Розділ «Георг Вільгельм Фрідріх Гегель (1770-1831)»

2. У зв'язку зі своєї субстанціальністю обидві сторони набувають форми самостійних дійсностей, тотожність яких є тільки внутрішньою тотожністю, й, отже, дійсність одного є разом із тим не його буттям, а буттям іншого; таке гіпотетичне судження.

3. Коли в цьому озовнішненні поняття покладена одночасно внутрішня тотожність, то всезагальне є родом, який у своїх одиничних виявах, що виключають один одного, тотожний із собою; судження, яке має це всезагальне своїми двома сторонами (всезагальне як таке й всезагальне як коло відособлень, що виключають одне одне), судження, чиє або-або, а також "як те, так і це" є родом, - таке судження є диз'юнктивним судженням. Всезагальність спочатку як рід, а тепер також як коло її видів визначена й покладена цим як тотальність. <...>

6) Судження поняття

§ 178. Судження поняття має своїм змістом поняття, тотальність у простій формі, загальне в його досконалій визначеності.

<...>

с. Умовивід

§ 181. Умовивід є єдністю поняття й судження; воно є поняттям як проста тотожність, у яку повернулися відмінності форм судження, і воно є судженням, оскільки воно разом з тим покладене в реальності, а саме у відмінності своїх визначень. Умовивід - це розумне й все розумне.

Примітка. Зазвичай зазначається, що умовивід є формою розумного, але як лише суб'єктивна форма без будь-якого зв'язку між цією формою й розумним змістом (наприклад, яким-небудь розумним основоположенням, вчинком, ідеєю тощо). Взагалі багато й часто говорять про розумне й апелюють до нього, не вказуючи, у чому полягає визначеність цього розумного, що воно становить, і найменше міркують при цьому про умовивід. Насправді фор мильний умовивід є розумним таким нерозумним чином, що воно геть зовсім непридатне для якого-небудь розумного змісту. Але оскільки зміст може бути розумним лише у зв'язку з тією визначеністю, завдяки якій мислення є розумом, то воно може бути розумним лише через форму, якою є умовивід. Але останнє є не що інше, як покладене (спочатку формально), реальне поняття... Тому умовивід є суттєвою основою всього істинного; і дефініція абсолютного зазначає тепер, що вона є умовиводом, або, виражаючи це визначення у вигляді речення, все є умовиводом. Все є поняттям, і його наявне буття є розмежуванням моментів, так що його всезагальна природа повідомляє собі зовнішню реальність за допомогою особливості, і завдяки цьому як негативна рефлексія-в-себе вона робить себе одиничним.

<...>

§ 193. Ця реалізація (Realisierung) поняття, в якій загальне є цією єдиною, що повернулася назад у себе тотальністю, чиї різні члени суть також ця тотальність, і яка через зняття опосередкування визначила себе як безпосередню єдність, - ця реалізація поняття е об'єктом.

Примітка. ...Але під об'єктом зазвичай розуміють не тільки деяке абстрактне суще, або існуючу річ, або дещо дійсне взагалі, а дещо конкретне, у собі завершене самостійне; ця повнота є тотальністю поняття.

Об'єкт, далі, є взагалі єдиним (ще не визначеним у собі) цілим, об'єктивним світом взагалі, Богом, абсолютним об'єктом. Але об'єкт має також розходження в собі, розпадається в собі на невизначене різноманіття (як об'єктивний світ), і кожне з цих одиничних (Vereinzelten) є також деяким об'єктом, деяким у собі конкретним, повне, самостійним наявним буттям.

<~.>

В. ОБ'ЄКТ

§ 194. Об'єкт є безпосереднім буттям завдяки байдужості до розмежування, яке зняло себе в об'єкті; він, далі, є в собі тотальністю, й одночасно, оскільки ця тотожність є лише в-собі-сущою тотожністю моментів, вона байдужа до своїх безпосередніх моментів; він, таким чином, розпадається на різні існування, кожне з яких є тотальність. Об'єкт є тому абсолютною суперечністю між повною самостійністю й настільки ж несамостійністю різних існувань.

<...>

с. Телеологія

§ 204. Ціль є поняттям, що вступило за допомогою заперечення безпосередньої об'єктивності у вільне існування, є для-себе-сущим поняттям. Вона визначена як суб'єктивна ціль, оскільки це заперечення спочатку абстрактне, і тому поки що об'єктивність лише протистоїть йому. Але ця визначеність суб'єктивності є однобічною визначеністю стосовно тотальності поняття, а саме однобічною для самої цілі, оскільки кожна визначеність поклала себе в ній як зняту. Таким чином, і для цілі зважуваний нею об'єкт є лише ідеальною, незначною в собі реальністю. Як така суперечність її самототожності з покладеними в ній запереченням і протилежністю сама ціль є зняттям, діяльністю, що заперечує протилежність, так що з'ясовує її тотожність із собою. Це реалізація цілі - реалізація, в якій ціль, зробивши себе іншою щодо своєї суб'єктивності й об'єктивувавши себе, знімає розбіжності суб'єктивності й об'єктивності, з'єднується лише із собою й зберігає себе.

<...>

§ 206. Телеологічне відношення є умовиводом, у якому суб'єктивна ціль з'єднується із зовнішньою щодо неї об'єктивністю через деякий середній термін, який є єдністю обох; ця єдність є, з одного боку, доцільна діяльність, з іншого - об'єктивність, яка безпосередньо підкоряється цілі, засобові.