Розділ «3. ІДЕЇ ГУМАНІЗМУ ПРАЦЯХ ЛАТИНО- ТА ПОЛЬСЬКОМОВНИХ ДІЯЧІВ КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ XVI - ПОЧАТКУ XVII ст.»

Звертаючись до теми розвитку ренесансного гуманізму в Україні в XVI — першій половині XVII ст., слід підкреслити, що цей процес досить часто йшов поза конфесійними та мовними ознаками. Хотіли б ми цього чи ні, проте треба визнати той незаперечний факт, що не всі православні були прогресивними діячами, як і те, що не всі католики й уніати були реакціонерами, ворогами свого народу. Прийнявши з різних причин католицизм чи уніатство, значна частина українців не забувала "яких батьків, чиї сини" і, навіть залишаючись по інший бік барикад, часто виступала проти соціального, національного й релігійного гноблення в Україні, вболіваючи за свій народ, край, культуру, послуговуючи йому своїми творами, розвиваючи ідеї гуманізму. Чільне місце тут належить латино- і польськомовним письменникам, поетам, культурним діячам, які виступали з ідеями національної свідомості, патріотизму, громадянського служіння, справедливості, політичних свобод, що певною мірою впливало й на стан філософської думки в Україні. Серед них слід відзначити Симона Пекаліда, Шимона Шимоновича, Йосипа Верещинського, Адама Чагровського, Іван Домбровського, Севастьяна Кленовича, Юрія Немирича.

Симон Пекалід

Шимон Шимонович

Українсько-польський латиномовний поет, філолог, культурний діяч Ш. Шимонович за походженням вірмен. Народився у Львові 1558 р., де провів свої дитячі та юнацькі роки. Освіту отримав у Краківському університеті, вдосконалюючи її у Бельгії, Франції. Повернувшись на батьківщину, тривалий час займався приватною педагогічною діяльністю. Його учнями були поет і юрист Томаш Дрездер, краківський каштелян Ян Собєський, великий канцлер і воєвода Київський Томаш Замойський, син гетьмана Яна Замойського, поет Ян Урсин. Один із засновників, директор наук та інспектор Замойської академії, де брав активну участь у доборі професорів кафедр, Шимонович сприяв створенню "руської друкарні" для видання книг слов'янськими мовами. Цікавився медициною, філологією, педагогікою, філософією, мав у своїй бібліотеці твори багатьох філософів. Як поет започаткував новий у польській літературі жанр — русинські пісні (селянки), в яких звертався до реального життя простих людей. Помер 1620 р. у Львові.

Гуманістична поезія Ш. Шимоновича отримала високу оцінку. Зарубіжні гуманісти зазначали, що у своїх віршах він перевершив деяких античних авторів, а в сучасній Європі небагато знайдеться поетів, рівних Шимоновичу. Стосовно людських рис Шимоновича зазначалось: Діогену не потрібен був ліхтар для пошуку людини, бо, прийшовши до Львова, він відразу знайшов її в особі Шимоновича.

Йосип Верещинський

Адам Чагровський

Українсько-польський поет А. Чагровський народився, імовірно, 1565 р. у Галичині, недалеко від Львова. Походив з давнього боярського роду. Професійний військовослужбовець, він брав участь в кількох важливих битвах з турками, деякий час проживав в Угорщині, Польщі. Повернувшись на батьківщину, знайшов протекторат в особі польсько-українського діяча Яна Щастного Гербурта. Він автор поеми "Дума українця", відомої під назвою "Пісня лицарської людини", "Скажи ж ти, музо моя", що була видрукована при житті автора у збірці "Скорботні елегії та речі розмаїті" у Познані. Після смерті поета (1599) збірка вийшла другим друком у Львові.

Спираючись на "руську первинну основу", поема А. Чагровського відзначається високим почуттям національної самосвідомості, патріотизму, любові до рідної землі, особливо синівської любові до рідного краю — Поділля, зверненням до реального земного життя.

Іван Домбровського

Севастьян Кленович

Польсько-український поет пізнього Ренесансу С. Кленович (Кльонович) народився 1550 р. в м. Калуші (в той

час Польща), за іншими даними в м. Суммашенші (Сілезія). Освіту отримав у Краківській академії, по закінченні якої отримав посаду бургомістра Любліна. Сприяв створенню Замойської академії, допомагаючи набору професорів, а з 1589 р. читав там античну літературу. Перу С. Кленовича належать "Роксоланія" (1584), "Звитяга богів" (1587), "Лісосплав" (1596), "Смуток з приводу смерті Яна Кохановського" (1585), "Гаман іудеїв" (1600), "Перший виступ проти єзуїтів", рід віршів, сатир, написаних латинською, польською мовами. Він переклав твори Й. Верещинського "Правила..." з латинської на польську мову та Б. Роттердамського "Поміркованість звичаїв". Твори С. Кленовича "Гаман іудеїв" та "Перший виступ проти єзуїтів" викликали гнів і цькування єзуїтів, які довели автора до голодної смерті, що настала, ймовірно, в 1602 чи в 1608 р.

