Розділ «10. ПОЛІТИЧНА КАРТА СВІТУ»

10.1. Держава і країна. Форми правління та адміністративно-територіального устрою

Політична карта світу є географічною картою, яка відображає розміщення країн (держав) на нашій планеті. Політичні карти поділяються на загальні (оглядові) і спеціальні. Загальні передають особливості розміщення країн, найважливіших політичних і стратегічних центрів, міжнародних і внутрішньодержавних комунікацій. На спеціальних політичних картах показують окремі політичні проблеми, явища і події.

Політична карта світу відображає динамічний стан різних форм державних утворень нашої планети в їх еволюції і постійних взаємовідносинах, геопросторові властивості політичної організації суспільства та його підсистем. Основними елементами політичної карти світу є країни (держави) і міжнародні (міждержавні) організації.

Країна означає окрему частину суходолу, обмежену природно-чи суспільно-географічними границями. Держава це країна, обмежена тільки суспільно-географічними (політичними) кордонами, яка сама здійснює суверенітет на своїй території. У географічному країнознавстві прийнято вважати, що країна може самостійно здійснювати суверенітет на своїй території, населення якої не менше як 200 тис. осіб.

Держава є політичною формою організації суспільства. Вона утворюється як результат виникнення і діяльності публічної влади, що керує основними сферами життя суспільства. До основних ознак держави належать:

1) наявність і функціонування системи владних органів і установ, які у своїй сукупності формують механізм держави;

2) існування правової системи, яка визначає правила поведінки її громадян, встановленої або санкціонованої державою;

3) наявність певної, чітко обмеженої території (акваторії), в межах якої функціонує певна державна влада.

Держава постійно виконує внутрішні і зовнішні функції. До перших належать забезпечення функціонування суспільного організму як єдиної системи, збереження і диверсифікація в ньому ефективних зв'язків між окремими сферами, задоволення інтересів різних верств населення і соціальних груп, боротьба з внутрішніми деструктивними силами та стихійними лихами. Зовнішня функція держави полягає в захисті державних кордонів, цілісності власної території, суверенітету, сприянні розвитку взаємовигідних, справедливих форм співпраці і взаємодії з іншими державами світу.

Держава має виступати на міжнародній арені як єдиний географічний, релігійний, мовний, культурний, правовий, господарський і геостратегічний організм.

Країна - це політичне, національне, соціальне, культурне, господарське співтовариство, організоване державою на певній території. При цьому акцентується на його просторовому (географічному) положенні (розміщенні) у світі чи певному регіоні або материку. В багатьох випадках поняття "країна" вживається як синонім поняття "держава", проте має переважно культурно-історичний і соціально-економічний зміст. Адекватним є поняття "країна" і при характеристиці особливостей населення, його побуту і звичаїв, специфічних ознак суспільства. Натомість поняття "держава" більше наповнене політичним змістом.

У наш час на Землі налічується майже двісті юридично і фактично незалежних держав.

Незалежна держава - це країна, яка реалізує власну внутрішню і зовнішню політику на основі суверенної волі своїх громадян або правителя (монарха) і здатна провадити свою національну політику та відстоювати національні інтереси на міжнародній арені.

З метою реалізації власної суверенної влади над певною територією і населенням, що перебуває на ній, держава створює органи управління. До них належать законодавча, виконавча і судова влади, прикордонна і митна служби, національна гвардія і збройні сили, інформаційні служби, валютно-грошова система тощо. Всі ці органи діють на чітко відокремленій території, яка обмежена з усіх боків сухопутними і морськими кордонами. В їх межах державі належать суходіл, внутрішні води, надра, повітряний простір. Якщо країна має безпосередній вихід до морів і океанів, їй належать і територіальні води. За міжнародними угодами деякі морські держави мають в океанах і морях економічні зони. Вони простягаються на 200 морських миль (одна морська миля становить 1852 м). У межах економічних зон державам належить виключне право на розвідування і розробку будь-яких природних ресурсів.

Крім незалежних держав, на нашій планеті все ще існують залежні території й країни, які перебувають під політичним або військовим контролем незалежних держав. Серед залежних територій і країн виділяються колонії, протекторати й підопічні території. Колонії управляються державою-метрополією беззастережно. Протекторати володіють більшими правами. Внутрішня їх політика є суверенною. Протекторати надають якійсь незалежній державі права на провадження своєї зовнішньополітичної діяльності. Підопічні території за рішенням ООН тимчасово передаються певній країні з метою здійснення нею управління внутрішньою і зовнішньою політикою цих територій.

У сучасному світі простежується чітка тенденція до зростання кількості незалежних держав. Кожна нація для реалізації власного природно-ресурсного, духовного, економічного потенціалів прагне створити свою державу. Цей складний процес відбувається за умов загострення світових проблем і трансформації міжнародного співтовариства.

Більшу частину нашої планети займає Світовий океан. Води відкритих морів і океанів, які не належать до чиїхось територіальних вод і економічних зон, перебувають у спільному користуванні всіх країн, навіть якщо деякі з них не мають безпосереднього виходу до моря. Тут кожна держава світу може ловити рибу, перевозити людей і вантажі, проводити військово-морські маневри. Вільно літають над Світовим океаном і літаки.

Згідно з міжнародно-правовим режимом, дно морів і океанів та його надр за межами континентального шельфу та національної юрисдикції держав відкриті для використання всіма державами виключно в мирних цілях. Морські наукові дослідження в таких районах можуть здійснюватися та контролюватись Міжнародним органом з морського дна, створення якого передбачено Конвенцією ООН з морського права (1982). Міжнародний договір 1971 р. забороняє використання ядерної та інших видів зброї масового знищення на морському дні та в його надрах.

Особливий статус має Антарктида. Її міжнародно-правовий режим визначається договором від 1 жовтня 1959 р. Згідно з ним, будь-яка країна може провадити тут наукові дослідження, але будівництво військових баз та розробка родовищ корисних копалин в Антарктиді заборонені. Свої наукові станції тут мають 15 країн, у тому числі й Україна - "Академік Вернадський".