Розділ ««ШВИДКИМ ГАЛОПОМ ДО АДРІАНОПОЛЯ»»

«Вашій Величності доводиться керувати військами, — писав Вольтер Катерині у 1770 році, — у Волощині, Польщі, Бесарабії, Грузії, і при цьому Ви ще знаходите час писати мені». Щоправда, війна не перешкоджала їхньому листуванню, навіть навпаки, саме під час першої тривалої війни Катерини проти Туреччини та Польщі, у 1768–1774 роках, вони листувалися з такою частотою, якої не бувало у мирний час. В основі зовнішньої політики Катерини лежали амбітні плани завоювання Польщі й Туреччини і панування над ними; поступово північно-східний та південно-східний квадранти Європи зливались у єдиний простір Східної Європи, що відбивалось як на військових картах генералів і державних мужів, так і в свідомості просвіченої громадськості. У тогочасних листах Вольтер пропонував Катерині свої філософські міркування про її воєнні походи; Волощині, Польщі, Бесарабії та Грузії там було відведено роль будівельних блоків для нової європейської географії. «Уява п. д’Аламбера та моя, — писав Вольтер Катерині у тому ж 1770 році, натякаючи на колективну свідомість Просвітництва, — летить до Дарданеллів та Дунаю, до Чорного моря, до Бендер, до Криму та, особливо, до Санкт-Петербурґа» 1. Це ментальне картографування Східної Європи було продуктом уяви, і створювалося воно саме завдяки епістолярному жанрові, адже Вольтер міг залишатися вдома у Фернеї в Швейцарії, тоді як його власні слова на крилах пролітали над Європою (284) до Санкт-Петербурґа. Якщо воєнні кампанії об’єднували територію Східної Європи від Санкт-Петербурґа до Дарданеллів, то поштові шляхи підкреслювали одночасно і географічну віддаленість, й інтелектуальну досяжність цих країв, прибравши вигляду адреси на конверті, надісланому на схід. Коли у 1758 році з’явилася мапа «Поштові дороги Європи», Росії на ній ще не було, а шлях з Відня зникав десь на східних околицях Варшави 2. У 1770 році Вольтер міг легко листуватись із Катериною, але цей поштовий зв’язок не лише поєднував двох кореспондентів, а й підкреслював ту величезну відстань, яка їх розділяла.

Вольтерові було аж ніяк не вперше вирушати в уявну подорож до Східної Європи, він уже побував тут разом з Карлом XII, який, до речі, під час гостювання у татар отаборився саме в Бендерах. Пишучи свої листи до Катерини, Вольтер відчував легке дежа вю, коли заново відкривав сліди та місця, які вперше дослідив 40 років тому, пишучи про Карла XII. Але якщо у «Карлі XII» Вольтер-історик мусив ховатися за спину свого героя, аби описи країн та народів виглядали автентично, то епістолярна форма давала Вольтеровій уяві цілковиту свободу. І Вольтер, і Катерина частково оприлюднювали своє приватне листування, а після смерті Вольтера у 1778 році Бомарше підготував окремі листи до друку. Відтак вони зробили свій унесок до загального витворення Просвітництвом Східної Європи.

Пізніші критики, яким не дуже подобалось, що Вольтер вирішив написати історію такого завойовника, як Карл XII, не зрозуміли всієї важливості уявного відкриття Вольтером країн і народів Східної Європи. Ще більше обурення викликало те, що Вольтер палко вихваляв воєнні успіхи Катерини, проте його критики не змогли догледіти вагомості епістолярного хвилювання, з яким він повертався у ті самі місця, але вже з іншим завойовником. «Досить того, — вигукував він, хоча йому цього було не досить, — що невдовзі Ви станете абсолютною володаркою Молдавії, Волощини, майже всієї Бесарабії, азовського і кавказького узбереж Чорного моря». Катерина прочитала ці листи й відповіла у 1771 році, відреаґувавши на його географічну обізнаність та перелік назв: (285)

Хіба ж не правда, що тут багато матеріалів, аби поправити та доповнити географічні мапи? Під час цієї війни можна було почути назви місць, про які досі ніхто не чув і які географи вважали пустками 3.

Цими словами вона підкреслює тісний зв’язок між геополітичним завоюванням і географічним дослідженням Східної Європи у XVIII сторіччі. Вольтерова відповідь виходила з припущення про цей самий зв’язок. Оскільки війська Катерини тільки-но увійшли до Криму, він чекав, коли буде складено мапу цієї землі. «Задовільних досі не було», — зауважив він і тут-таки засудив турків за їхнє географічне невігластво: «Ви володієте чудовою землею, але не знаєте її. Моя імператриця змусить вас її вивчити» 4.

Однак географічна важливість цієї війни полягала не лише в увазі, яку вона привернула до окремих місць та назв, але передовсім у їх взаємозв’язках та сполученнях. Війна Росії з Туреччиною та Польщею 1768–1774 років перетворила майже всю Східну Європу на величезне поле воєнних дій, розмістивши її на одній військовій мапі. Наприкінці свого царювання у 1787–1795 роках Катерина знову воюватиме з Туреччиною і Польщею, і ці війни завершаться остаточним поділом Польщі, який стане вінцем попередніх геополітичних та географічних проектів. Як блискучий мислитель доби Просвітництва Вольтер у своїх листах сформулював ідею Східної Європи, охопивши весь театр воєнних дій Катерини. «Моє побажання до долі і Вашого генія скромне, — писав він у 1773 році, — лише розплутати (debrouillement) той хаос, в який поринули землі від Данциґа до гирла Дунаю», та досягти перемоги «світла» (lumière) над «темрявою» (ténèbres) 5. Вольтер зробив опанування Східної Європи завданням Просвітництва: привести до ладу ті країни, де панував безлад, — і лише тому, що він так постановив. З такою самою інтелектуальною зверхністю Східну Європу проголошували землею хаосу й пітьми. Але справді новим і, мабуть, неможливим до початку цієї війни було те, що в уяві Вольтера сполучилися східноєвропейські річки, пов’язавши Ґданськ у гирлі Вісли на Балтійському морі з гирлом Дунаю на Чорному морі. (286)

У листуванні Вольтер постійно висловлює типові для Просвітництва погляди на владу та імперію, вихваляючи Катерину як «абсолютну володарку» маловідомих земель, і ця його формула східноєвропейського абсолютизму поєднувала елементи політичної теорії з особистими фантазіями. Натомість Руссо у роздумах про Польщу, всупереч поглядам Вольтера та Катерини, провіщав визволення Східної Європи на основі принципу національної окремішності. Однак і цю версію так само було накинуто західноєвропейським Просвітництвом, і що цікаво, Руссо виклав свої міркування у формі відкритого листа до поляків. Звертаючись у листах до Східної Європи, Вольтер і Руссо могли самі взяти участь у політичних відкриттях незнаних земель. «Мені здається, що це я сам переправився через Дунай», — написав Вольтер у 1773 році. «У своїх мареннях я сідлаю коня і скачу швидким галопом до Адріанополя» 6.