Розділ «Георг Вільгельм Фрідріх Гегель (1770-1831)»

Німецький філософ, який створив найбільшу і найрозгалуженішу в історії філософської думки діалектико-ідеалістичну систему як завершення західноєвропейської класичної філософії цього напряму.

Цілісно система викладена в його "Енциклопедії філософських наук, а конкретніше в працях "Наука логіки", "Філософія природи" і "Філософія духу",

"Наука логіки" - нова наука, створена ГЛ.Ф. Гегелем. Ті предмет - мислення як цілісне утворення, формами і змістом якого є філософські категорії: водночас поняття й об'єктивні визначення світу.

Основний принцип "Науки логіки" - тотожність мислення і буття. Ця тотожність не статична, збіг мислення з буттям розвивається, що визначає структуру діалектичної логіки. Вона складається з трьох розділів: вчення про буття, сутність і поняття. Ця послідовність відображає процес людського пізнання, яке починається з безпосередніх, зовнішніх властивостей речей - буття, потім заглиблюється в їхню сутність і, створивши поняття, перетворює їх на предмет дослідження. Тому діалектична логіка збігається з теорією пізнання.

Вся діалектична логіка є системою філософських категорій, кожна з яких - конкретне визначення принципу, ланка його розгортання.

Наука логіки

Розділ перший. Вчення про буття

Розділ другий. Вчення про сутність

§ 112. Сутність є поняттям як покладеним поняттям; у сфері сутності визначення суть лише відносні, але ще не рефлексовані в себе; тому поняття тут не є ще для себе. Сутність як буття, що опосередковує собою через своє ж заперечення, є відношенням із собою, лише будучи відношенням з іншим; це інше, однак, є не як безпосередньо сущим, а як покладеним й опосередкованим. Буття не зникло по суті, але, з одного боку, сутність як просте відношення із собою є буттям, а з іншого боку - буття в його однобічному визначенні є безпосереднім, що зведене лише до заперечення, до видимості (ги einem Scheine). Сутність тим самим є буттям як видимість (als Scheinen) у собі.

<...>

А. СУТНІСТЬ ЯК ОСНОВА ІСНУВАННЯ

a. Чисті рефлексивні визначення а) Тотожність

§ 115. Сутність світиться в собі видимістю, або є чистою рефлексією; таким чином, вона є лише відношенням із собою, але не як безпосереднє відношення, а як рефлексування, вона є тотожністю із собою.

Примітка. Ця тотожність є формальною або розсудковою тотожністю настільки, наскільки її утримують і абстрагують від відмінностей. Або, швидше за все, абстракція і є зважуванням цієї формальної тотожності, перетворенням у собі конкретного в цю форму простоти, байдуже, чи відбувається це перетворення так, що частина наявного в конкретному різноманітті опускається (за допомогою так званого аналізування) і виокремлюється лише одна його частина, або так, що, випускаючи відмінності різноманітних визначеностей, їх зливають в одну визначеність.

<...>

ß) Розходження

§ 116. Сутність є лише чистою тотожністю і видимістю у собі, оскільки вона є співвідносною із собою негативністю і, отже, відштовхуванням себе від себе; вона, отже, суттєво містить у собі визначення відмінностей.

<...>

у) Основа