Основними мотивами творчості О Кленовича були прославляння української землі, її народу, почуття глибокого патріотизму та громадянського служіння рідному краю. Так, в "Роксоланії" він оспівує рідну землю, світ її природи з погляду "хати хлопа русина", пишаючись не тільки минулим України, а й її сучасним, присвячує цілі сторінки опису її флори і фауни, родючості землі, рясності садів і нив. Характерно, що, будучи католиком, Кленович не робить ніяких закидів православ'ю на фоні скептичного ставлення до церковних законників, які, вийшовши з простолюдинів, забувають про своє походження та негативне ставлення до єзуїтів. Більше того, він вихваляє русинів за те, що, хоча проти їх звичаїв виступає весь католицький світ, вони живуть за законами батьків, вірно їх виконують і, проживаючи в польській державі, зберігають своє русинське походження. Останнє властиве і самому авторові, який постійно підкреслює своє русинське походження, вихваляє звичаї українського народу, серед яких називає вільність у виборі дружини, побратимство. На відміну від Нестора-літописця, який вважав, що "звичай русів є пити", він показує: у русинів в давнину не захоплювалися хмільною трутизною і лише у багатих перед їжею давали небагато хмільного. Спростовує Кленович й інші наклепи на рідну землю її ворогів. Так, на твердження, що на Україні досить холодні зими і там нічого не родить, бо земля замерзає так, що її зорати не можна, він показує: це твердження далеке від істини, бо наступає весна, приносить золоті врожаї, розквітчає землю. В поемі "Роксоланія" оспівується більше десяти українських міст — Київ, Львів, Кам'янець, Луцьк, Замостя, Перемишль та ін., дається досить виразна поетична характеристика кожного з них: Київ для русинів так само, як Рим для католиків; Львів — руського роду краса;

Кам'янець — слава, мури, скеля міцна; Перемишль — променисте місто та ін. Підкреслюючи необхідність розвитку в Україні культури, освіти, Кленович мріяв про створення латиномовного парнасу, тобто провідного центру латиномовної поезії.

Поширенню ідей гуманізму і вселюдських надбань в Україні XVI — першої половини XVII ст. значною мірою сприяло посилення антитринітарних рухів, що являли собою передбуржуазні рухи, спрямовані проти панівної церковної ієрархії та кліру, протиставлення їм первісних християнських общин, побудованих на засадах рівності, братства, любові до ближнього, індивідуально-духовне начало людини на противагу тілесному світу зла, під яким розумілося феодальне суспільство, його соціальні і моральні вади. Досить часто це пов'язувалося з вимогами творення національної держави, формування нації, національної самосвідомості і культури, піднесення людського розуму і морального самовдосконалення людини. З аріанських антитринітарних рухів в Україні значне поширення отримало соціанство, впливові громади якого були на Житомирщині, Київщині. Як і антитринітарії, соціанство заперечувало догмати троїстного Бога, відкидало священні перекази, вшанування ікон, всю церковну обрядність і таїнства. З погляду соціан, засновником руху яких став італійський гуманіст Лелій Соцін, існує тільки один Бог, Бог Ізраїль — отець Ісуса. Сам Ісус розглядався як звичайна людина, що отримала своє буття в певний історичний час, хоча був започаткований святим духом. Відкриваючи шлях від неба до землі, вони підходили до визнання самостійності людини, її земного життя.

Соціанські громади в Україні складалися переважно з полонізованих українців (українська шляхта, міщани), які жили серед католиків неслов'янських народів, проте їхні ідеї, як бачимо, поширювалися і в українських землях. Вони відкривали школи в Галичині, Гощі, Ляхівці, Бресті, Луцьку, Кам'янці. В Ракові (на Сандомирщині) мали свою академію, де навчалося понад тисячу студентів, потужну друкарню при ній. Соціани перекладали церковні книги українською мовою, видруковували їх. Так, в 1581 р. Валентин Негалевський переклав українською мовою Новий Завіт, основою якого стали грецькі, старослов'янські, латинські та польські тексти Св. Письма. Стосовно їх світогляду, то від початкового радикалізму вони еволюціонували до толерантного гуманізму. Найбільш впливовою із соціанських громад в Україні стала родина Немиричів, яка своєю знатністю поступалася хіба що князям Острозьким та Вишневецьким. З цієї родини і вийшов Юрій Немирич — польсько-український політичний діяч, письменник, поет гуманістичного напряму.

Юрій Немирич

Ю. Немирич народився 1612 р. на Житомирщині у родині вихідців з новгородського боярства, яка в XV ст. переселилася до Литви, отримавши тут великі землі. Освіту здобув спочатку у Раківській соціанській академії, набувши знань з математики, філософії, етики, політики. В 1630 р. виїхав за кордон, де студіює в університетах Лейдена і Амстердама, Базеля, Падуї, Сорбонни, слухає лекції Гуго Гроція, здійснює поїздку до Англії. Коло його інтересів було досить широким: економіка, військова справа, теорія держави і права, державний устрій західноєвропейських країн. Вивчення останнього зробило Ю. Немирича палким прихильником республіканської форми правління. Повернувшись в 1634 р. на батьківщину, він займається політичною, військовою та дипломатичною діяльністю, обирається депутатом Люблінського трибуналу (1636), а в 1640 р. — Київським підкоморієм. Із зібраною хоругвою допомагає Владиславові IV під Смоленськом, стає на чолі збройних залог на Поділлі і на Дніпрі. З початком Визвольної війни 1648 р. Київським сеймом обирається генеральним полковником війська, зібраного київською і волинською шляхтою для боротьби з Б. Хмельницьким. Проте Немирич не тільки не вступає у військові дії проти повстанців, але, прийнявши сторону шведського короля Карла Густава, стає його посередником у спілкуванні з Хмельницьким, а потім переходить з полком на бік останнього. В цей час він пориває із соціанством, повертається до віри своїх предків.