друзів, що готували нам і собі вечірню трапезу» 26. Зустрічаючи всюди «сонмища» євреїв, Кокс претендував на зверхню фамільярність у ставленні до цих «наших давніх друзів». Його описи євреїв ставали дедалі бентежнішими після могили прекрасної Естер у Кракові і до моторошних фігур у чорному вбранні під Мінськом. Демонструючи власну освіченість при відкиданні забобонів, він одночасно (63) переконував читачів у безпросвітному невігластві Східної Європи і тамтешніх євреїв.
Спостерігаючи за польським населенням, Кокс, як і Сеґюр, пересвідчився, що Європа залишилася позаду: «Поляки своїми рисами, звичаями, одягом і загальним виглядом скидаються радше на азіатів, ніж на європейців; предками їхніми, без сумніву, були татари». Одним із головних аргументів виявлялися зачіски поляків: вони «голять собі голови, лишаючи тільки кружок волосся на маківці». Кокс зацитував німецького знавця старовини, який уважав, що «зачіски поляків — це, либонь, найдавніша ознака їхнього походження», зважаючи на те, що «ще у п’ятому сторіччі деякі народи, відомі під іменем скіфів, дотримувалися такого звичаю» 27. Для вивчення азійських рис Східної Європи недостатньо покликатися на татарське походження; для Кокса, як і для Сеґюра, головною ознакою азійського походження було ототожнення з варварами класичної старовини — скіфами. В Росії вони, зодягнені в овечі шкури, ніби зійшли з барельєфів Траянової колони; у Польщі їх можна було впізнати за зачіскою, яка не змінилася протягом тисячі з гаком літ.
Зацікавлення волоссям поляків Кокс знову виявив на останніх сторінках звіту про свою подорож Польщею, де згадує про хворобу, нібито пов’язану з волоссям.
Перед тим як завершити мою розповідь про Польщу, я маю коротко згадати, що впродовж нашої мандрівки цією країною ми мимоволі звернули увагу на кількох людей зі зваляним або зліпленим волоссям; цей розлад зветься Plica Polonica (польський ковтун). Таку назву він отримав тому, що вважається притаманним саме для Польщі; хоча нерідко трапляється також в Угорщині, Татарії та в деяких інших сусідніх народів 28.
Приписуючи цю хворобу полякам, угорцям, татарам та сусіднім народам, Кокс окреслив територію, в якій легко можна впізнати обриси Східної Європи. Фактично вона вельми подібна до ареалу поширення зубра в Литві, у Карпатах і на Кавказі. Експертом із природничої історії Литви був француз, експертом із старовинного походження поляків німець, а знавцем «польського ковтуна» був інший чужоземець, (64) «умілий швейцарський лікар, який спозадавна мешкає в Польщі». Його трактат, написаний французькою мовою, змальовує «їдку в’язку рідину, що проникала у волосся, яке має форму трубки, а потім просочується або з боків волосся, або з його кінчиків, склеюючи його — чи то в окремі жмутки, чи то в суцільне кубло». Серед симптомів: «свербіж, набрякання, висипи, виразки, переміжна пропасниця, головний біль, слабкість, кволість, гостець, подагра, подеколи навіть корчі, грець і сказ». Коли волосся вбирає заразу, утворюючи ковтун, симптоми минають, але якщо поголити голову, тоді симптоми повертаються, доки нове волосся знову не склеїться у жмутки. «Вважається, що ця хвороба спадкова; також доведено, що у гострій формі вона заразна» 29.
Передбачалося, що «польський ковтун» був хворобою спадковою та заразною, й саме тому її описували як місцеву хворобу і в географічному, і в демографічному сенсі, властиву «сусіднім» країнам і народам, типову для Східної Європи. Її поширення у Польщі й Татарії не дивувало, позаяк поляки «походили від татарських предків». Звалювання волосся, яке навіть не можна було голити, означало, що мандрівникові ця хвороба одразу впадатиме у вічі. А для Кокса, який претендував на глибоке знання витоків поляків, вона свідчила про зв’язок зі скіфським стилем польських зачісок. Тіла поляків виказували ознаки зарази й варварства. Зокрема, перераховуючи причини «польського ковтуна», Кокс особливо пов’язував цю хворобу з відсталістю. Серед причин він згадував, по-перше, «польське повітря, нездорове через безліч лісів і боліт», по-друге, воду — «хоча в Польщі води і не бракує, простолюд зазвичай п’є ту, що найближче — з рік, озер і ставків» та, по-третє, «місцевих мешканців, котрі анітрохи не дбають про чистоту». З усіх цих причин лише перша зумовлена географічно, а друга й особливо третя покладали провину на «нерозбірливість» і «недбалість» самих поляків. По суті ж питання чистоти, які Кокс порушує наприкінці оповіді про Польщу, увінчувало його попередні спостереження про «нужду та бруд». На ці проблеми звертали увагу й інші мандрівники XVIII століття у зв’язку зі спалахами чуми у Південно-Східній Європі, на території Османської імперії. Кокс порівнював соціальні передумови «польського ковтуна» (65) з передумовами появи прокази, яка «і досі часто трапляється у народів, що не знаються на медицині й байдужі до її поступу, але напрочуд рідко з’являється у тих країнах, де проти неї вжито запобіжні заходи» 30. Джерелом локалізації «польського ковтуна» було картографування Східної Європи як царини невігластва та відсталості.
«БЛИЖЧЕ ДО ЦИВІЛІЗОВАНИХ ЧАСТИН ЄВРОПИ»
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Винайдення Східної Європи: Мапа цивілізації у свідомості епохи Просвітництва [Inventing Eastern Europe: The Map of Civilization on the Mind of the Enlightenment - uk]» автора Вульф Ларри на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „«ПРИТАМАННЕ ПОЛЬЩІ»“ на сторінці 1. Приємного читання.